«Польська мова без кордонів» – це цикл передач, в якому намагаємося наблизити нашим слухачам польську мову. У попередніх передачах ми розповідали про джерела польської мови, питали про її складність, пізнавали польські прислів’я, застерігали перед міжмовними омонімами.
У сьогоднішній передачі ставимо запитання — класична література допомагає чи радше перешкоджає під час вивчення сучасної польської мови? Читаючи твори Генрика Сєнкєвича, Адама Міцкєвича чи Юліуша Словацького ми наближаємося чи віддаляємося від сучасної мови? І як виглядатиме у повсякденній мовленнєвій практиці наша мова, зачерпнута з XIX-вічних романів? Ці запитання поставимо нашій гості.
У студії Польського радіо — мовознавиця з Варшавського університету, докторка Аґата Гонця, авторка кількох книжок, присвячених польській мові (“Ucha, fochy, tarapaty. Czyli wszystko, co chcielibyście wiedzieć o polszczyźnie i o co nie baliście się zapytać”, „Co robi język za zębami?”).
Чи метод вивчення польської мови на підставі класичних творів є добрим? Чи радше навпаки? Адже сучасна розмовна мова віддалилася від мови літературної.
- Я би сказала, що навіть письмова мова віддалилася від літературної. Тому запитання, наскільки мова літератури допомагає нам пізнати і засвоїти живу мову даної епохи, можна віднести до будь-якої історичної епохи. Адже цілком можливо, що над цим задумувалися XVI-вічні письменники. І якби ми порівняли мову XVI-вічної літератури із розмовною мовою, то виявилося би, що це дві різні мови, два різні діапазони. Зрештою, так само, як і сьогодні, мова літератури — це мова культури, мистецтва, і має стільки спільного із повсякденною, розмовною мовою, що використовує ті самі слова та граматичні правила. Але, безперечно, це інший діапазон мови. З другого боку, можемо запитати, чим є класика літератури. Більшість з нас на це запитання відповість — це XIX- вічна проза. Тож постає наступне запитання — а чому не романтична поезія цього періоду? Чому не раніші твори, наприклад, Яна Кохановського? Це теж класика, про яку ми не думаємо, коли намагаємося визначити поняття «класична література». Варто, однак, пам’ятати, що літературна мова та розмовна мова, якою спілкуємося, — це дві різні мови.
Чому ці мови — літературна та розмовна — так віддаляються одна від одної? Так повинно бути?
- Так повинно бути, як мені здається. Але на цю тему упродовж віків висловлювалися прерізні оцінки та думки. Ці мови віддаляються одна від одної тому, що інші функції виконує мова літератури, а інші — розмовна мова. Розмовна мова, якою ми спілкуємося на щодень, служить, передусім, щоби передавати один одному різноманітну інформацію. За допомогою цієї мови ми повідомляємо якусь інформацію, виражаємо емоції, а також намагаємося впливати один на одного. Натомість, коли говоримо про літературу, то слід застосувати інші критерії. Функція літературної мови не полягає в інформуванні, ані впливанні на слухача. Ця функція полягає у тому, щоби адресат отримав естетичне задоволення, естетичну насолоду, щоби його впровадити у стан захоплення, це функція мистецтва. Навіть ті тексти, я маю на увазі романи періоду XIX століття, які намагалися наслідувати дійсність, і тримати тісний зв’язок із цією дійсністю — наведу при цій нагоді приклад «Ляльки» Болєслава Пруса, — то навіть в цих текстах маємо справу із художнім вимислом. У літературі є вимисел, адже мистецтво полягає в тому, що ми щось створюємо, вигадуємо. У щоденному мовленні акценти розставлені деінде. Зрештою, проаналізуймо XX-вічну літературу. Крім таких письменників, як Яцек Денель чи Стефан Хвін, Ольґа Токарчук, котрі пишуть мовою, дуже близькою до канону літературної мови, є теж письменники, як Дорота Масловська, котрі навмисне вигинають мову, вводять в неї різноманітні неологізми, і це все роблять для досягнення своєї мистецької мети. Тож якщо будемо пам’ятати, що мова літератури є результатом свідомого вимислу, свідомого нагинання різноманітних мовних норм, то ця мова не може для нас бути взірцем розмовної мови, щоденного мовлення.
Ви згадали про функції літературної мови. Чи можемо сказати, що літературна мова цементує мову і вказує напрямок її розвитку?
- Як на мене, це досить ризикована теза. Якби так справді було, то ми, як користувачі мови, у різних проявах мовлення — наприклад, написанні листа до якоїсь установи, були б змушені брати цю літературну мову за взірець. Скажімо, в офіційному листі ми би віддзеркалювали мову Пруса чи Токарчук. Але це не так. Натомість, безсумнівно, коли ми говоримо про літературу, про класику літератури, то уявляємо якийсь взірець. Літературна мова — це якийсь взірець мови, до якого варто наближатися. Я би порівняла літературну мову із маяком на збуреному морі. Коли ми не знатимемо, як висловитися гарно, правильно, то приклади, зачерпнуті з літератури, нас врятують. Можливо, саме так ми дивимося на практичний бік літератури. Отже, література — це радше згаданий маяк, ніж норма, що визначає межі розмовної мови.
У контексті того, що ви сказали, — що літературну мову не можемо розглядати як взірець для розмовної мови, хочу запитати, наскільки ця мова допомагає, а наскільки — заважає у вивченні сучасної, живої мови?
- Трішки допомагає, але трішки і заважає. Жива мова, як сама назва підказує, це стихія, це живий організм, де відбувається постійний рух, зміни, зіштовхуються різноманітні тенденції і тренди. Один мовник говорить так, другий — інакше, один розмовляє старанною мовою, дистильованою навіть, а інший говорить менш старанно, а можна навіть сказати, недбало. Розмовна мова — це справді стихія, в якій можна загубитися, а література нас рятує, допомагає знайти відповідну стежку. Але з другого боку, якби ми хотіли йти виключно стежками Пруса, Сєнкєвича, Словацького чи навіть Ольґи Токарчук або Стефана Хвіна, то ми би багато втратили. Тому що у порівнянні з усім багатством та різноманіттям живої розмовної мови, література є досить вузькою дорогою. Стихія живої мови допомагає нам знайти різноманітні стежки.
Ми говорили про спроби інкрустувати розмовну мову в літературний текст. Ви згадували, зокрема, Болєслава Пруса. Із більш сучасних польських письменників слід згадати хоча б Вітольда Ґомбровича, Вєслава Мисьлівського, Дороту Масловську... Але чи на цих текстах зможемо вивчити мову?
- Ні, це радше не вдасться. Хіба що нам залежить на тому, щоби вивчити специфічну мову, поповнити словниковий запас, але в ситуації, коли ми вже знаємо мову, опанували її принаймні на основному рівні. Натомість якщо ми вивчаємо мову від початку, від основ, то література — це не найкраще джерело вивчення мови, оскільки, як я вже говорила на початку нашої розмови, тут надто багато цього вимислу, творчості автора. І ця насиченість тексту авторським «я» письменника, притаманною йому мовою, заважає у вивченні мови від початку, зрештою, не тільки польської мови.
Це означає, що адептам польської мови не слід рекомендувати читати, наприклад, «Трилогію» Сєнкєвича?
- Ні, радше навпаки — будемо рекомендувати, але читання таких текстів повинно бути додатковим, а не головним джерелом знань.
Ми вже говорили, що література повинна бути додатковим джерелом знань і що за літературні тексти варто братися тим, хто вже опанував мову принаймні на основному рівні. А яку роль у вивченні мови відіграють ЗМІ? Чи статті в газетах, інтерв’ю, фейлетони можуть стати етапом, котрий нас підготує до контакту з літературним текстом — з одного боку, а з другого — допоможе збагатити своє мовлення словами, притаманними сучасній живій мові?
- Безумовно! Розмовна мова, тобто ця стандартна мова, якою ми користуємося у щоденному житті, має багато спільних рис з мовою мас-медіа, тобто мовою преси, радіо, телебачення. Мова ЗМІ — це не мова мистецтва, це мова, яка служить нам у повсякденному спілкуванні. Тому якщо під час вивчення мови, наприклад, польської, ми шукаємо прикладів використання цієї мови — то читаймо газети, інформаційні портали, слухаймо радіо цієї мовою. Саме у мас-медіа знайдемо приклади сучасної польської мови, а література — це вже зовсім інший, набагато вищий рівень.
На ринку видавництв, які допомагають у вивченні іноземної мови, досить популярними є літературні тексти, але не оригінальні, а пристосовані до рівня знання мови учнів. Як Ви ставитеся до такої пропозиції?
- Відверто скажу, що мені не подобаються такі тексти, вони є певним замінником літератури. Я бачила різного роду пристосовані тексти — і шедеври Шекспіра, зібрані на 30 сторінках, і перероблені, переписані тексти і так далі. Мені це не подобається, тому що це калічення літературних шедеврів. Літературний шедевр — це шедевр мистецтва. Взагалі, я кожного разу ставлю запитання — якою є мета таких пристосованих, змінених, скорочених текстів? Адже люди, котрі користуються такими пропозиціями, навіть не знають, як насправді виглядає ця література, яку нібито їм дають можливість пізнати. Тому що це не є справжній, оригінальний літературний текст, а якийсь ерзац. Я такий метод вивчення мови не рекомендую.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» фінансує Канцелярія Голови Ради Міністрів Польської Республіки в межах допомоги Полонії та полякам за кордоном.
Запрошуємо послухати передачу в доданому звуковому файлі
Яна Стемпнєвич та Андрій Рибалт