Розпочинаємо нашу щотижневу передачу «Поетичні діалоги». Цього разу ми почуємо вірш «Лідочка» київської поетки і перекладачки Наталії Бельченко. Авторка написала його минулої осені, після смерті своєї матері, у передчутті війни.
Переклад на польську, також ще напередодні війни, здійснив Антон Марчинський.
Оригінал та переклад читають автори.
Наталія Бельченко
Лідочка
Майже пів року здиміло.
Поліна, Єлизавета й Устинія
дочекалися Лідочки на крейдяних горах.
Я записувала її живий голос на диктофон,
а зараз не маю сил прослухати,
хтось у мені дуже міцно захищається.
Цей хтось віднайшов позитив у тому,
що в разі нападу москви та можливої втечі
вже не треба буде ламати голову,
як транспортувати лежачу хвору.
Затерпле єство все ще дослухається,
чи не чути стогону, що подеколи лунав
два з половиною роки з сусідньої кімнати.
Досвід буття дочкою – скінчився.
Якою тепер буде твоя дорога, хтось?
Natalia Belczenko
Lidoczka
tłum. Anton Marczyński
Prawie pół roku poszło z dymem.
Polina, Jełyzaweta i Ustynija
doczekały się Lidoczki na kredowych górach.
Nagrywałam jej żywy głos na dyktafon,
a teraz nie mam sił tego odsłuchać,
ktoś we mnie bardzo mocno się broni.
Ów ktoś odnalazł pozytyw w tym,
że w razie napadu moskwy oraz możliwej ucieczki
już nie trzeba zachodzić w głowę,
jak transportować obłożnie chorą.
Zdrętwiała istota jeszcze nasłuchuje,
czy nie rozlega się jęk, który czasem rozlegał
przez dwa i pół roku z pokoju obok.
Doświadczenie bycia córką – skończyło się.
Jaką teraz będzie twoja droga, ktoś?