Рада польської мови оголосила про зміни в правописі, які почнуть діяти 1 січня 2026 року. Зміни стосуються орфографічного запису деяких польських слів. Каталог змін викликав чимало емоцій, контроверсій, у ньому 11 пунктів. «Мабуть, це найбільша реформа орфографії у післявоєнні часи, багато чого треба буде вчитися спочатку», — так плановані зміни прокоментували в Інституті польської мови Варшавського університету.
На цю тему журналістка Польського радіо 24 Ева Васонжнік розмовляла з професоркою Евою Колодзєєк з Інституту мовознавства Щецінського університету, заступницею голови Ради польської мови. Пропонуємо вашій увазі фрагмент цієї розмови.
Чи дотеперішні словники стають лише архівним записом норм польської мови й повинні потрапити в смітник, а нам пора запастися новим виданням такого типу?
— Ні, шановні панство, немає приводу панікувати ані рвати на голові волосся. Не вириваймо сторінок зі словників. Дійсно, Рада польської мови ввела 11 змін стосовно конвенційної норми, тобто правила, яке регулює вживання великих і малих літер, а також написання разом, окремо і через дефіс. Самих цих правил 172. З-поміж них змінено лише 11, і не тому, що ми так придумали — щось нам не подобається або хочемо щось змінити от так. Змінено правила, які вже давно в правописній практиці поляків розхитані або нечіткі, або проблемні, ґрунтуються на правилах, які вимагають від автора того, щоб звернутися до граматичних знань, детального аналізу тексту. Або, наприклад, пригадувати винятки. А це заважає писати вільно, без глибокого аналізу та необхідності пригадувати, що є іменником, що — прикметником і так далі. Ці 11 змін повинні внормувати і спростити правопис, а заодно вони санкціонують загальну практику.
У слухачів може скластися враження, що основою зміни стала практика — те, як більшість користувачів польської мови записує окремі висловлювання. Що тоді заважає ліквідувати літеру «у» яка польською має вигляд «о» з рискою, а точніше, знаком акут або оксія, тобто гострим наголосом зверху — «ó». Крім неї, в польській мові є ще одна літера, що позначає звук «у», так зване відкрите «u». Так само могли б скасувати подвійність написання «ж», яке в польській мові позначають літерою «z» з крапкою – «ż» або двома буквами — «r» і «z». Адже це також є джерелом проблеми, і не лише в учнів.
— Це справді додає клопоту багатьом, хто пише. Але, якщо хтось не знає, як пишеться «kożuch», тобто «кожух» («z» з крапкою) або «korzyść», тобто «користь» («rz»), то бере в руки словник або відкриває вебсторінки, на яких є словник, перевіряє і негайно позбавляється сумнівів. Я скажу також зі щоденної практики молоді, що в писаному тексті слово, написане погано, комп’ютер підкреслить червоним і ми вже знаємо, що там якась помилка. Але, якщо напишемо «nie lepiej» окремо, комп’ютер цього не зазначить, бо в словнику є обидва варіанти. Зміни зовсім не стосуються історичного правила, бо тоді мусили б знищити всю історію написання польською мовою. Цього ніколи ніхто не зробить, і немає такої потреби. Винятки, які ми досі допускали, хоч не завжди, стосуються, наприклад, всіх назв мешканців — їх записуємо великою літерою: Ziemianin (землянин — мешканець планети Земля), Europejczyk (європеєць), Polak (це зрозуміло), Kaszub (мешканець регіону Кашуби). Але жителі міст не дочекалися великої літери, отже, «szczecinianin», «wrocławianin» та «poznaniak» (жителі міст Щецін, Вроцлав та Познань) треба записувати з малої літери. Не було ніякого приводу, що так це прийнято. Більшість людей записувала назви мешканців з великої літери, тому що ми так любимо і знаємо — велика літера в деяких контекстах є також знаком поваги. Пам’ятаю таку ситуацію, коли одна з моїх колишніх студенток, яка працює в рекламному агентстві, згідно з правилами орфографії записала в якомусь маркетинговому тексті «Bank przyjazny poznaniakom» (тобто банк приязний мешканцям Познаня) і всі обурилися — як це, з малої літери, адже ми, познаняни, хочемо, щоб було з великої. Отже, цей виняток чи розходження тепер усунули.
Навіщо нам орфографія, чому треба вчитися цих правил, якщо чимало з них можна змінити таким рішенням, як остання постанова Ради польської мови. Адже все можна записувати на основі одного правила, коли фонетично два способи написання не відрізняються. Причому, це запитання дещо провокативне...
— Звичайно, кожен міг би писати, як хоче, але ми дуже швидко перестали б комунікувати й досягати порозуміння. Адже кожен мав би свої власні звички, яких хтось інший не знав би. Нам потрібні норми, якісь загальносуспільні правила, завдяки яким можемо функціонувати згідно, щасливо та ефективно. Якщо всі сфери нашого суспільного життя врегульовані якогось типу нормами, то й правила правопису повинні спиратися на певні норми, але також на історію мови та граматику. Тут йшлося нам про те, щоб використовувати якомога менше граматичних знань. Наприклад, зараз у словниках є написання «Pustynia Błędowska», де обидві літери великі, а в назві «pustynia Gobi» з великої написано лише слово «Gobi». Чому? Тому, що це іменник, який тут не змінюється за відмінками. Отже хтось, хто пише, мусить скористатися знаннями в цій сфері і відрізнити наведені випадки — мовляв, тут прикметник, а там іменник, а отже, з прикметниками слово «Pustynia» напишемо з великої букви. Це дуже дріб’язкове правило, воно нам непотрібне, тепер ми уніфікували й обидва слова в цих двох назвах пишемо з великої літери.
Проте, мовні пуристи з консервативним підходом до мови могли б сказати, що це — потурання дедалі нижчому рівневі мовної свідомості поляків. Отже, чи варто знижувати стандарти?
— Чи це значить, що ми мали б створити мовну поліцію, яка пильнувала б мовної поведінки поляків? Ні, мова повинна нам служити, а якщо вона змінюється, це зовсім не означає, що деградує. Просто, змінюється. Наша мова зазнала змін, порівняно з мовою ХІХ чи XVIII століть, а тепер щось змінюється, порівняно з нашими шкільними звичками. Наприклад, коли я навчалася в початковій школі, тоді теж писали дещо по-іншому, ніж тепер. Я думаю, що треба, просто, довіритися полякам, які пишуть. Справа не в тому, щоб санкціонувати мовні помилки, а щоб уніфікувати і покращити правопис.
А де знаходиться кордон, якого не можна порушити в пристосуванні норм до практики користувачів мови?
— Межею є загальний узус, тобто мовний звичай. Якщо більшість поляків, які пишуть, які не знають доглибно орфографічних правил, записувала «познаняка» чи «щецінянина» з великої букви, то цей узус треба було санкціонувати. Я наведу приклад з іншої сфери мови, а саме з флексії, інакше словозміни, тобто граматики. У часи, коли я навчалася в школі, допускалася лише одна-єдина форма дієслова «молоти», польською «mleć», і минулий час «mełłam» і «mełłem» перець чи каву. Так само з «полоттям», польською «pielenie», я «pielę» і в минулому часі «pełłam» грядки. Адже сьогодні ніхто не вживає цих слів. Якби було так, що, однак, не можемо допустити зниження рівня мови і треба пильнувати, щоб усі «pełli» грядки і «mełli» каву, тоді мовний звичай пішов би своєю стежкою, а орфографічна мовна норма відстоювала б щось, чого немає. В деяких сферах вищість має загальний мовний звичай, те, що ми потребуємо такої форми, а не іншої, а ця, яку нав’язує норма, вже не вживається.
Мова охоплює не лише її графічний запис, а може, не передусім. На радіо фонетика, можливо, важливіша, ніж орфографія. Чергове запитання стосується майбутнього форм: «poszliśmy», «zrobiliśmy», «zjedliśmy», «porozmawialiśmy». Невже вони зникнуть, а в користуванні залишаться форми з неправильним наголосом?
— Ні, безперечно, не буде так, як ви здогадуєтеся, що сяде ґроно мовознавців і скаже: це можете, а цього ні, дорогі користувачі мови. Воно так не відбувається. Ще раз наголошу на значенні узусу, тобто загального мовного звичаю. Якщо якась форма — писана, граматична чи вимова — є загальновживаною, тоді треба її прийняти. Не попри те, що вона гірша, а тому, що вона полякам потрібна. Повернуся до вашого прикладу, не лише «poszliśmy», «widzieliśmy», але також «matematyka», «gramatyka» чи «muzyka». Справді, наймолодше покоління, я спостерігаю це в студентів, уже не розрізняє цього наголошування, може, тому, що більше контактується з писаними текстами, ніж зі зразковою польською у мовленні. Але, гляньте, правило таке — наголос у польській мові падає на передостанній склад у слові. Це — правило, і від нього маємо численні винятки. А ми не любимо винятків. Хто знає ці винятки, наголошує в залежності від потреби, другий, третій або й четвертий склад від кінця. Але, хто не знає цих винятків, просто, наголошує згідно з місцем наголошення в польській мові на передостанній склад. І я думаю, що, на жаль, ми діждемося часів, коли всі будемо так наголошувати. Кажу це з жалем, бо сама наголошую з врахуванням різниці, але розумію тенденцію.
Про зміни в польській мові розповіла професорка Ева Колодзєєк з Інституту мовознавства Щецінського університету, заступниця голови Ради польської мови. З нею розмовляла журналістка Польського радіо 24 Ева Васонжнік.
PR24/Н.Б.