У період свого найбільшого розквіту, а саме в середині 1950-х років, Польське радіо для Закордону мало аж 55 мовних редакцій, в яких працювало понад 600 спеціалістів. Вони готували майже 69 годин ефіру щодня, що у підсумку становило понад 25 000 годин на рік. Забезпечити виконання такого обсягу роботи «Центральна студія» у Палаці Четвертинських вже не могла, тож наприкінці 1956-го року канал частково переїхав до нинішньої будівлі на перетині проспекту Незалежності та вулиці Мальчевського. На той момент вона була ще не до кінця добудованою і попередньо призначалася для потреб Служби безпеки. Оселитися тут Польське радіо для Закордону, яке нині є п’ятим каналом мовника, змогло завдяки винятковій участі і завзяттю віце-президента Польського радіо Едварда Узданьського. Остаточно приміщення теперішнього Польського радіо було введено в експлуатацію 31 березня 1957 року. Проєктування цієї садиби у 1952 році здійснив вже відомий на той час архітектор модернізму Богдан Пнєвський. Його реалізовані проєкти датуються переважно періодом до 1939 року, оскільки через початок війни більшість із задумів зодчого не були реалізовані. Будівля Польського радіо вважається однією з найменш вдалих робіт архітектора, головним чином через величезне втручання в проєкт влади з естетикою панівного тоді соцреалізму. Однак, строгий і стриманий вигляд будівлі спричинив появу похмурих легенд серед варшав’ян, буцімто звели її для слідчої в'язниці, а в підвалі є тунель, який веде далеко за межі території. Хто знає, легенди це чи ні, і можливо у майбутньому на нас очікують цікаві відкриття.
«У момент проєктування будинок не був призначений для радіо. Коли його займали редакції для закордону, він мав фактично тільки каркас. Тобто, приміщення було ще не поштукатурене, були відсутні вікна. З іншого ж боку, це була хороша можливість пристосувати його саме до потреб радіо. Отож, хоч і зводилася будівля не з думкою про радіо, воно успішно оселилося тут на понад півстоліття. Цікаво, зокрема і те, що пан Пнєвський таки спроєктував будівлю спеціально для Польського радіо у Варшаві. Її планувалося звести на площі Люблінської унії, але через Другу світову війну цей намір здійснити не вдалося. Тож можна сказати, що, в певному сенсі, історія повернулася на "круги своя", тому що зрештою радіо розмістилося в будинку, спроєктованому паном Пнєвським», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Говорячи про передачі для слухачів зарубіжжя, варто згадати про радіо Kraj, яке з вересня 1955 року мовило незалежно від добре розвиненої структури Польського радіо для Закордону. Розміщувалася радіостанція на вулиці Коперніка у Варшаві. І її завданням було транслювати програму для нової еміграції, тобто тих, хто виїхав із Польщі після Другої світової війни або не повернувся до неї після війни. Свої завдання радіостанція декларувала так: «Наша мета — впливати на еміграцію якомога масовіше, зорієнтувати її у настроях, що панують у Польщі, і розвіяти всі сумніви, з якими вони звертатимуться до нас. Ми хочемо бути дружнім джерелом інформації для поляків, що проживають за кордоном. Ми хочемо, аби вони зверталися до нас з усіма своїми проблемами. Остаточне рішення про повернення, звичайно же, за ними. Тобто станція повинна була заохочувати людей повернутися до Польщі. Показати, що вона зараз прекрасна. Але реальність була такою, що коли хтось із польської спільноти з-за кордону озивався, за ними негайно починали шпигувати. Тодішня польська влада засилала своїх агентів. Тож, з одного боку, це мала бути дружня радіостанція. Але на практиці велику роль відігравала політика, тому все було пов'язано з тим, аби впливати, не обов'язково прозорими методами, на польські осередки за кордоном».
Ця програма як окрема існувала до 1 квітня 1958 року, а після увійшла в структуру Польського радіо для Закордону. Ще однією ініціативою, спрямованою на контролювання думок іншомовних слухачів, були передачі для рибалок. Вони транслювалися у 1955 році у співпраці зі Щецинською радіостанцією для моряків, що ходили Північним та Балтійським морем. Польська влада усвідомлювала, що вони мали не тільки безперешкодний доступ до передач радіо «Вільна Європа», з яких могли отримувати ідеологічно небажану інформацію. Водночас вони не мали доступу до передач із Польщі, тож за кілька років у Північному морі на одному з кораблів запустили філію Польського радіо Щецин. На судно відрядили журналіста та радіоінженера, які щодня готували і транслювали кількагодинні передачі на хвилях, на яких між собою комунікували кораблі. Програма називалася «Голос рибалки» і складалася переважно із переказів інформації, почутої в ефірі Польського радіо, або ж передач, що були записані на плівках, взятих з архівів.
«Це не принесло очікуваних результатів, бо виявилося, що програми зовсім не відповідають морському способу життя. Вони були затягнутими і нецікавими, тож приблизно через три роки цей експеримент було припинено. І лише у вересні 1964-го було запущено програму "Для тих, хто в морі", яка вже транслювалася на радіохвилях з суші. Спочатку велику частку в цій програмі мали передачі радіостанцій з Помор'я, тобто Щецина, Кошаліна і Ґданська. Однак згодом центральну роль на себе перебрала столична радіостанція у Варшаві. 33% в цих програмах становила політична інформація. Крім того, були і галузеві новини, пов’язані із рибальством і розважальні. Але загалом ці програми мали нейтральну тематику. І дуже показовим прикладом був інцидент, пов'язаний зі зникненням одного із польських човнів. Потім з'ясувалося, що судно затонуло, і ця інформація різними каналами почала доходити до рибалок, про що повідомляло радіо "Вільна Європа". Натомість у Польщі про цю надзвичайну ситуацію з ідеологічних міркувань вирішили не згадувати. А аналізуючи її через роки, — це був абсурд, що програма для рибалок не інформувала їх про те, що затонуло рибальське судно», — розповів Кшиштоф Саґан.
Щодо діяльності Польського радіо для Закордону, то у 1958 році постало питання чи потрібні передачі із Польщі в Туреччині, Греції чи, наприклад, у Югославії, тож певні редакції було ліквідовано. Натомість через рік, на честь 100-річчя від дня народження Людвіка Заменгофа, поляка, який винайшов і запровадив есперанто, була створена відповідна редакція. У 1968-му році відкрилися арабсько- і чеськомовна редакції. Під час Воєнного стану у Польщі 13-го грудня 1981 року всі канали Польського радіо припинили своє мовлення на декілька днів. Закордонне мовлення відновилося 22 грудня польською, французькою та німецькою мовами, аби запевнити іноземців, що у Польщі все добре. Рештою мов ефіри почали надаватися лише в березні 1982 року. Кардинальні зміни в діяльності Польського радіо припали на початок 1990-х, коли Польща остаточно звільнилася від радянського впливу. Зокрема, в цей час з’являється українська редакція, з якої виводиться Польське радіо для України.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan