У радіожурналі «Витоки» ми поговоримо про те, яке значення і функції сьогодні може мати традиційна музика. Як у Польщі, так і в Україні у великих містах сьогодні дуже популярним стає рух фольклоних аніматорів – людей, які вчаться грати на слух на народних інструментах, відвідують танцювальні вечірки з народною живою музикою, співають традиційних пісень. Це своєрідна культурна альтернатива у сучасному світі. Однак ще живуть ті музиканти, які пам'ятають первинне значення і роль такої музики багато років тому, коли це була форма проведення часу, коли люди пізнавали один одного на танцях, коли в селі не було ніякої розваги, окрім танцювальних забав. Чим сьогодні є оберки, польки, мазурки, повісляки, вальси, які грають на слух на скрипках, басах, бубнах, цимбалах, кларнетах? Чим є музика до танцю у наш час? Розповідають музиканти Матеуш Нівінський, Здзіслав Квапінський і Матеуш Рашевський.
«Це – фундаментальна справа, щоб був слухач, щоб було середовище для цієї музики і гри. Дуже важливо, аби шукати простір, де таку музику можна грати у прикладному контексті. Адже з часу її створення вона мала відповідні функції, була призначена для людей, до танцю, вона була присутня під час зустрічей. І для мене це найцікавіший елемент. Адже без танцюристів виконання традиційної музики не має сенсу. Адже це музика не для представлення на сцені. На жаль, так сталося, що певний час тому вона відірвалася від прикладного контексту», - розповідає скрипаль Матеуш Нівінський, учень сільських музикантів з Польщі.
Капела Нівінських із програмою до альбому "Час весілля", куди увійшла єврейська музика, яку пам'ятали музиканти з польських сіл. Капела виступає із українською скрипалькою Анжелою Зайцевою, яка трагічно загинула у травні 2021 року
«Я відвідував скрипалів, які були народженні ще до війни. І вони ще пам’ятають той світ, коли справді гралося до танцю, гралося для людей, яким було небайдуже, що грається і як це грається. Ці люди були залучені, можна сказати, до капели, музикантів. Наприклад, у Центральній Польщі у Радомському регіоні дуже характерною практикою було те, що танцюристи замовляли музикантам певний мотив, вони його наспівували і просили зіграти. Вони співали мазурку чи оберек, які любили і хотіли під це танцювати. І це також можна назвати компетенцією участі саме у цій традиції. Було дуже важливо, аби вміти заспівати, не лише танцювати. Це було також знання музики. Кожен танцюрист, який любить музику, має свої улюблені мелодії. Думаю, що скрипаль чи інший музикант чекає на таких людей, які прийдуть і скажуть: зіграй мені те чи інше, я це люблю. Гадаю, що це найбільша нагорода для кожного музиканта», - продовжує скрипаль.
Здзіслав Квапінський грає до танцю з 16 років. Зараз йому 70. Він походить з Радомщини, регіону у Центральній Польщі, де найкраще збереглася інструментальна традиційна музика. Музикант обожнює цю музику, вона його супроводжувала з дитинства. За понад 50 років гри він надихнув не одного музиканта.
«Мені було 16 років. Батьки мені купили акордеон. Пам’ятаю, що він називався „Вікторія”. До сьогодні я пам’ятаю його запах. Додому мені привезли його на возі. Тоді я почав вчитися грати. Спочатку я почав вчитися з нот, але мені це не виходило. Більше мені подобалося грати на слух і так вже залишилося. Невдовзі, може, через пів року чи рік, я вже грав на сільських танцювальних забавах. Тоді це відбувалося так, що з хати виносилися меблі. І найчастіше такі забави відбувалися в хаті у дівчини. З найбільшої кімнати виносилися ліжка, шафи, столи… І там відбувалися танці. До танцю грали на акордеоні і барабані тоді. Це вже була повноцінна капела. Ці танці під час канікул відбувалися щотижня. У ті часи не було телевізора, це був кінець 60-х років, тож нам дуже не вистачало таких зустрічей. Нам було по 20 з чимось років і ми зустрічалися вечорами на танцях, аби приємніше провести час після важкої роботи. Зрозуміло, що у цій грі ми не завжди все правильно грали, але це була гра від душі. Ми грали те, що було модно. Ми також грали якісь старі оберки, вальси, якісь фокстроти, але також ми хотіли грали щось сучасне, наприклад, щось з репертуару «Червоних гітар» чи «Скальдовє», якусь танцювальну музику. Ми це по-своєму переробляли, не завжди це було так, як грали ці гурти. Це були мелодії, які ми слухали по радіо, не було диктофонів, щоб це записати і потім прослухати і тренуватися вдома. Все це ми грали у сільських хатах на танцях», - розповідає музикант», - розповідає Здзіслав Квапінський.
Музикант Здзіслав Квапінський
Музика і гра для Здзіслава Квапінського – це довга родинна історія…
«У моїй родині тато грав на скрипці. Тому, думаю, що так це і мені передалося. Моя мама гарно співала, бабуся також, рідні брати бабусі також гарно співали. Коли були якісь урочистості, колядування, то вони завжди були залучені до цього. Це було в 60-х роках. Ця традиція, спів передалися мені від батьків, від родини. Згодом ми створили родинну капелу, адже брат також грав. Ми почали грати по весіллях. Вже згодом цієї гри було дуже багато. Я не рахував, але можу сказати, що зіграв на близько 300 весіллях», - згадує мультиінструменталіст
Скрипаль Матеуш Рашевський вчився грати від скрипаля Леона Левандовського з Каліського регіону. Музикант народився у 1926 році і, як сам розповідав, все життя грав. Батько скрипку купив на відпусті і так він почав сам на ній вчитися грати. «Музику я мав у голові. Треба народитися музикантом, і тоді зовсім інша справа», - так казав про себе видатний скрипаль з Великопольщі Леон Левандовський, який, на жаль, цього року помер. Його учень Матеуш Рашевський популяризує цю спадщину, музику, і каже, що зараз у польських селах традиційну музику сприймають по-різному.
«Коли в селі ця традиція було постійно, хоча могла бути перервана на короткий час, то люди це сприймають без особливого ентузіазму, що щось таке повертається. А коли традиція перервана на довго, коли люди зовсім цього не знають, це було перервано раніше, то сприймають це просто надзвичайно добре, позитивно. Вони кажуть, що це те наше нове, але і старе… Це велика сила, коли є ця позитивна реакція. На жаль, танець вже не є каталізатором сусідських відносин. Люди вже не домовляються між собою на основі приспівки, яка колись могла розвантажити напругу між посвареними сусідами. Це вже не діє на тій території Великопольщі, якою я займаюся. Але, на мою думку, дуже гарною річчю є культурна альтернатива: не обов’язково треба йти на дискотеку, аби добре повеселитись. І люди починають це помічати і розуміти, що можна повеселитись із традиційною музикою, яка є їхньою, що це неймовірна цінна музика», - каже Матеуш Рашевський.
Скрипаль Леон Левандовський зі своїми учнями на фестивалі "Усі мазурки світу" у Варшаві у 2018 році
За його словами, «гра до танцю кардинально відрізнялася від сценічних вистав перед журі. Це була гра, яку диктував танцюрист. Треба було відразу реагувати на його потреби. Старші музиканти завжди розповідали, що вони не переставали грати, коли бачили, що люди не перестають танцювати. Танець не міг тривати дві хвилини. Музиканти не могли просто завершити одну мелодію і почати іншу. Адже люди танцюють… Не можна це переривати. Тому ці в’язанки могли гратися дуже довго, кільканадцять хвилин, іноді понад годину, вони не переривалися».
Гостями радіожурналу «Витоки» були музиканти Матеуш Нівінський, Здзіслав Квапінський і Матеуш Рашеський – музиканти різних поколінь, які сьогодні активно грають до танцю і намагаються повернути танцювальній традиційній музиці її первинну роль.
А можливо ви також маєте досвід участі у сільських танцювальних забавах? Можливо, у ваших родинах були чи є народні музиканти? Поділіться з нами своїми історіями: ua@polskieradio.pl.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль