У Радружі на Розточчі відбулося відкриття виставки «Архів Болеслава Фаріона. Портрети давнього Розточчя у негативах любачівського фотографа». Виставка є частиною музично-фотографічної подорожі у пошуках портретів давнього Розточчя як території, що колись була мультикультурною. Понад тридцять років після того, як знайшли архів із негативами, сьогодні мешканці Розточчя можуть бачити портрети рідних людей і навіть впізнавати членів родини.
Після відкриття виставки у храмовому комплексі Св. Параскеви відбувся концерт гуртів «Крайка» з Перемишля та «Вернигора» з Сянока. Це був останній — четвертий концерт із репертуаром Розточчя у дерев’яних культових спорудах чотирьох прикордонних повітів — Ярославського, Любачівського, Томашівського та Грубешівського.
Виставка «Архів Болеслава Фаріона. Портрети давнього Розточчя у негативах любачівського фотографа» у Радружі, фото — Мар'яна Кріль
Розповідає директор Музею кресів у Любачеві Пьотр Зубовський:
— Щоб говорити про цей проєкт, то добре було б повернутися на 30 років у минуле, у 1992 рік. Тоді негативи із фотосалону Балеслава Фаріона знайшов наш працівник Януш Мазур — кустош етнографічного відділу. Це сталося у дерев’яному будинку, який розбирали. Це був Дім фотографа у Любачеві. І коробка із цими негативами потрапила до музейного фонду на близько 30 років. Сьогодні цю коробку ми показуємо на виставці разом із мапою, із зазначеним будинком, де саме це було. Практично три десятиліття ці негативи чекали, щоб ми дізналися, що на них є. Ми знали, що це колекція негативів із фотосалону. А під час проєкту ми дізналися, що цей салон працював у 50-70-х роках ХХ століття, але ми не знали, що на них є, бо негативи були скручені, трохи вологі, із пліснявою, з таким матеріалом було складно якось працювати. І у 2021 році відбулася зустріч із Томашем Стельмаським з Академії мистецтв у Варшаві. Він зацікавився цією колекцією, також в рамках свого навчання, пов’язаного з фотографією. Нам вдалося отримати фінансові засоби із програми «Цифрова культура» з Міністерства культури. Спочатку ми дали ці негативи на відновлення, пізніше — на оцифрування, а згодом опублікували на сторінці archiwumfariona.pl.
То що ж було на цих негативах?
— Виявилося, що на цих негативах було більше 1200 фотографій. На них — фото постатей не лише мешканців Розточчя, які було зроблено у фотосалоні, але це також фото людей у їхньому звичному оточенні. Це головним чином село на Розточчі — на польсько-українському прикордонні (тоді — польсько-совєтському), є також прикордонні стовпи на цих фото. І на фото ми бачимо людей під час їхньої щоденної праці, під час забави, на похоронах, під час свят, під час купання у річці Любачівка, під час їзди на велосипеді, на мотоциклі, під час жнив. Це — повний спектр села, що не є селом так, як ми на нього дивимось, точно з ХХІ століття, а коли ми споглядаємо це, то виникають сумніви, чи це село з другої половини ХХ століття. Мабуть, слід поринути трохи в минуле, і ці фото також можуть бути з часу до 1939 року, адже помітно, як ці зміни в селі ще тоді повільно відбувалися. На фото є хати під стріхою, побілені хати, господарські будинки, вози…
Виставка «Архів Болеслава Фаріона. Портрети давнього Розточчя у негативах любачівського фотографа» у Радружі, фото — Мар'яна Кріль
Можна перенестися до першої половини ХХ століття. І цього року, коли вже було оцифровано ці фото, опубліковано на інтернет-сторінці, ми подумали про те, щоб ці фото якимось чином озвучити, адже цих людей треба було доповнити, що дозволило б нам показати контекст виконання цих фото, тому з’явилася така ідея і запрошення двох гуртів — «Вергигори» і «Крайки» та озвучення фотографій традиційною музикою з Розточчя, традиційним репертуаром. Для «Вернигори» це був своєрідний виклик, адже вони грають музику бойків, з Бескидів. Для «Крайки» — також певним чином, адже Розточчя — це одне з місць, якого вони своїм репертуаром торкаються, але точно не єдиним, а цей репертуар мав стосуватися таких місць, як Радруж, Гребенне, Верхрата, Белжець… Саме з цих місць виводяться ці пісні. Чотири тижні відбувалися ці концерти. Перший — у Хотинці, другий — у Гребенному, третій — у Мицові, четвертий — у Радружі. Цим ми символічно поєднуємо Хотинець і Радруж, тобто дві церкви, внесені до списку Світової матеріальної спадщини ЮНЕСКО. А цього року ми святкуємо десять років від цієї події.
Гурт «Вернигора», фото — Мар'яна Кріль
Тетяна Наконечна, керівниця гурту «Крайка»:
— Щиро кажучи, це один із найважливіших наших концертів. Взагалі, весь цей цикл концертів, де ми повертаємося до регіонів, звідки ми черпаємо репертуар, є для нас поверненням додому. Особливо для нас є важливим Гребенне, адже дуже багато репертуару, який ми опрацювали вже певний час тому, але також і на потреби цього концерту виводиться саме з Гребенного, адже ми пов’язані із цим селом. Двоє співаків із «Крайки» — це правнуки колишніх жителів саме цього села. Окрім цього, це також дуже цікавий регіон, також і для нас як співаків, музикантів, адже тут дуже добре видно всі ці впливи, які тут перемішувались, цю музику колись можна було тут почути. Йдеться про польські, українські і єврейські впливи. Також тут цікава інструментальна традиція. І капела, яка опрацювала кілька творів з цього регіону, також старається це показувати і це справді неймовірні речі. Тому справді для нас це одні із найважливіших концертів у нашій кар’єрі.
Крайка виконує музику з Розточчя від початку свого існування. Часто пісні вони вчили із архівних записів, які були у Тетяни Наконечної чи в інших дослідників цього регіону. На всіх трьох альбомах звучить музика із цього регіону.
— Під час підготовки нашого другого альбому ми зрозуміли, що цей матеріал для нас — дуже цікавий. Окрім цього, так, як я вже казала, ми також маємо джерела із цього регіону. Але на потреби цього циклу ми опрацювали декілька нових пісень як українською мовою, так і польською, що для нас є абсолютною новизною. Тут ми звернулися до фантастичної роботи Ремка Ханая-Мазура, який на двох дисках зібрав пісні, мелодії саме з Розточчя. І ми користувалися цими записами. Ми опрацювали декілька польських творів. І для нас це було щось абсолютно нове, але нам дуже сподобалися ці пісні. Є дві пісні, які би ми охоче додали до свого репертуару назавжди, адже вони неймовірно цікаві. Це — вокально-інструментальні композиції, особливо, мені здається, інструментальна партія дуже відрізняється від того, що ми робили до цього часу. Тому для нас це також був і великий виклик, але також було нам дуже цікаво працювати з цим матеріалом.
Гурт «Крайка», фото — Мар'яна Кріль
Традиційна музика у старих церквах, які сьогодні є музеями і де вже не служаться літургії, дає можливість відчути давній час і на мить уявити, як це могло бути до виселення у 40-х роках. За словами музикантів, у деяких із місць на польсько-українському прикордонні, де вони грали, не було українських елементів з часу переселення.
— По-перше, ми можемо собі уявити, яким чином колись цей регіон звучав. По-друге, для нас, для української меншини у Польщі — це повернення додому, повернення до місць, де хрестили наших предків, де вони брали шлюби, тому ці місця для нас важливі в особистому плані. Зрозуміло, що вже немає можливості повернення до того, як було колись. Але хоча би у такому символічному вимірі, мені здається, що це важливо, щоб при нагоді такого типу ініціатив, фестивалів, проєктів ці пісні, звуки знову повернулися додому, до витоків.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль