Гість радіожурналу «Витоки» — Матеуш Добровольський, польський бубоніст і популяризатор традиційної та фолькової музики. Матеуш грає у капелі «Hajda Banda», що виконує музику з польсько-білоруського прикордоння, а також віднедавна проводить майстер-класи із гри на бубні, показуючи різні техніки гри, що побутували і далі функціонують у Польщі, а також він активно досліджує українську традицію гри на цьому інструменті. У лютому Матеуш Добровольський відвідав Київ з метою проведення майстер-класів із польських традиційних танців, а також зустрічі з Андрієм Левченком — українським музикантом, засновником організації «Рись», що популяризує традиційну культуру, та бубоністом, що має найбільшу колекцію бубнів в Україні. Однак не лише музика, танці були у цій кількаденній мандрівці…
— Ця подорож була продовженням моїх зустрічей з Андрієм Левченком, видатним українським бубоністом, який грає на бубні — інструменті, історію якого ми розділяємо у контексті Східної Європи. Минулого року влітку я був на Літній школі традиційної музики, що проводила організація «Рись», якою займається Андрій. І тоді на фоні того візиту у мальовничому селі Стара Ушиця біля Кам’янця-Подільського я прийняв для себе рішення, що через півроку я повернуся, що треба знову зустрітися, поговорити, пограти, повчитися, обмінятися тим усім, чим ми цікавимося. Адже справді, ці бубни — це щось, з чого ми обоє черпаємо. І, на щастя, мені вдалося вибратися до Києва, а при нагоді підтримки Інституту Адама Міцкевича Міністерства культури, також провести в організації «Рись» два майстер-класи. Ми вчилися танцювати польські танці — оберки у виконанні Юзефа Ліпінського. Я показував записи і також розповідав усе, що знаю про те, як такі оберки треба танцювати. А наступного дня ми обговорювали стиль гри на бубні цього видатного музиканта з Клудна біля Вєняви. І це також був дуже гарний момент. Коли йдеться про український стиль гри на бубні, то тут є парні ритми і дуже багато вже призабутих у Польщі технік гри, які у нас також використовували. Виявляється, що польський бубон і стиль гри на ньому є скарбницею того, що можна зробити із тривимірною ритмікою. Адже у Польщі оберки можна грати, використовуючи набагато більше способів, ніж в Україні. І це та частина обміну між нами, що цікава і в Україні, і в Польщі. Те, що мене дуже захопило, це те, що люди, які прийшли на майстер-клас, дуже охоче співали приспівки з репертуару Юзефа Ліпінського. Це був такий бубоніст, який постійно співав. Це було неймовірно гарно і на 100% по-українському. Бубон бубном, але коли можна разом поспівати, то це — прекрасно.
Для Матеуша Добровольського це була друга подорож в Україну. Цього разу — потягом. Життя, попри війну, триває, що також вражає людей, які на короткий час приїжджають до України.
— Це була подорож разом із директором фестивалю «Атлас» Владом Яремчуком. Влад — це посол українських справ на різних міжнародних музичних конференціях. І так було цього разу. Спочатку ми зустрілися на «Eurosonic» у Нідерландах, а потім виявилося, що тим самим потягом ми їдемо до Києва. Ми дуже цікаво провели час, було багато цікавих розмов, також і про те, як розповідати про Україну, про війну, про різні пастки, які московський режим представляє у своїх наративах, і які треба дуже вміло контролювати. І Влад, окрім того, що є програмним директором фестивалю «Атлас», то також є представником гуманітарної ініціативи «Music Saves Ukraine». Це — ініціатива, що старається збирати кошти на допомогу для жертв війни на західних, європейських і світових музичних фестивалях у рамках музичної спільноти. Вдалося поговорити про те, який вигляд має ця діяльність, і взяти участь в одному із концертів у Києві, який організовував фестиваль «Атлас». Приїхало п’ять гуртів зі Словаччини, також приїхав директор фестивалю «Pohoda» Міхал Кащак. І це був дуже цікавий досвід. Я пережив концерт, який перервала повітряна тривога. Це був справді особливий досвід. Я погоджуюся з тобою. Життя триває, його неможливо з Києва якось вичистити. Дух киян, українців зламати неможливо. Це був дуже непересічний досвід — бути там.
Перед самою подорожжю Матеуша до Києва дехто з його друзів взагалі з ним прощався. Настільки важко людям навіть з Польщі уявити те, як живе Україна і українські міста у час війни…
— Частина моїх друзів, коли я казав, що їду до Києва, то взагалі зі мною прощалися. Це видавалося якимось остаточним кінцем. Для осіб, які цього не пережили, не були, не бачили, існує потужна розумова блокада на те, аби поїхати в Україну. По-друге, є також процес внутрішньої трансформації: коли ти вперше чуєш сирену на вулиці, то дуже лячно, але вже при наступних це не справляє надто великого враження. Це треба визнати. Організм може сильно адаптуватися до цієї ситуації. Я розумію цей процес, я це відчув на собі. І цей дух присутній саме в цьому. Життя триває і не відходить. Тоді, коли я був у Києві, відбувалися не лише майстер-класи з традиційних танців, але також, наприклад, був концерт в Музеї Івана Гончара. Це було прощання з колядою, але також день народження патрона музею Івана Гончара. На жаль, це відбувалося тоді, коли і мої майстер-класи, тож я не міг взяти у цьому участі, але помітно, що культурне життя триває, навіть у музеї, що сьогодні трохи пустує. Його експонати заховані. Працює лише одна виставка з актуальним українським малярством на народну тематику. Незважаючи на те, що в музеї мало експонатів, то там і далі відбуваються різні події, концерт з нагоди дня народження патрона. Цей музей і далі відвідує дуже багато киян. Також мене дуже здивувала ситуація в Музеї Тараса Шевченка. Як мені відомо, цей музей продовжує працювати у звичному режимі, всі експонати — на місці. Також там є дуже цікава виставка фотографій, які були виконані вже після початку повномасштабного вторгнення. Декілька сучасних митців виконали роботи, присвячені духові українців, створені на основі народних мотивів. Є, наприклад, одна робота із поліським народним демоном на фоні знищеного російського танку. А з іншого боку — розповідь про блекаут, про реальність минулої зими. Треба зазначити, що ця зима у Києві була значно спокійніша, ніж попередня…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль