Думати музикою і регіоном... Таку настанову часто можна було почути під час IV Конвенту традиційної музики і танцю — конференції для тих, хто творить середовище традиційної музики у Польщі і хто активно популяризує традицію. Під час конференції, організатором якої є Національний інститут музики і танцю, говорили про те, як можна популяризувати культурну спадщину, зокрема, музичну, як у закладах освіти можна впроваджувати традиційну музику, як можна змінювати підхід до неї і її розуміння.
На Конвенті, окрім польських музикантів, етнологів, дослідників традиційної музики та аніматорів культури, також були музиканти з України, Білорусі та Словаччини.
- Ми говорили про таку своєрідну зшиту ситуацію традиційної культури на повернутих землях. Під словом «зшита» я маю на увазі те, що це така ситуація, що з одного боку складається з традиції корінного населення повернутих земель, як на Вармії, у Нижній Сілезії, яких у більшості немає, вони виїхали. У випадку Вармії вони виїжджали на захід, а залишилося їх дуже мало. А більшість жителів – це ті, хто сюди прибув. Мої предки також сюди прибули – трохи з Вільнющини, а трохи з Розточчя. І, коли я задумуюся над своєю традицією – домашньою і родинною, то так, тут був і Вільнюс, і Розточчя і так насправді кожен на Вармії має доволі подібну ситуацію. І мені здається, що нам дуже бракує розмови і дискусії про те, як у таких ситуаціях діяти з традиційною культурою. Адже зрозуміло, що ми хочемо щось робити, інтуїція нам підказує, що вона могла би виконувати подібну функцію, як на території, де люди знаються дуже давно і їхня культура там постійно присутня. І питання: як це зробити у нас? Бо це справді зовсім інше завдання, ніж на Радомщині, Підляшші чи Курпівщині. І ми частково знайшли відповідь на це питання під час цього Конвенту традиційної музики і танцю. Ми говорили про те, що повинна подіяти якась конкретна історія, щось, за що можна буде триматися. Щоб не було багатослівним, я наведу наш приклад. І так я собі це уявляю. У нас, у ґміні, де я живу, працювала Марина Окенцька-Бромкова. Для мене це та вісь, за яку я можу триматися. Це була збирачка фольклору, яка записувала не лише мешканців Вармії, але також переселенців з Лемківщини, Радомщини… Вона зібрала дуже великий і широкий архів. Тож ми вирішили створити капелу, яка використовуватиме архівні матеріали Марини Окенцької-Бромкової як вісь нашого мислення про музику. Там головним чином записані співи. Але це не означає, що цих співів ми не можемо творчо перекласти на музику. Друзі з моєї ґміни грають на саксофоні сопрано, трубі, на кобозі. Я граю на скрипці, а мій друг — на бубні. У нас справді дуже дивний і дуже кольоровий склад, це трохи так, як з цією зшитою культурою на Вармії. І у такому складі ми вирішили грати свою музику. Це було розповіді, які ми сьогодні тут постаралися якось зібрати, тобто за що ми можемо вхопитися. Якщо ми маємо щось, за що можемо вхопитися, від чого можемо відштовхнутися, якщо у нас є якась ідея, навколо якої ми можемо працювати з традицією і якщо це нас надихає, що ймовірно це надихатиме і інших. Якщо це надихатиме інших, то ця ініціатива почне згромаджувати навколо себе інших людей. А якщо вона ще й буде тривалою, то ймовірно стане чимось на кшталт нової традиції, хоч може це не дуже гарно звучить, але це точно матиме характер спільної практики, адже традиційна культура, традиційна музика передусім для мене має характер спільного заняття — пісні були для того, щоб їх разом співати, а музика для того, щоб разом її грати і під неї танцювати. Тому, якщо нам вдасться знайти оте «щось», навколо чого ми почнемо гуртуватися, і до цього почнуть горнутися інші люди, то це власне і є той напрямок, який нам важливий, — розповідає музикант Мацєй Журек.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар'яна Кріль