Українська Служба

«Допомога Україні — це найкраща інвестиція в безпеку Польщі»

25.02.2025 15:30
«Українці, захищаючись, послаблюють російську армію, тому допомога їй, також відправлення військової техніки, яка там працює, в наших польських інтересах», — говорить польський волонтер Матеуш «Ексен» Водзінський
Аудіо
  • «Допомога Україні — це найкраща інвестиція в безпеку Польщі». Розмова із польськими волонтерами Пьотром Кашуварою та Матеушем "Ексеном" Водзінським, які вже три роки повномасштабної російської агресії допомагають Україні
 .
Ілюстраційне фото.Христина Пічкур/ПРдЗ

«Я вірю, що ця війна закінчиться для України справедливим миром, і Україна стане повністю незалежною», «наша найбільша справа — врятувати якомога більше життів людей», «українці послаблюють російську армію, яка є загрозою теж для Польщі, а тому їх підтримка — в інтересах Польщі». Це слова польських волонтерів, зі якими Українська служба Польського радіо поспілкувалася до третіх роковин повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

У першій частині спілкуємося із Пьотром Кашуварою, польським волонтером, журналістом, воєнним кореспондентом, головою правління й засновником фонду «Przyszłość dla Ukrainy («Майбутнє для України»), що від травня 2022 року допомагає рятувати життя українців завдяки гуманітарній допомозі, котру волонтери організації передають як цивільним, так і військовим.

Про те, що фонду вдалося, а що ні впродовж трьох років повномасштабної війни, розповідає Пьотр Кашувара:

«Дуже важко за кілька хвилин передати всі емоції, всі дії, всі думки, всі нервування, що відбувалося за останні три роки. Те, що не вдалося нам зробити, це зупинити війну. Наша найбільша мрія була зупинити цю війну. Але те, що ми змогли зробити за останні роки, це врятувати життя людей. Не знаю навіть, скільки людей ми врятували від смерті на фронті, але і волонтери, і українські солдати пишуть мені: "Дуже дякуємо, бо сьогодні ти врятував три життя". Наступного дня мені пишуть: "сьогодні медичний рюкзак, який ти нам передав, врятував чотирьох хлопців". Я не можу вам сказати, скільки людей було врятовано в лікарнях, куди ми возили допомогу, скільки солдатів вдалося врятувати в стабпунктах на фронті, куди ми передавали медичну допомогу.

Ми передали допомогу для 20 стабілізаційних пунктів. Здебільшого ми допомагали на Запорізькому напрямку, на Донбаському, на Харківському, на Сумському, Курському і на Херсонському напрямках. Ми допомагали і дитячим лікарням, і цивільним, і військовим лікарням. Ми возили операційні столи, УЗД, ліки для воєнних медиків, турнікети, бандажі, медичні рюкзаки.

За ці три роки ми передали цивільним більш ніж тисячу тонн продуктів харчування. Ми працювали в зонах, де не можна заїхати без "броніка", без каски. Ці три роки ми працювали в повній небезпеці, я був двічі поранений, дуже багато моїх друзів і волонтерів загинуло в тих самих місцях, куди ми їздили. Ми допомагали в Бахмуті до окупації міста, до кінця їздили в Авдіївку.

Ми були одним з перших фондів, який приїхав з допомогою в Херсон після того, як росіяни там підірвали дамбу. Дуже багато допомагали в Оріховому. З самого початку курської операції ми були в Сумах, допомагали українським солдатам і силам спеціальних операцій.

Ми відвезли допомогу самими продуктами для приблизно 300 тисяч людей. Працювали майже кожного дня і кожної ночі, вивозили людей, евакуювали людей з фронту. Передавали здебільшого таку допомогу, яка може врятувати життя. Бо це була наша найбільша справа — врятувати якомога більше людей».

Попри страшенну психологічну виснаженість, моральну й фізичну втому фонд «Przyszłość dla Ukrainy» продовжить допомагати Україні і вже на четвертому році повномасштабної агресії війни Росії проти України, говорить Пьотр Кашувара:

«Я сам не знаю, що мене тримає ці три роки. Мабуть, небагато, бо я сам зараз проходжу реабілітацію. Намагаюся підлікувати своє здоров'я, бо ми розуміємо, що є такий варіант, на жаль, з якого виходить, що війна швидко не закінчиться. І після цих трьох років треба себе "зібрати", щоб я міг допомагати далі.

Ми не зупиняємося. Тут машина, там генератор, там "броніки", там ліки. Мені ще треба піти на пошту сьогодні й відправити коробку турнікетів й гемостатичних бандажів для Шостого полку спеціальних операцій.

Від самого початку наша допомога — це була проста людяність. Я не міг інакше зробити, коли побачив людей, які втікали з України до Польщі. Важко було просто їх не взяти до себе в машину і не допомогти. З самого початку моя родина питала: "Як довго, ти думаєш, залишатимешся з Україною?". Я сказав, що залишуся до кінця війни. Але не думав, що це буде три роки, я думав, що це буде максимально три тижні. Цілий світ так думав.

Що мене тримає зараз? Хлопці на фронті завжди сміються, що зараз тримають енергетичні напої й кава. І мені здається, що в мене так само зараз. Вже тільки енерджі-дрінки і кава. А ще думка, що ми рятуємо життя. І ці СМСки, ці дзвінки, які я отримую від багатьох людей, які мені кажуть, що ти врятував три життя сьогодні. Що може бути важливіше в такі часи, як зараз, в часи війни, ніж рятувати життя інших людей».

**

Матеуш «Ексен» Водзінський, про якого згадував у попередній розмові Пьотр Кашувара, є ще одним польським волонтером, котрий майже від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну допомагає українському війську. Він є організатором найбільшої приватної акції з підтримки України у Польщі.

«Ексен» розпочав свою місію в червні 2022 року, приїхавши до Києва на власному позашляховику Suzuki Grand Vitara. Нині на його рахунку вже понад 300 позашляховиків для найрізноманітніших підрозділів чи не на усіх напрямках довжелезного фронту.

Матеуш Водзінський збирає кошти на позашляховики для військових у межах інтернет-кампанії «Terenówki na front» («Позашляховики на фронт»). Він привозить їх разом з однодумцями безпосередньо українським підрозділам майже на саму лінію фронту, туди, де вони найбільше зараз необхідні.

Із «Ексеном» вдалося поспілкуватися телефоном під час його повернення із останньої поїздки в Україну:

«Я точно не знаю, яка це вже моя поїздка, але, напевно, понад сота. На сьогодні ми перевезли 306 автомобілів, включно з трьома під час цієї останньої поїздки. Цього разу ми завезли їх у район Суджі й Покровська. Все пройшло добре, і ми рухаємося далі».

Матеуш «Ексен» Водзінський також розповідає про те, як змінювалася його географія поїздок в Україну за ці три роки повномасштабної війни Росії проти України:

«Спочатку я їздив або один, або з кимось звідси. Ми везли ці машини тільки до Києва. І в якийсь момент, через кілька місяців, ми почали їздити трохи далі. Так поступово все далі з кожною поїздкою. Зараз ми давно вже їздимо на фронт, куди відвозимо ці авто. Іноді дуже близько до лінії фронту. Я був найближче приблизно за 800 метрів від ворога. Хоча найчастіше ми зустрічаємось за 10, 15, 20 кілометрів від лінії фронту. Ідея полягає в тому, щоб безпосередньо передати автомобілі солдатам, які потім ними користуються. Їм це зручно, і ми впевнені, що ці машини дійсно їдуть туди, куди повинні. Насправді я був на передовій у багатьох різних місцях, але намагаюся поїхати і відвезти ці машини саме туди, де вони зараз найбільше потрібні. Адже потреби на фронті не всюди однакові. Наприклад, якщо зараз дуже важкі бої точаться навколо Покровська, то ми веземо більшість машин туди, бо вони потрібні там терміново».

«Ексен» багато спілкується із українськими військовими не тільки під час своїх експедицій. Цікавлюся, чи впливає якось на них уся ця ситуація довкола американсько-російських домовленостей і неприємних та неоднозначних заяв Трампа:

«Помітно, що вони також бачать, що відбувається, і самі запитують нас, що ми думаємо про Трампа, про його заяви, про це нібито зближення з Росією. Можна побачити, що вони стурбовані, тому що це стосується їх безпосередньо. Але вони не погоджуються із цим. Навпаки. Я думаю, що це ще більше мотивує їх до боротьби, і вони точно не збираються здаватися чи погоджуватися на якийсь несправедливий мир».

Запитую теж у польського волонтера, що його мотивує стільки років так активно й невтомно підтримувати українських військових, їздити в Україну, на фронт, ризикуючи власним здоров’ям і життям, тоді як просто можна спокійно й мирно сидіти у себе вдома, у Польщі:

«Для мене це дуже проста справа, тому що я туди їжджу. Кожні два тижні я буваю на передовій і безпосередньо бачу, що там відбувається, і навіщо це потрібно, і чому це також в наших польських інтересах. Для мене ситуація виглядає інакше, ніж для пересічного поляка, який через три роки може фактично втратити інтерес до війни, тому що вона відбувається дуже далеко від Польщі. І певною мірою зрозуміло, що деякі люди вже не так цікавляться війною, як на початку. Але я не маю цієї проблеми, тому що я весь час це бачу на власні очі і знаю, що треба підтримувати українців у захисті своєї країни, а також в послабленні російської армії, яка становить велику загрозу теж для нас, для поляків. То ж, звісно, ​​в інтересах Польщі, щоб українці добре справлялися, захищалися й послаблювали росіян».

Запитую теж у Матеуша «Ексена» Водзінського, що він думає на тему таких висловлювань й коментарів, передусім в Інтернеті, що Україні більше не треба допомагати, бо «це не наша війна»:

«Це, звичайно, дурниці. Ми, Польща, не є стороною цієї війни, але Росія, яка представляє для нас екзистенційну загрозу, є її стороною. Тому ми хочемо послабити її якомога більше. А українці, захищаючись, послаблюють російську армію, тому це, звичайно, в наших інтересах. І таким же чином, надсилання польської техніки також гарантує, що це обладнання служить тому, для чого воно було створене. Навіть без нашої участі у цій війні воно працює, щоб послабити Росію, і, на мою думку, це найкраща інвестиція в безпеку, яку могла б зробити Польща. Тому тут справді потрібно багато злої волі, щоб не бачити, що Польща також отримує користь від того, що російська армія слабшає щодня».

Запрошую послухати розмову повністю у прикріпленому аудіофайлі.

Заохочуємо підтримати акції зі збору коштів й допомоги нашим воїнам. Всі необхідна інформація за посиланнями:

«Terenówki na front» Матеуша Водзінського.

«Przyszłość dla Ukrainy» Пьотра Кашувари (також фонд можна підтримати, перерахувавши 1,5% від податку PIT на його користь).

Тарас Андрухович