Музика є скарбницю цінностей і є фундаментальноюскладовою нашої цивілізації. Музика, яка не промовляє, не висловлює жодної думки - є нічим. Тому пам'ятаймо, що музика має величезний вплив на на наше життя, а тим більше ми відповідальні, коли мовчимо про неї.
Це слова ПаніПрофесор Аліни Мондри, авторки одного із двох вступних текстів до проекту під назвою Між Шопеном і Теллефсеном. Європейські музичні трактати Універсалізм і національна ідентичність. Її текст має заголовок Вступ до європейської теоретичної думки в музиці. Від античності до кінця 18 ст.
Про цілі та інсайти говорить координаторка проекту Ева Боґула
На скільки не інноваційними, та не новаторськими були ми, коли звернулия до матеріалів, про які знали вже з 200 добрих років. Це матеріали, про які писав Ельснер, [Юзеф Антоній Францішек Ельснер — польський композитор німецького походження, педагог. Учитель Ф. Шопена.]. Він вже згадував про те, що ці трактати портібно перекласти. Проби перекласти їх були в часи Ельснера, проте безрезультатні, з фінансових причин. Минуло 200 років, коли ми врешті можемо запрезентувати такі переклади польською і англійською. Ми постановили собі, що окрім перекладів будуть також коментарі, які б інтегрували ці трактати в певний контекст. І завдяки Пані Професор Аліні Мондри та професорові Томасові Хрістенсену з Університету в Чикаго - ми маємо ці дві статті, які допомагають нам зрозуміти, про що йдеться. Чому саме такі, а не інші тексти - про ци ми могли би дискутувати довго. Ми могли би всі тут погодитися, що текстів пасувало би перекласти більше, або що їх вибірка могла би виглядати інакше, але проект тривав 24 місяці, тому потрібно було певним чином кількісно обмежитися. Тексти, які ми обрали не випадкові. Це тексти, які були інспіруючими для музичної школи у Варшаві, для Ельснера, для Курпінського. Це тексти, якими користувався Шопен, ми це знаємо, з якими був знайомий через посередництво своїх педагогів. Тексти, якими Ельснер користувався пишучи свої теоретичні праці і ті тексти, які були важливі для норвезьких композиторів. Оскільки це був норвезько-польський проект, то ми підбирали відповідний матеріал. Знайємо, що трактатом Гайнріха Крістофа Коха користувався Томас Телефсен - норвезький піаніст, композитор, учень Фредерика Шопена. В листі до свого батька Телефсен писав, щоб прислати йому обовязково трактар Фредерика Вільгельма Марпурgа. Це не був простий вибір. Ми повинні були, звісно, відмовитися від багатох матеріаів, але я можу із чистим серцем ствердити, що жоден з текстів не опинився у переліку випадково. Потреба публікації тих праць не була найсвіжішою.
Ми знали про ці тексти із наколошопенівської літератури. - Продовжує доктор Артур Шкленер , директор Інституту Фредерика Шпена. Він повинен був знати їх зміст. Трактат Луїджі Херубіні - це окремий випадок, оскільки згадку про нього знаходимо в кореспонденції Шопена. Вибір не був випадковим, ці тексти повинні були появитися в такому переліку. Скажу також про свою приватну мотивацію. Шопен нічого не писав про свої твори. Він натомість використовував цілий логос - обшар музикознавства, скажімо - який містився в музиці без слів. Перелік значень, які він використовував надвичайно усвідомлено, на підтвердження чого, маємо шерег теоретичних текстів, знання, на основі яких створював напругу між виконавцем і слухачем, створюючи певні ігрові умови для останнього. Ці трактати допомагатимуть нам розуміти слова і поняття, які він намагався закласти в свої твори, знання про них більше не маємо звідки взяти. Ці тексти допомагатимуть нам хоча б спробувати сформулювати те, що відчуваємо в його музиці, але чого не можемо підсилити аргументами. Аргументів, які розкриють зміст музики шопена, поза її емоційною складовою, яку сприймаємо підсвідомо. Шопен знав про ці трактати, про що довідуємося із літератури, але ми їх не знали. Такою є генеза проекту Між Шопеном і Теллефсеном. Європейські музичні трактати Універсалізм і національна ідентичність. На завершення, скажу ще про сам портал, на якому озміщені тексти. Він розроблений таким чином, що його можна скейлити - збільшувати перелік текстів. Від саого початку заклали таку можливість. Отже розраховуємо на те, Щоце зараз початок довгої дороги відкривання, нововідкривання теоретичних текстів, які були відомі в часи Шопена, а може й не тільки, бо підозрюю, що інші інституції теж будуть із нами співпрацювати, щоб збагатити цю колекцію.
Безумовно переклад таких трактатів важливий, як для музикознавців, так і для музикантів і композиторів. На чому наголосив професор Арнуф Хрістіан Маттес із дослідницького центру Ґріга Бергенського університету: Це корисне дослідження яке буде важливим для наших студентів і яке ми сподіваюся, будемо розвивати і продовжувати разом.
Аліни Мондри: Коли Пан Антоній Шиманський, чуттєвий опікун з часу, коли писала цей текст, запропонував мні написати втупний текст, я собі подумала - добре, орже маємо приблизно 2500 тисячі років, які маємо розмістити на 30 сторінках… Звісно, як буває у випадку таких проектів і текстів - ти відштовхуєш від себе момент, коли вже потрібно сісти іписати. Читаєш різні матеріали, готуєшся, вмовляєш собі, що вже ось-ось. І коли приходить цей момент - то звісно породжує на стільки велике внутрішнє заангажування, при якому інші життєві контексти відходять на задній план. Але все ж життя нагадувало про себе, потрібно було відкласти текст, тоді повертатися до нього, терміни розтягуватися. Пан Антоній казав мені - спокійно, то продовжимо терміни. Одного разу я скасала - Пане антонію я ще тільки на 15 сторіччі, а це вже 30 сторінка. В результаті, в моєму файлі було 77 сторінок, інший чуттєвий редіктор мого тексту Шимон Пачковський не надто багато скоротив, бо визнав, що не так багато можна викинути. Завдяки цьому, мій більш ніж 30 річний досвід музиколога структурувався завдяки цим 2500 років, а додатково після прочитання тексту професора Хрістенсена. І в результаті такого структурування, можу сказати одну річ, яку також говорила студентам - що в дані часи вже все винайдено і все вже було раніше - а ми це регулярно обігруємо і трішки інакше називаємо, тільки не надто багато про ці давні часи знаємо - ця моя позиція не змінилися.
Яке значення цей проект має для музикологічного та музичного середовища - тобто для виконавців. Хто і як може з нього скористатися. Щоб не бути голослівною, зробила опистування. Говорила із викладачами і вчителями музичних шкіл в Познані. Перш ніж дійти до такого аналізу. Зачитаю фрагмент із книжки яка була моїм компасом в часи пандемії - це rкнижка - Музика важлива Роджера Скрутона. В давніх часах тональна гармонія, яку практикували повсюдно, обєднувала за допомогою спільної мови - композиторів, виконавців і слухачів. Люди мали відчуття і свідомість, що музика є їхньою. Належить їм. Музика була частиною доброго виховання. Такого світу вже немає.ю Музика в дома походить із цифрової апаратури. Для молоді музика є формою розваги наодинці. В таких умовах не можемо просто примпускати, що музична традиція просто існуватиме сама собою. Не досить просто заохочувати молодь слухати музику, яку цінуємо. Цьог оне осить. Потрібно також навчити їх проникливості і уваги - стосовно того, що існує щось таке, як добрий та поганий музичний смак що можна говорити про цінності в музиці.
Відповідно я б хотіла сказати, що такий контекст університетських залів, в яких відбувається конкурс Генрика Вінявського. Дуже багато учнів шкіл приїздить. Здавалося би, що будучи в такому середовищі, наповнюєшся оптимізмом. Але як тільки висунемо носа поза таку залу, коли підемо до студентів інших факультетів чи напрямків, спитаємо їх, про те, чи слухають класичну музику, яким чином вона присутня в їхньому житті. То насправді не мають що відповісти. Найчастіш відповідь звучатиме - не слухаємо. Чому? Знизують плечима. Самі не знають. Тоді я кажу, але отут мелодія в мобільному, а тут такий сигнал. І тоді відповідають, нє ну так, якщо десь колись, коли я наприклад в якомусь сумному насрої, тоді собі включаю на Спотіфай якийсь збірник із назвою Класична музика, чи музика для настрою. Не маючи свідломості того, що слухають конкретно.
Але коли до них говориться, коротко кажучи, ко їх навчати читання музику. Першою асоціацією, яка у вас виникла в голові - читання нот, але ні - йдеться про розуміння музики, виходячи із закладеної в неї експресії. Та музика для музикологів є річчю очевидною - ми існуємо для неї, а вона для нас. Але ми в меншості.
Ну й перейдімо до мого дослідження. Я намагалася розсилати лінки до нашого порталу до широкої аудиторії - вчителів, учнів, студентів, всіх, кого знала, хто мені тільки спадав на думку. Ну і відповідаючи щиро… Рідко хто дивився, рідко хто сам відповідав, що заглянув до нього. А чому ні, бо найчастіше не мають розуміння, наприклад стосовно вчителів - коли приходить до вчителя учень, навчатися гри на скрипці. Маленька дівчинка 8-9 років. Моя подруга вчителька досить свідома розповідає їй про емоції, які закладені в той, чи інший твір. Тобто це той же підхід, як в 18 столітті. Ці трактати часто оповідають про те, що певні структури передаютьпевні емоції - афект. А оскільки наука про афекти була одночасно наукою про природу, вони не йшли в розріз із нашою природою, то вчитель може інтуїтивно передати цю думку учневі. Але оскільки композитори мали теж потребу називати ці речі, то розвиток свідомості у вчителів - заклик - спробуйте назвати це, бо така передача від вчителя до учня полягає не лише в передачі внутрішніх станів, але в передачі знань. Щоб учень, або студент не відповідав - мені подобається - а чому. І тут він вже не буде мати змоги відповісти, бо не матиме інструментів. Ці трактати дають нам інструменти для транскрипції наших емоцій.
Я поцікавився у Пані професор її позицію стосовно актуальності таких трактатів у контексті сучасної музики та знань, які людство здобуло в теорії музики після 19 століття. Адже, як ви можете знати із моєї програми Centrum Mundi, зокрема із двох нещодавніх розмов із Михайлом Балогом та Олегом Шпудейком - вони звертаються у своїй музиці до традиції джазової та традиції індійської музики - у випадку Михайла MANU, та до традиції давньої музики у випадку Олега HEINALI. Олег використовує модульні синтезатори для виконання мзичних полотен базованих на теорії контрапунктації давньої музики. Мене зацікавило, чи існують в польській музиці приклади і перспективи такого поєднання традиції та інновації.
Дякую за звернення до такого контексту. Я відповім дуже конкретно. Оскільки багато років досліджую джерела польської музики, мала ідею відтворення цієї музики за посередництвом давніх інструментів, репродукції першодруків, тобто передачі цієї музики слухачам 21 століття в такому вигляді, як вона виконувалася в ті часи. Коли ж я трішки випливла на ширшу воду в музичному контексті, то мій студент, який займався електронікою та новими медіа сказав мені (молоде покоління звернулося до дещо старшого) - це не все, скільки людей ходить на твої концерти - ну є досить людей, ок, але якщо ти хочеш промовити до молоді. То ми сформували проект, який базувався на музиці Вацлава з Шамотул. Зображання його, як особи постгуманістичної з 21 століття. Ми використали cantus quiribus, тобто головні теми. Вони були реінтерпретовані, електроніка - Patryk Lichota, Хор поглоси, Ася Сипульська опрацювала ці твори. До того ми додали металобрухт, в Паознані є один дивак, який збирає металобрухт, відповідно настроює його і грає на ньому. Ми зробили з цього шоу, але в назві залишився Вацлава з Шамотул - 16 століття. Коперниківська революція, трохи вже діялося в ті часи, реформація, і це було схоже все на 21 століття. Нам вдалося зробити цей концерт в 2020 році, у вересні, коли була перперва карантинни, ми його зробили в Стодолі під Шамотлами, в концертно-івентовій стодолі. Людей було повно, молоді. Я тоді зрозуміла, що це місток, між тим, що є тут і зараз, чим цікавить молодь, не повинне бути відірване від Вацлава з Шамотул - 16 століття. Дуже спритно можна продати музичну традицію, одягаючи її в капсулу аудіосфери сучасної молоді. Тому підтверджую - робімо спільні проекти, які поєднуть світи, котри між собою на перший погляд не до поріняння. Ми в тій самій традиції європейської музики, а отже завжди зявляться якісь спільні регіони, спільних можливостей, за допомогою яких поєднаємо молодь і Вацлава з Шамотул з 16 століття, таким чином це і буде тяглістю традиції.
Мені особисто імпонує така візія поєднання традиції та інновації. Ознайомитися із трактатами польською та англійською можемо на порталі Інституту Шопена, щось мені підказує що трактати ці будуть помічними і для українських музикантів, композиторів та вчителів. А на завершення презентації пролунав речиталь піаніста Мацєя Воти, який виконав твори Шопена і Баха. Послухаймо ж уривок цього виконання.
Нові аспекти співіснування традиції та інновації з вами досліджував Мирослав Трофимук. До зустрічі на хвилях Польського радіо для України.