2012 рік. Київ. Позаду навчання у Львовіському Університеті на Класичній філології, а отже 5 років читання і перекладів античних творів грекою та латиною - сьогодні це можна порівняти із таким собі всесвітом Толкієна, та три роки моєї аспірантури в Інституті літератури при Академії Наук України, впродоаж яких я по крупинках визбирував контроверсійну особистість Останнього ректора Києво-Могилянської Академії - Іринея Фальковського. Син св’ященника, який після смерті своїх братів та сестер опинився на навчанні в Угорщині. За двадцять років Фальковські втратили багатьох членів родини – з 6 дітей вижили троє. Підчас останніх пологів померла мати Івана. Про сестру Фальковського, Єлену, відомо мало (Іван лише згадує про те, що одного разу він її відвідував), а розповідь про молодшого брата Степана завершується в період перебування в Токаю, де той помер 1777 року. Після того батько відправляє Івана на навчання до Пресбурга (нині Братислава), насправді бажаючи для сина освіти у Відні, але на той час, як згадує сам Іван, православних до віденських вищих шкіл не приймали. З Братиславі починається освітня подорож Івана Фальковського, яка тривала до 1783 року. За цей час він встигає побувати й у Відні, й у Пешті, і в Офені (сьогодні Буда). Вивчає німецьку мову, поетику, риторику, а найголовніше – точні науки. Щоби потрапити на деякі лекції, Фальковському часом доводиться пішки мандрувати з одного міста в інше.
Схоже виглядали і мої власні маршрути поміж Києвом, Віднем та низкою польських міст. Думаю, з цією постаттю можуть себе засоціювати багато сучасних учнів та студентів, яких розидало всім можливими країнами. Живучи в Києві я добре вивчив маршрути поміж Академмістечком, Інститутською, Майданом Незалежності та Подолом. Серед них також трішки Шулявки, Лівобережної і Труханового острова. Перелічую зараз і так робиться млосно… Справа в тім, що я, вироставши у Львові дуже полюбив Київ, його неповторну ретрофутуристичну атмосферу, багатошаровість і повний спектр культурної пропозиції. Єдиною вагомою ложкою дьогтю в цьому місті була стійка звичка містян спілкуватися російською, проте моєю бульбашкою було середовище Академії наук та повязаних із ним середовищ.
Гуляючи одного осіннього, чи можливо весняного дня Києвом, сьогодні вже складно згадати, пригадую, як затягнув батьків на виставку Олафура Еліассона, дансько-ісландсько-німецького сучасного митця, який працює головно зі скульптурами та анлоговими медійними інсталяціями. Це одна із небагатьох виставок У PinchukArtCentre, які на мою думку справді були актуальними. Еліассон ставить правильні запитання. Серед експонатів мою увагу привернула зокрема інсталяція Hаpiness Щастя. Для неї була виділена окрема кімната в темному закутку. Неуважний відвідувач міг би не помітити тут жодної інсталяції і пройти мимо, проте увагу привертає досить яскраве синювате світло, яке пробивалося крізь щілину схожого на резервуар контейнера в глибин кімнаті. Щілина знаходилася на рівні твоїх очей, була досить широкою, щоб у неї можна було заглянути, проте для цього потрібно було підійти упритул і придивитися всередну. У цей момент ти наче переміщався по той бік контейнера опинявся всередині магічного світу наповненого шумовинням мильних бульбашок, які дуже повільно, неспішно виникали наче нізвідки, пропливали плесом і раптово лускали, звільняючи простір для нових побратимів. Безперервність життєвих циклів. Ця інсталяція активовувала найрізноманітніші візії, від залюднених шумних вулиць столиці ці бульбашки відрізнялися хіба своєю вальяжністю і безтурботністю. Мине два роки, аж Майдан, Інституцька і всі прилеглі вулиці заповнить піна людей…
А далі мине ще 10 років, аж можна буде говорити про ще один цикл. Термін інформаційна бульбашка стане чимось звичним і буденнним. Ми вже говорили про бульбашковість реальності із Олександром Михедом. Цю розмову можна прочитати на сторінці нашого радіо. А сьогодні мова піде про абсолютно інші бульбашки, які проступали на границі двох, начебто різних світів - світу андеграундної електронної музики та світу геополітичних соціокультурних аспектів сучасного світу. Мова піде про дискусію Вестплейнінг на цьогорічному фестивалі Unsound у Кракові.
Думаю, наше життя складається із до та після, зараз ми це добре усвідомлюємо. Уявіть собі слоу моушн зйомку, при якій дуууже повільно знімають відео мильної бульбашки, яка тріскає, розлітаючись на дрібні часточки. Ще донедавна ми не думали і не знали про бульбашковість світу. Аж ось ми усвідомили, що наше життя наче сюжет якогось метамодерністичного фільму. Нещодавно натрапив на меми з обкладнкою фільму Персонаж, чи Free Guy з Раяном Рейнольдсом в головній ролі. - Українець йде на роботу. Гляньте фільм, коли випале нагода. І сміх і гріх, але українці самоіронічна нація, це нас і рятує. А потім для контрасту, чи закріплення пройденого матеріалу (така фраза із часів універу) можна подивитися ще Камон C'mon C'mon Мілса, для мене він мав особливий контексти, адже головний герой Хоакіна Фенікса - репортер-радійник. Це досить інші фільми, які вказують на те, що людство намагаєтья вибратися із пастки, в якій опинилося.
Камон гайз, будьте знову друзями, потисніть руки, назавджи разом… іронізує Юлія Кривич, візуальна артистка, говорячи про ситуацію із отриманням Нобелівської премії миру. На дискусії із назвою Westplaining на 20-му фестивалі Unsound у Кракові.
Наше життя складається із до та після. І я добре пригадую своє життя до фестивалю Unsound . В анотації до цьогорочної едиції фестивалю куратори та креативна пара Мет Шульц та Гося Плиса пишуть про пуберитатний період фестивалю. Про те, що друга декада для фестивалю це привід святкувати його дорослість. Їм краще знати, вони ж його батьки - спостерігали його ріст від перших крочків, як і багато краківської публіки. Я такого щастя не мав, проте я можу похвалитися унікальним неповторним досвідом, котрого також вже не повернути - Unsound в приміщенні готелю Forum. Це незабутня атмосфера старої Бондіани вперемішку із фільмом Тінь із Аліком Болдвіном у головній ролі, і все це у ретельно опрацьованому приміщенні модерного готелю.
Діти ростуть. Диктатури падають. Приміщення міняються. Бульбашки утворюються і лускають, зростаються і формують кластер. ТЕ що залишаєтсья - середовище і досвід. Зараз чітко видно, як фестиваль Unsound отримав незабутній досвід і стає не лише музичним фестивалем, але місцем важливих тем та дискусій.
До Кракова з вами мандрував Мирослав Трофимук. А незабаром слідкуйте за репортажем із дискусії Disslocation за участю композитрки Саші Закревської AKA. Poly Chain, Олега Шпудейка AKA. Heinali та Дмитра Ніколаєнка про нові реалії української електронної музики після повномасштабного вторгнення росіян в Україну.