Минулої неділі ми розпочали розмову про 9-й фестиваль Іґнаци Яна Падеревського, який відбувався у Варшаві 4-9 листопада. Зокрема говорили про українських та польських композиторів, твори, яких виконувалися на фестивалі. Ці особисті історії композиторів дуже іконічно лягають на історію 19-20 століття, але також віддзеркалюють зміни в музиці на переломі століть. Минулу програму ми завершили Альбомом із Татр, опусом 12 у виконанні фортепіанного дуо з Харкова - Олега Копелюка та Ігора Седюка. У 21 програмі Centrum Mundi ми говорили із ними про навчання музики, особисту мотивацію займатися музикою та про ситуацію з класичною і сучасною музикою в Ізраїлі, оскільки обоє піаністів були тричі учасниками майстер-класів Тель-Хаї під патронатом Євгена Кісіна. У репортажі мова піде про участь музикантів у концертній програмі фестивалю та про те, як вони відбирають свій репертуар, зокрема, кого з українських композиторів виконують. Та перш ніж поговорити із музикантами, додам, що хлопці виступали в PROM Kultury на Празі, але також в концертній студії Польського Радіо імені Лютославського, тож продовжуючи перелік дотичних до фестивалю та історії музики 19-20 століття композиторів, згадаймо ж про кілька штрихів з біографії Вітольда Лютославського.
Не лише музика та математика мають схожу природу, бачимо, що й саме життя - історія функціонує за такими ж прикладами циклічного чергування систематизування і руйнування, знищення і створення. Така надвичайна естафета сенсів та знань - електричних імпульсів поміж Львовам та Варшавою, поміж початком та кінцем 20 століття, поміж початком 21 століття і роздумами, мріями та очікуваннями щодо того, що чекає нас попереду.
Це звучала Мелодія Скорика. Музикознавиця Софія Іванова розповіла на фестивалі про те, що Мелодія була написана для фільму під назвою велика повінь, проте ніхто сьогодні вже цього фільму не памятає, зате саундтрек, як би ми сьогодні цей твір назвали - став спровжньою музичною метафорою України - багато хто слухаючи Мелодію каже, що саме так і звучить для них Україна, такою є діша українська, такою є укранська доля. Я думаю, що кожен уявить собі щосб своє, слухаючи її, вона чудова.
Мелодія має безліч інтерпретацій, зокрема для симфонічного оркестру, для квартету, для камерного ркестру, до слова скажу, що на фестиваль Падеревського звучала її джазова версія, проте версія на 4 руки для фортепіано - абсолютно свіжа і створена композиторкою Олена Шевченко-Михаловська. Композиторка, доречі живе в Лодзі та приїхала на виступ піаністів.
Мелодія завершується, але м добре знаємо, що як тільки вона затихає, починає одразу звучати деінде - можливо саме зараз на біс її виконує львівський оркестрі INSO-LVIV, художнім керівником якого був Мирослав Скорик… хто зна.
Музичну історію та сучасність для вас зшивав Мирослав Трофимук, до зустрічі на хвилях Польского радіо для України.