Здавна жіночі прикраси були невід’ємною частиною святкового та буденного вбрання. Кожна прикраса мала своє призначення та захисні властивості. Саме до таких прикрас відносяться дукачі.
«Здійснюючи науково-дослідну роботу, я віднайшов правнука одного вереміївського золотаря і знайшов оригінальні інструменти, на яких виготовлялись дукачі ще 100 років тому. Згодом я почав вивчати, як це робили технологічно. Спершу я багато чого спалював, адже це ювелірна робота. Я, наприклад, роблю обрамлення до монет, і не всі ювеліри можуть це зробити. Бо плетіння ланцюжків, наприклад, — це зовсім інша робота. Сережки та персні виготовляються також інакше. Тут робиш прикрасу зі шматка металу. Вимальовуєш, випилюєш. Додаєш осучаснення», — каже про свою роботу ювелір Василь Білоножко.
«Серед сюжетів, що з'являються на дукачах — Покрова, відома захисниця козаків. З'являються релігійні сюжети, а також універсальні сюжети. Я маю тільки дві руки, а ідей — наче на десять рук», — додає ювелір.
«Дукач — це сільська прикраса. У селі на весіллі були обов'язковими намисто, дукач і вінок. Але в глибоких селах навіть всередині ХХ століття ці прикраси всерівно використовувались. Залишились фотографії, але дукачів тоді ніхто не робив. Було лиш те, що залишилось у спадок від попередніх поколінь», — підкреслює майстер.
«У дукачах закладений великий зміст: першопочатково — це оберіг. Бант — це також оберіг, адже в нього закладений зміст дерева життя та дерева роду», — підсумовує Василь Білоножко.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Данута Наугольник