— Наталіє, ви авторка книжок для дітей дуже різного віку: від найменшого до підліткового. Мені здається, що всі ваші книжки об’єднує одна спільна тема спільна — це школа: фактично всі персонажі дуже багато уваги приділяють своєму шкільному життю. Чому вас цікавить саме ця тема?
— Усі мої книжки певним чином натхненні моїми дітьми. Я спостерігаю за ними, за тим, що їх хвилює. Фіксую певні теми чи моменти, які їх хвилюють і непокоять, або якісь кумедні моменти, — різні бувають ситуації.
Не можу сказати, що я пишу конкретно про школу, там насправді більше всього. Але, зокрема, школа присутня, бо в ній діти і підлітки проводять більшу частину дня, тож це не може не впливати на них, на формування їх як людей, на їхні переживання.
— Розкажіть, будь ласка, про головних персонажів ваших книжок. Хто вони?
— Наразі всі мої головні персонажі — це дівчата, хоча і хлопці, звісно, є, куди ж без них. Тому що мої музи — це старша донька, яка зараз вже вчиться в університеті, Марія, і середня донька, яка зараз у шостому класі. А наступні книжки будуть з персонажами-хлопчиками, бо в мене підростає синочок і я вже трошки більш занурена і в хлопчачій світі теж. Раніше для мене це була таємниця і зовсім незрозумілий світ.
— Ви згадали про свою доньку Марію. Наскільки я розумію, Марія вчилася трішки в українській школі, а потім ви переїхали до Америки, і вона вже вчилася в Америці?
— Марія була в українському садочку, а вже в школі вчилася американській. І власне, значною мірою про цей її досвід — моя книжка «Українка по-американськи». Це книжка, в якій я не змінювала імені, там головна героїня Марія, яка поєднує і український досвід, і американський, поєднує ці дві культури, два світи і намагається прийняти те, ким вона є. Чи вона українка по-американськи, чи американка по-українськи? Куди ми не поїхали б, ми залишаємось українцями. Це наша ідентичність, це наше коріння. І важливо пам’ятати про це, занурюючись в іншу культуру. Це не завжди просто, можуть бути різні нюанси, тому що, якщо дитина йде в школу, вона вивчає іншу мову. І що більше вона занурена в цю мову, то легше їй у цьому середовищі. Але водночас важливо й українську пам’ятати та розвивати.
— Що вам здається цінним в американській шкільній системі?
— Передусім — залучення бібліотек у шкільне життя. У молодшій і середній школі є окремий урок «Бібліотека» раз на тиждень. Коли вони йдуть в бібліотеку, вони там щось читають або щось майструють. Можуть бути різні проєкти, в яких діти залучені. Крім того, вони обовʼязково беруть книжки додому. І що важливо — самі вибирають ці книжки, не батьки і не вчителі. Ніхто нічого не навʼязує. Це може бути щось кумедне, дурненьке, як «Людина-пес» чи «Капітан Підштанько» в молодшій школі, тому що діти розчитуються, власне, на таких дурненьких, кумедних книжках, які не завжди дорослим подобаються. Згодом, розчитавшись, з певним читацьким досвідом, діти візьмуться за щось трошки складніше, не боятимуться якихось обʼємніших текстів. […]
Ще один момент, який мені здається цікавим, — те, що, вже починаючи із середньої школи, у дітей власний розклад. Вони не привʼязані до класу. Це не так, що є 6-А і в усіх там один розклад, натомість є умовна Джулія, Ева, Еделін і в них в кожної свій розклад: в однієї перший урок може бути математика, в іншої — науки, ще в іншої — фізкультура. Таким чином діти згруповані за рівнями, тому немає такого, що хтось сидить, нудиться, бо він все зробив, але мусить чекати, поки зробить решта. І водночас дітям, які на іншому рівні, на трохи слабшому, приділяється стільки уваги, щоб вони могли підтягнути свій рівень, а не сидіти на тому ж самому, далі не розуміючи, що відбувається. Це мені здається важливим. А вже в старшій школі є багато предметів на вибір, більше за інтересами або щоб спробувати, чи хочеш займатися цим далі.
— Ви також перекладаєте американську літературу українською, зокрема, дуже популярну серію про Джуді Муді. Мені здається, що серед іншого секрет успіху цієї серії в Україні пов’язаний з тим, що там зображено цікаве шкільне життя. Як на вашу думку, що українських читачів приваблює в Джуді Муді?
— Мені здається, що, власне, секрет успіху Джуді Муді в тому, що діти впізнають там себе. Коли вранці не хочеться вставати, не хочеться розчісуватися, взагалі, можливо, навіть розплющувати очі, щоб йти до школи. Коли буває поганий настрій. Другий момент — історії про Джуді написані з гумором. Дошкільнятам і дітям молодшого шкільного віку важливо, щоб книжки були веселі. Тоді їм хочеться читати ще. Ну і так, в Джуді Муді цікаве шкільне життя, постійно якісь халепи.
— Ви розповідали в інтерв’ю раніше, що саме Джуді Муді частково надихнула вас на книжку про Лізку Мармизку. Потім була повість «Несподіване кіно», також про школярку. І згодом — книжка «Любов, дідусь і помідори», і в ній вже є складніші теми, зокрема, тема підтримки хворих на рак.
— У моїх книжках саме для підлітків, не для молодших дітей, так чи так я порушую важливі теми. Повість «Несподіване кіно» легка, але там також описані, наприклад, аб’юзивні стосунки. Чому я пишу про це для підлітків? Щоб вони могли самі розпізнати або коли хтось із їхніх друзів потрапить у такі стосунки, що це не окей, що це ненормальні стосунки, що потрібно з них тікати і, якщо можна, звернутися за допомогою до психолога або принаймні до когось з дорослих, кому можна довіряти.
Рак у повісті «Любов, дідусь і помідори» — чому я взялася за цю тему? Тому що в мене тато хворів на рак. Мені якось потрібно було це пережити, результатом стала ця книжка. Вона також, попри таку непросту тему, світла і добра, це зауважують і читачі. Хворим людям потрібна підтримка. Окрім лікування, це те, що допомагає триматися, вірити в те, що людина видужає і матиме ще багато цікавих моментів у житті. Власне, що вона житиме і зможе піти на прогулянку, побачити свою дитину чи онучку на святі. Тому важливо бути поруч і підтримувати.
— Так, це справді дуже світла книжка. «Видавництво Старого Лева» анонсувало вихід другої частини — «Любов, Америка і світло». Розкажіть, будь ласка, докладніше, на що чекати і чи правильно я розумію, що в другій частині буде також про повномасштабне вторгнення?
— Минулого року спочатку мені, як і багатьом моїм колегам, не те, що не писалася, — відібрало мову. Усі слова розгубилися, це було неможливо. Здавалося, що книжки взагалі не потрібні: які книжки, коли війна? Але згодом прийшло розуміння, що книжки таки важливі. В інстаграмі знову почали з’являтися відгуки від читачів-підлітків і стало зрозуміло, що книжки — це те, що їх підтримує, те, що допомагає їм триматися і якось дарує на якийсь час відчуття нормальності, дає повернення в якесь більш звичне життя.
Мої книжки проблемні, і спочатку я думала, для чого ще більше додавати проблем. Однак все ж таки інші проблеми нікуди не зникають: якісь не дуже приємні чи складні моменти у стосунках з друзями, з батьками залишаються. Про це теж важливо і писати, і читати.
Минулого літа я гуляла містом, проходила повз старшу школу і подумала, а чому б мені не «відправити» в цю школу дівчину з України, щоб вона приїхала вчитися за програмою обміну. І от я з цією думкою йшла, вже якось собі вигадувала історію, а потім подумала «Так в мене ж уже є персонажка, є бексторі, все ж сходиться». І так потихеньку як пазлик історія складалась, я почала працювати і писала з серпня минулого року до квітня цього року. Тож так, це продовження про Олесю.
Після «Любов, дідусь і помідори» минуло два роки, і тепер Олеся вже в 11 класі. Вона вчиться в американській школі, відповідно, там багато є про те, як влаштована американська школа. Олеся продовжує вести блог і ділиться своїми спостереженнями про американське життя, про відмінності від українського життя і шкільного, і багато інших моментів. Приїздить вона наприкінці 2021 року, тобто це якраз 2021/22 навчальний рік і в Україні починається війна.
У цій книжці мені хотілося проговорити, як переживає діаспора те, що відбувається в Україні, адже нам болить, хоч ми й далеко. Здається, якщо ти будеш в Україні, то зможеш більше допомогти, але це не завжди так. Нас [у діаспорі] багато, і ми допомагаємо, як хто може. Мені здається, що важливо проговорювати різні досвіди.
Розмовляла Олена Руда
Запис розмови — в доданому аудіофайлі
