14:45 Tustan.mp3 Розмова з Софією Рябчук
Наприкінці 2023 року у видавництві Олександра Савчука вийшла книжка «Тустань. Історія співіснування людини і скелі». Ціла команда працювала над цією книжкою, і ми ще повернемось до цього. Але я хотіла б почати із самої Тустані як заповідника, фортеці, музею. Де Тустань розташована, що там зараз відбувається, що там можна побачити і чому туди варто поїхати?
Заповідник, який так і називається — Тустань, розташований у Львівській області, зо дві години від Львова і трохи більше від Івано-Франківська. Немає певності, звідки походить назва «Тустань». Оскільки в середньовічні часи це була митниця, є гарна версія, що назва походить від фрази «Тут стань», тобто зупинися на перевірку, на ночівлю. Купці, які перетинали кордон, там і зупинялися. До сьогодні не збереглася дерев’яна фортеця, яка була збудована в середньовіччі, в ІХ ст., але ХІІ–ХІІІ ст. — це її головний розквіт. Але скелі, на яких вона була збудована, збереглися і на них залишилися сліди від цієї фортеці. Фортеця розташована на горбі, і зараз її можна оглянути, йдучи спеціально прокладеною дорогою з різними інформаційними підказками. Це подорож на свіжому повітрі, яка повертає в Середньовіччя. У Тустані також можна навести телефоном на коди і побачити, як фортеця виглядала раніше. А в Музеї Тустані зберігаються всі предмети з середньовічних часів, які були там знайдені. Музей розповідає історію Тустані і різні історії про побут Середньовіччя. І є окремо ще один музей в селі Урич, бо Тустань розташована біля цього бойківського села. Власне, історія Урича і Бойківщини представлена в цьому музеї, який називається «Хата у Глубокім». Між цими трьома важливими атракціями є спеціально продумані маршрути. Якщо їхати в Тустань, то на цілий день щонайменше, а то й на кілька днів. Там є можливість ночівлі, чудова інфраструктура. Мені здається, це одна з найкращих місцин, куди можна з родиною, з друзями поїхати на невелику подорож.
Власне, тепер родини, їдучи туди, можуть взяти з собою книжку про Тустань, і у цій книзі є підказки, що саме дитина може там знайти, відкрити для себе. Розкажіть, будь ласка, про ці місця і взагалі про інтерактивність книжки.
Книжка насправді є частиною діяльності, адресованої дітям, яку проводить команда Тустані. У невеликому Тустанському музеї є дитячий простір: це невелика територія, але вона дуже добре продумана з точки зору відвідувача. Там буде добре і мамам з немовлятами трохи перепочити, і дітям дошкільного віку побавитися, і молодшим школярам щось для себе знайти, почитати, щось поскладати — і все, власне, в тематиці Середньовіччя і Тустані. Відповідно книжка-віммельбух, тобто книжка-пошуківка «Тустань. Історія співіснування людини і скелі» є такою логічною частиною цієї загальної концепції. Її також можна придбати в музейній крамничці. Крім того, що книжка розповідає історію Тустані в хронологічній послідовності, в ній є квестова частина, коли ти маєш певні підказки, де що розташоване, і відповідно можеш просуватися скелями, шукаючи відповіді на ці підказки. Думаю, дорослим вона була б не менш цікава.
Розкажіть, будь ласка, про команду, з якою ви разом працювали. Як і в кого виникла ідея створити таку книжку?
Книжка для дітей про Тустань — це спільна ідея Романа Бараха і Василя Рожка. Здається, це була ідея Романа — зробити книгу в такий спосіб, щоб Тустанські скелі були показані з однієї точки: гортаючи сторінки, ми залишаємося в тій самій точці зору, але змінюються часи і відповідно змінюється антураж, те, як виглядають скелі зі століття у століття. У такий ненав’язливий спосіб, шукаючи відповіді, які пропонує, наприклад, білий лицар чи злий лицар, читач довідується трохи більше про Тустань.
Ви працювали раніше в Мистецькому Арсеналі у Києві, зараз працюєте в Національному музеї у Варшаві. І очевидно, ви знаєте інші музейні книжки для дітей, а книжку про Тустань можна визначити саме як музейну книжку. Як представлені музейні книжки в Україні і Польщі, чим вони відрізняються?
Мені важко сказати, наскільки вони представлені в Україні, особливо зараз, коли триває війна. І це теж залежить від того, наскільки музей активно працює з дитячою аудиторією. Щоб інвестувати в книжку про музей, треба розуміти, що до тебе прийде музейний відвідувач-дитина і батьки для цієї дитини цю книжку куплять і будуть з її підказками відвідувати експозицію. Наскільки я знаю про Польщу, то тут це не суперпопулярне, але часто музеї мають книжечки, видані в різні часи. Тенденція видавати щось в різних формах про музеї для дітей триває останні десь двадцять років: це може бути історія про дитину, яка відвідує музей, щось там знаходить, або історія, наприклад, про родину, якій присвячений цей музей. Не можу сказати, чи кожен музей має таку книжечку. Наприклад, Національний музей у Варшаві її саме готує. Мені здається, що ті музеї, які активно працюють з дітьми, точно задумуються про такий формат взаємодії з ними.
Ви також перекладали книжки Франсуази Барб-Ґалль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». Нещодавно Видавництво Старого Лева їх перевидало. Розкажіть, будь ласка, про ці книжки: що в них радить авторка і чи ви використовували щось з її порад, працюючи над книжкою про Тустань?
Франсуаза Барб-Ґалль загалом мала великий вплив на мене, тому складно виділити щось окремо. Я намагаюсь будь-якого глядача — дорослого чи дитину — спонукати дуже уважно оглядати експонат. Тобто не лише дізнаватися від мене як провідника якусь історію про музейний об’єкт — картину чи будь-який історичний об’єкт, — а пробувати самому якомога більше роздивитися, помітити, знайти, зауважити. Часто якісь тріщинки, якісь дрібні деталі мають велике значення або для об’єкта, його історії, або для мене самої, вони щось можуть говорити про мене як глядача. Наприклад, мені може відгукнутись настрій персонажа, зображеного на картині. І тут вже включається моя ідентичність психолога. Я бачу багато таких психологічних важливих речей, як мистецтво стає певним екраном, на який глядач може проєктувати себе. Особливо це працює, коли ми не знаємо контексту, а просто маємо контакт «я і твір мистецтва». Подібним чином може бути і з історичним об’єктом. Словом, мені подобається оцей підхід про пошук і про вдивляння, про увагу, який є і в книзі-пошуківці. Це дуже проста форма, але ти вдивляєшся, як виглядають історичні об’єкти і пробуєш їх знайти, дізнаєшся, як називаються якісь речі. Таким чином ти щось пізнаєш, і часом це щось може стосуватися тебе несподіваним чином.
Ви також мама. Можливо, ви порадите іншим батькам, як краще зацікавити дитину або історичним об’єктом, як Тустань, або музеєм. Якщо, як в цьому випадку, є книжка для дитини, то краще спочатку зацікавити книжкою, а потім від неї відштовхуватися? Чи, можливо, це взагалі по-різному буває?
Мені здається, що по-різному. Але якщо є доступ до книжки і дитину ця книжка зацікавить, то, думаю, тоді точно захочеться поїхати в Тустань і побачити це вживу. І взагалі оця можливість відкриття в реальності того, що ти десь бачив на папері, вона завжди дуже приємна. Думаю, що багато хто переживав щось схоже з популярними світовими творами мистецтва, які ми знаємо із зображень, а потім раз — і опиняєшся в в музеї, де є цей твір, і зустріч з ним сам на сам — як зустріч зі старим знайомим або як з тим, кого ти добре знаєш через Zoom, а тут нарешті розвіртуалився. Підозрюю, що, якщо починати з книжки, то це може десь так виглядати. Але можна спочатку поїхати в Тустань і там, власне, з книжкою походити або без книжки, а потім книжку почитати. Все індивідуально.
Як на мене, щоб дітей зацікавити, якось розділити з ними це задоволення від споглядання, переживання якихось історичних часів, важливо не нав’язувати своє захоплення, але ділитися ним. Пропонувати щось, показувати, дивитися, як дитина реагує. Якщо дитина «ввімкнеться» на один-єдиний об’єкт, який вона побачила в музеї чи на скелях, чи зацікавиться якоюсь однією історією, яку ви розказали чи прочитали, але це буде щось, що їй запам’ятається і що якось з нею пов’язано, то це з нею залишиться і потім буде якимось таким спогадом вашої взаємодії. Не варто перевантажувати і забагато всього пропонувати дитині з якоюсь нав’язливістю, вимагаючи інтересу там, де його, можливо, природним чином немає.
Розмовляла Олена Руда
Аудіоверсія доступна в доданому файлі