У нашому ефірі ми неодноразово розповідали про те, як Росія нищить українську культурну та духовну спадщину, а також про роль так званої «великої російської культури» у війні РФ проти України.
Нагадуємо, що 26 травня Центр аналізу європейської політики (англ. Center for European Policy Analysis) за підтримки посольства України в США організувало дискусійну панель-онлайн під назвою «Культура як головна ціль російської війни в Україні», присвячена темі боротьби Росії проти української культури та ідентичності.
Під час онлайн-заходу українські та американські фахівці у галузі культури говорили про те, як Російська Федерація нищить українські культурні цінності.
За словами виконавчої директорки Консультативної комісії США з публічної дипломатії при Державному департаменті Вівіан Вокер, путін і Росія систематично атакують культурний простір України та українську ідентичність не лише протягом останніх кількох місяців, а протягом десятиліть. На її думку, однією з причин того, що українська культура та самобутність зазнають нападу з боку Росії, полягає в тому, що вони представляють значну загрозу для РФ.
«Це справжня історія нації та індивідуальності проти вигаданої розповіді про "рускій мір", який намагається проектувати таку морально-етнічну та духовну перевагу, якої просто не існує. Це міф. І те, що має українська самобутність та історія, є чимось дуже потужним. За цим лежить легітимність, і це представляє собою значну загрозу (для Росії, – ред.). Те, що Україна має зробити, і те, що колеги з Українського інституту, Міністерства закордонних справ та інших організацій, безсумнівно, вже роблять — це використати неймовірну силу цього наративу для того, щоб окреслити унікальні риси української культури та самобутності, а також проілюструвати походження розповідей путіна про Україну».
Вівіан Вокер наголосила також на відповідальності міжнародної спільноти, яка має вжити необхідних заходів для боротьби з брехливими наративами путіна про Україну та українську самобутність.
«Думаю, що на нас, дипломатах, але й також на науковцях, журналістах й експертах, лежить відповідальність… Велика відповідальність створити умови для поширення українського наративу в глобальному інформаційному просторі. Нам потрібно взяти це на себе. І є ряд речей, які нам необхідно зробити для того, щоб досягти цього».
Як стверджує експертка, головне – це не вестися на пропаганду путіна, яка маніпулює історією України та спотворює її.
«Перше – це не потрапити в пастку повторення путінських розповідей про Україну. Як наголосив у лютому директор Українського інституту при МЗС України Володимир Шейко у своїй чудовій статті про культурний голос України для західних медіа-платформ: "Елементи наративу путіна увічнюють історії про Україну, які не відповідають дійсності ". Ми повинні правильно знаходити факти».
Виконавча директорка Консультативної комісії США з публічної дипломатії при Державному департаменті говорить також, що варто звертати увагу й на «мовні пастки».
«Друге, що ми маємо зробити, і над чим ми все ще працюємо – це уникнути "мовної пастки". Йдеться про пастку вживання термінів і фраз, які використовує сам путін і багато інших осіб. Я думала, наприклад, про вживання такого терміну, як "українська криза", який покладає відповідальність на Україну, а не на Росію. І, на жаль, останнім часом цей термін, "українська криза", часто використовується. Звісно, з найкращими намірами, для того, щоб показати, що відбувається (в Україні, – ред.), однак, ми повинні пам’ятати про небезпеку використання таких термінів».
Говорячи про «мовні пастки», хочеться звернути увагу на те, що Росія вторглася в Україну ще на початку 2014 року. Весною того ж року провела невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус українського півострова Крим і незаконно анексувала його. Упродовж 8 років Росія вела жорстоку війну на сході України, зокрема на Донбасі, вбиваючи українців.
Всі ці події до 24 лютого 2022 року міжнародна спільнота окреслювала «російсько-українською війною», «російсько-українською проблемою», «російсько-українською справою» та «російсько-українським конфліктом», не часто підкреслюючи, що йдеться саме про збройний конфлікт в Україні, спричинений агресією Російської Федерації.
За словами американської експертки Вівіан Вокер, деякі люди розглядають війну в Україні, як боротьбу двох наддержав: Сполучених Штатів Америки та Росії. Однак це війна двох держав Східної Європи – це війна Росії проти України.
«І, нарешті, найскладніше… Ми дуже уважно стежимо за тим, як представляють роль України (у цій війні, – ред.). По суті ця війна розглядається як геостратегічна конкуренція – конкуренція Росії та США, війна за владу в глобальному просторі. Справа в тому, що тут відбувається також багато інших речей, і я думаю, що нам потрібно перефразувати цей наратив таким чином, щоб представляти цю війну не як битву між двома наддержавами, а так, як це є насправді: представляти цю війну як битву між двома регіональними державами та давати можливість Україні виступати як серйозному конкуренту і на землі, і в інформаційно-культурному просторі».
Як говорить посол України у США Оксана Маркарова, Україна повинна розповідати свою історію сама за себе:
«Потрібно зробити багато речей для того, щоб не потрапити у "мовні чи історичні пастки", коли нашу історію розповідає за нас хтось інший. Нам потрібно повернути та переказувати нашу справжню історію».
Генеральний директор Українського інституту при МЗС України Володимир Шейко розповів про те, як зараз заклад працює над популяризуванням української культури за кордоном:
«Робота Українського інституту зосереджена на кількох сферах діяльності: музика, образотворче мистецтво, кіно, театр і література. Ми також тісно співпрацюємо з міжнародними університетами, в яких є кафедра українознавства, щоб зміцнити академічне дослідження та посприяти зрозумінню України, тому що багато фальшивих розповідей та концепцій насправді походять з університетів і аналітичних центрів (англ. think tanks), де вчені можуть потрапити в пастку російських наративів або наративів, орієнтованих на Росію».
Як говорить Володимир Шейко, Український інститут допомагає українській культурі стати більш помітною на міжнародній арені.
«Якщо йдеться про мистецькі дисципліни, то ми намагаємося впровадити українські голоси, українські виступи, українських митців і творців у існуючі інституції, фестивалі та платформи, які охоплюють широку міжнародну аудиторію. Ми допомагаємо українській культурі та мистецтву бути більш помітними, представленими, дооціненими – такими, про які говорять та пишуть у міжнародних ЗМІ. І я хочу сказати, що до лютого 2022 року це було дуже складно. Іноді в так званих "складних" (найвпливовіших на міжнародній арені, – ред.) країнах нам могли знадобитися місяці або навіть роки для того, щоб встановити відносини та переконати наших міжнародних партнерів у тому, що ми варті їхньої уваги, що ми є висококласним культурним "продуктом", про який вони раніше не чули. Зараз для того, щоб це зробити, потрібні години чи дні через велику зацікавленість Україною та високий рівень оцінки України».
Свою думку щодо міжнародного партнерства висловив також Андрій Курков – сучасний український письменник, журналіст і голова української громадської організації «Український ПЕН» (англ. PEN Ukraine), створеної з метою захисту свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури й міжнародному культурному співробітництву. Андрій Курков є одним з найбільш відомих українських авторів за кордоном, роботи якого були перекладені багатьма мовами світу. Письменник підкреслив, що протягом багатьох років серед культур усіх союзних республік, які входили до складу СРСР (а перед розпадом у 1991 році їх було 15), популяризувалася лише російська культура.
Голова громадської організації «Український ПЕН» нагадав про те, що об’єкти української культурної спадщини та твори мистецтва зазнають руйнувань і нищення з боку російських окупантів від початку агресії РФ на території України. Як говорить Андрій Курков, він сподівається, що міжнародна спільнота допоможе запобігти подальшому знищенню українських культурних цінностей.
«Я сподіваюся, що наші іноземні партнери будуть більш відкриті до українського мистецтва та художніх колекцій. Я кілька разів думав про те, що у нас є музеї та колекції, які будь-де можуть бути знищені ракетою. Тому, я гадаю, що навіть будь-який великий європейський чи американський музей, в яких могли б бути організовані виставки українського мистецтва, можна було б вважати рятівним табором. Я маю на увазі порятунок українського мистецтва шляхом його демонстрації за межами України до кінця війни. Така діяльність показала б мистецтво людям та водночас врятувала його. Я гадаю, що така операція могла б бути організована за міжнародної підтримки. Я не думаю, що в українського уряду чи в бюджеті країни зараз є кошти, призначені на такі цілі».
За словами посла України у США Оксани Маркарової, зараз знайти фінансування на реалізацію проєктів, пов’язаних із популяризуванням української культури, легше, ніж це було раніше. Однак кошти не завжди відіграють головну роль, – додає пані посол.
«Зараз тут, у США, дійсно стало легше знайти кошти на реалізацію деяких українських проєктів, але не завжди йдеться лише про грощі. Ми можемо знайти фінансування на організацію виставок і багатьох культурних заходів. Зараз ми можемо зробити набагато більше, ніж ми могли зробити раніше, але, наприклад, минулого року з ініціативи першої леді України Олени Зеленської було представлено україномовні аудіогіди. Попри те, що Україна виконує весь переклад, дуже важко запустити україномовні аудіогіди в деяких музеях… Навіть тоді, коли ми говоримо, що зробимо всю роботу, що ми готові виконати всі вимоги, і представникам музеїв залишиться лише перевірити якість. Ми запустили аудіогіди у музеях Вермонту та деяких інших музеях, але поки що нам не вдалося дістатися до великих музеїв, де для нас дуже важливо мати цей аудіогід. І ця робота з аудіогідами також показала нам, скільки наративів ми маємо змінити, в яких, наприклад, неправильно вказані імена та прізвища, або Київ представлений як сучасна Росія… Київ, який ніколи не був частиною Росії, якщо не говорити про окупацію Російською імперією перед тим, як було створено СРСР».
Як стверджує Оксана Маркарова, те саме стосується й сфери освіти.
«Ми зараз розмовляємо з університетами, і деякі готові хоча б обговорювати відокремлення українознавства від русистики. Є, однак, дуже багато місць, де русистика та українознавство – це одне й те саме. Ми намагаємося переконати людей у зворотньому, і для цього непотрібно багато грошей. У деяких випадках це взагалі не вимагає витрати коштів. Головне – це прийняти рішення. Тому я вважаю, що потрібна ця відкрита та широка дискусія на рівні аналітичних центрів, культурних установ й університетів про те, чи вони готові це зробити. Тоді фінанси не будуть головною проблемою».
Виконавча директорка Консультативної комісії США з публічної дипломатії при Державному департаменті Вівіан Вокер вважає, що дуже важливо – говорити про злочини, скоєні російськими військами під час війни Росії проти України, а також підкреслювати, що ця війна знищує також українську культурну спадщину.
«На мою думку, один зі способів допомогти Україні – це розповідати про ці знищення, про те, що відбувається в країні. Розповідь, яка зосереджена на жахах війни та руйнуваннях, які вона принесла людям, українській землі та будівлям. Але я думаю, що у всьому цьому також є місце для того, щоб проілюструвати нищення культури та зробити це також платформою й можливістю звернутися за підтримкою».
Як говорить учасник дискусійної панелі Андрій Курков, зараз багато українських письменників працюють над виданням щоденників війни, в яких будуть оприлюднені жахи російського вторгнення в Україну.
«В Україні багато письменників, ті, що належать до організації "Український ПЕН", і ті, що не належать, які зараз пишуть щоденники та фактично є свідками того, що відбувається в Україні. Щоденники деяких письменників, як-от, наприклад, Маркіяна Камиша, про втрати української культури, майже щодня публікуються в італійських та французьких газетах. "Український ПЕН" також працює над антологією – свідченнями письменників, які будуть опубліковані як під егідою організації, так і багатьма видавництвами, які знаходяться за межами України, котрі зацікавлені в цьому та вже спілкуються з потенційними авторами. Тому я думаю, що у нас буде багато книг, виданих по всьому світу, від США до Японії, про ці жахливі злочини – злочини путіна проти української самобутності та культури».
Серед культурних пам'яток в Україні, які постраждали або були цілеспрямовано знищені російськими загарбниками:
Драматичний театр у центрі українського міста Маріуполь;
Національний музей Григорія Сковороди на Харківщині;
Харківська філармонія;
Харківський художній музей;
Історико-краєзнавчий музей в Іванкові, де зберігалися роботи однієї з найвидатніших українських художниць Марії Приймаченко.
Оскільки російські окупанти не мають нічого святого, вони завдали ракетних ударів й по
церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі В’язівка, яка була побудована в 1862 році;
Свято-Покровській церкві в місті Малині;
храму святителя Феодосія у Чернігові;
храму в Богородичному на Донеччині…
Та багатьом іншим об’єктам української культурної спадщини.
Запрошуємо послухати передачу у прикріпленому звуковому файлі
Христина Пічкур