12 липня Сейм Польщі визнав депортацію кримських татар 1944 року Актом геноциду проти кримськотатарського народу. Польща — п’ята країна, де на державному рівні було визнано цю трагедію. Цьому передувала складна і послідовна робота багатьох людей, зокрема представників кримськотатарського народу, які проживають у Польщі.
Про цей процес, а також про виклики, які сьогодні стоять перед кримськими татарами в окупованому росією Криму та різних країнах світу, Польському радіо для України розповів голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
12 липня Сейм Польщі визнав депортацію кримських татар 1944 року Актом геноциду проти кримськотатарського народу. Якою була ця праця? Яким був цей шлях до того, аби таке рішення було прийнято?
— Для нас, для кримських татар, визнання світом того злочину, який був скоєний Радянським Союзом по відношенню до нашого народу, і сам злочин, і особливо наслідки, бо ми 45 років перебували у насильницькому вигнанні, нас утримували силою, не допускали додому. І ми дуже багато втратили — і в фізичному розумінні люди гинули під час депортації, і в перші роки вигнання загинуло 46% населення. Ми дуже багато втратили і в своєму розвитку, бо майже півстоліття були за межами своєї землі. І це дійсно є геноцид, його мета — знищення цілісного народу. І тому оця діяльність щодо визнання світом цього злочину геноцидом, вона розпочалася ще в 90-х роках, але багато чого почало змінюватися з тим, як світ пізнає Україну, українську катастрофу, війну російську, вторгнення росії в Україну. Найголовніше — українська держава це визнала. 2015 рік, постанова Верховної Ради щодо визнання цього злочину геноцидом. Більше того, українська держава саме в цей же час, у 2014 році, з початком захоплення Криму, прийняла дуже чіткі політичні рішення щодо гарантії розвитку кримськотатарського народу в Україні. Світ це побачив. Декілька разів Верховна Рада України зверталася в своїх зверненнях з приводу роковин депортації, вона закликала світ визнавати це геноцидом. Міжнародні організації, Рада Європи, Європейський Союз на це звертали увагу.
Зрозуміло, що коли є такий напрямок, то працюють конкретні люди. Я дуже боюсь пропустити, і все одно я когось можу не назвати, але зрозуміло, що це члени Меджлісу кримськотатарського народу. Якщо ми говоримо про Варшаву, Польщу, це наш посол Василь Зварич, це народні депутати України, Микола Княжицький, який також є головою парламентської українсько-польської групи. Це тут наш представник, член Виконавчої Ради Всесвітнього Конгресу кримських татар Недім Усеінов, він уже інтегрований в Польщу. Він один із помітних тут правозахисних діячів. Зрозуміло, це Павел Коваль, відомий польський політик, він був мотором усієї роботи. Але особлива вдячність практично всьому депутатському складу Сейму, бо 414 голосів за, при 16 проти і двох, які утрималися, — це говорить про усвідомлення польським суспільствам важливості цього рішення. Я дуже сподіваюся, що це говорить про усвідомлення важливості не лише для кримських татар — це безумовно, але я впевнений в цьому — Сейм розуміє, що на тлі тієї загрози, яка зараз нависає над всім світом з боку варварської росії, світ має встигати оцінювати події минулого, які, залишаючись безкарними, послугували витоками сьогоднішніх злочинів. І тому дуже важливо оці оцінки, хай і трошки з запізненням, але надавати, що Голодомор — це геноцид, що Голокост — це геноцид, вбивство цілісного народу, депортація кримськотатарського — це геноцид. Це говорить про те, що ми дуже чітко даємо оцінки минулого, щоб це не повторилося в майбутньому.
15:06 U 15 07 REFAT CZUBAROW (1).mp3 12 липня Сейм Польщі визнав депортацію кримський татар 1944 року Актом геноциду проти кримськотатарського народу. Про цей процес, а також про виклики, які сьогодні стоять перед кримськими татарами в окупованому Росією Криму та різних країнах світу Польському радіо для України розповів голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров
Сьогодні майже щодня із Криму до нас доходять дуже тривожні звістки. Ситуація кримських татар і українців там — якою вона сьогодні є?
— Вже одинадцятий рік триває окупація Криму. От все те, що ми собі думали, говорили на початку окупації, воно не тільки ствердилося, воно виповнилося на гіршій формі. Можливо, ми так тоді і не думали. Ми говорили, що росіяни захоплюють Крим, щоб перетворити його на військову базу. Вони перетворили його на військову базу і 24 лютого 2022 року одна із найпотужніших колон на материкову частину України пішла саме з Криму. Тобто вони, укріпившись там і перетворивши Крим на військову базу, вони його напряму застосували для подальшої агресії, поки що проти України, а завтра це може бути проти інших держав Чорноморського регіону, Болгарії, Румунії. Коли окупанти перетворюють захоплену територію на свою потужну військову базу, військовий інструмент, зрозуміло, що вони намагаються максимально розчавити волю тих людей, які там живуть, щоб вони їм служили, бо це вже військовий форпост. Ті, які не підкоряються, які не сприймають окупацію, мають бути або розчавлені, або витіснені звідти. Це тактика окупантів, і тому ці репресії, які здійснюються проти громадян України і особливо кримських татар, етнічних українців, це для того, щоб залякати всіх, хто там залишається в Криму, багатьох, які бачать цьому загрозу, щоб вони покидали Крим. Тому там репресії не будуть стихати. Щоб там хто не намагався зробити, там буде постійне джерело цих репресій, і це джерело є окупація. Іншого там не буде. В цьому ми маємо бути просто обізнані. І тому ці репресії, які відбуваються, системні, всі затримання, а потім незаконні вироки окупаційних судів і позбавлення волі, — це все на основі сфальсифікованих справ, документів. Багато катувань… І найстрашніше зараз для нас, болюче — це те, що вони розуміють, наскільки для нас ці люди є цінними — для держави, для суспільства, для кримськотатарського народу. І вони не йдуть на жодні переговори, щоби звільняти їх. Я просто не можу знати всіх деталей, бо ми не всюди залучені, але там, де ми залучені до перемовин щодо можливих звільнень, обмінів і таке інше, мова йде лише про політв'язнів, мешканців Криму, ми бачимо, як росіяни на початках якихсь пропозицій відкидають все, що стосується Криму, особливо кримських татар.
Зустріч Рефата Чубарова з українською спільнотою у Варшаві
Це не враження, я бачу, як це вони роблять з відчуттям помсти, вони нам мстяться. І от нещодавно звільнення Нарімана Джеляла, якого було засуджено на 17 років, нібито він диверсант, а це насправді було покарання за його участь в Кримській платформі, за те, що він як перший заступник голови Меджлісу був за головного в Криму, з боку Меджлісу, він був як голова Меджлісу на території Криму. І зрозуміло, що росіяни не могли йому цього пробачити. І його звільнення, з однієї сторони, дуже порадувало кримських татар, але, з іншого боку, я це відчуваю як голова Меджлісу, що є дуже сильна гіркота, люди запитують і мене, і себе, і суспільство: «А де, коли наші будуть звільнені?». Це дуже боляче. Росіяни на це не будуть йти, бо для них ці українські військовополонені, військовослужбовці, яких вони взяли в полон, і цивільні заручники, і в'язні Кремля, оці кримські татари, етнічні українці, до них всіх дуже погане ставлення… Наприклад, Ірина Данилович, вона зараз в дуже складній ситуації зі здоров'ям, і вони до них відносяться як до товару, ціна якого дуже висока, і їх час ще не прийшов. Вони, росіяни, будуть чекати для себе дуже загрозливих умов, обставин, і тоді вони їх виставлять нам на звільнення. Я бачу, це так роблять варвари лише.
Я спілкуюся тут, у Польщі, з тими кримськими татарами, які виїхали в 2014 році. Серед тих людей є сім'ї, які тоді отримали статус біженця, офіційно тут, у Польщі, і досі ці люди дуже бояться за своїх близьких, які залишаються там. Вони в інтерв'ю не називають своїх імен. На вашу думку, якою є їхня роль тут, поза межами України, у Польщі, в інших країнах Європи, аби говорити про долю кримських татар, про їхнє актуальне життя в Криму, аби наближувати цю правду і цей біль до більшої кількості людей у світі?
— Так, це дійсно так, бо це саме в Криму окупанти взяли на своє озброєння таку тактику - вони моніторять поведінку, наскільки це можливо, поведінку людей, які покинули Крим і знаходяться за межами Криму, для того, щоб у разі потреби взяти їх за таке, знаєте, дуже болюче місце, тобто за їх найближчих родичів. І в Криму створена така організація, яку вони так цинічно називають «Смерч», для ваших слухачів — це «Смерч шпіонам». Це була така сталінська організація в роки Другої світової війни, яка насправді займалася репресіями, це була така внутрішня контррозвідка проти військових, проти населення, так званих «диверсантів». Оце вони створили таку організацію «Смерч шпіонам» і туди вони залучають багато таких ідейних волонтерів, і вони моніторять всі соціальні мережі. Є групи, які працюють виключно по Криму, тепер вони вже розширяють свою діяльність на інші території, тобто власне на росію. Є монітори, які наглядають за межами Криму або на території материкової України, або тут, у третіх країнах. І вже були випадки, їх десятки, коли люди давали або інтерв'ю, або брали участь в акціях протесту, так було в Берліні, в Казахстані, і вони виходили на їхніх родичів, і особливо вразливі ті, які мають якусь свою справу. Або мама працює лікарем, був випадок, коли лікарку, і вона така дуже професійна, і люди за нею заступалися, викинули з роботи, бо її син дав інтерв'ю.
Але тим не менш, ми закликаємо людей, що це не має бути такою перепоною, щоб вони просто… Тут тактика страуса не допомагає — ані їм, ані їхнім ріднім, тим більше не допомагає звільненню Криму, і тому ми людям говоримо, що через це треба пройти. Значна частина людей через це проходить. Поки що не було такого, щоб когось з родичів посадили або, не дай Боже, фізично якимсь чином там щось задіяли. Як правило, це роблять для того, щоб нанести втрати матеріальні тим родичам, які залишилися. Ми все-таки вважаємо, що люди мають знаходити спосіб для того, щоб залучатися до боротьби.
В першу чергу ми говоримо про внутрішнє об'єднання тут всіх громадян України. Ми тут якраз не відокремлюємо — і кримські татари, і українці мають триматися разом. Бо є багато того, що треба буде робити завтра. Нашим людям ми говоримо: вже думайте, шукайте шляхи, як ви будете повертатися. Там інтегруйтесь, навчайте дітей, але все — для повернення. Поруч з будь-якими вашими діями тут, життєвими в кінці має бути два слова «задля повернення». Ми закликаємо людей допомагати донатами Збройним силам України.
Дуже дякую. І на завершення ще скажіть, будь ласка, декілька слів кримсько-татарською для наших слухачів, для тих кримських татар, які слухають Польське радіо для України.
— Ми маємо триматися, маємо бути впевненими, що ця війна завершиться перемогою. Я впевнений, що ми всі з'єднаємося знову в Україні, Криму. Ми будемо на своїй землі і ні про що інше не турбуйтесь, перемога буде за нами.
Запрошуємо послухати розмову у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
