4 березня на польсько-українському кордонному переході в Корчовій з’явилося піаніно. У місці, через яке понад тиждень проходять десятки, сотні тисяч біженців, звучить тепер музика. Це – приватна ініціатива піаніста, котрий вирішив принести наляканим війною людям трішки тепла і надії.
Тому спочатку у «Культурній рубриці» я би хотіла поговорити про допомогу, підтримку і солідарність, яку польські культурні установи надають Україні.
Культурні установи, музеї, архіви, бібліотеки, школи з Польщі активно включилися у допомогу біженцям з України. Культурні установи пропонують матеріальну допомогу, помешкання, стипендії, проводять концерти.
Міністерство культури та національної спадщини Польщі створило на своїй інтернет-сторінці спеціальну закладку «Для України» («Dla Ukrainy»). Тут публікується поточна інформація про підтримку різноманітних культурних осередків, яку вони можуть надати, а допомога різна – від матеріальної підтримки, до стипендій, пропозицій працевлаштування, резиденцій тощо. Крім цього, чимало культурних установ пропонують спеціальні заняття для дітей, котрі приїхали до Польщі.
Національний музей у Варшаві проводить для українських дітей безкоштовні заняття польською та українською мовами, - говорить Марта Кохлєвська з освітнього відділу музею:
«Ми підготували спеціальні заняття з анімації. Наша працівниця Поліна Каленська, котра чудово розмовляє як польською, так і українською мовами, буде разом з дітками робити аплікації, колажі, в яких використаємо репродукції картин, які є у колекції музею. Це, зокрема, «Дивний сад» Юзефа Мехофера, а також картини Ольґи Бознанської. Наші заняття будуть відбуватися від 10 ранку до 16 години».
Варшавський Музей Королівські Лазєнки також запрошує дітей та дорослих на екскурсії, заняття та лекції.
Музей Варшавського повстання скликав 3 березня Комітет допомоги музеям України. У склад комітету увійшли директори музеїв зі всієї Польщі. Додам, що цей склад постійно поповнюється. Основна мета – порятунок культурної спадщини України.
«Агресія Росії проти України спричиняє незліченну кількість злочинів», - сказав ініціатор створення комітету, директор Музею Варшавського поставання Ян Олдаковський у своєму зверненні, опублікованому на Фейсбуку:
«Наші думки – передусім, з людьми, з цивільним населенням, яке по-варварськи бомбардують. Ми підтримуємо українських солдатів, які борються з агресором, ми солідаризуємося з українцями, котрі захищають свою батьківщину. Але кожна війна призводить до величезних збитків у культурній спадщині. Ми, поляки, розуміємо цю загрозу аж надто добре. Під час Другої світової війни Польща зазнала пограбувань і знищень культурних надбань, а Варшаву було повністю знищено. Сьогодні Україна зазнає такого ж удару. Українські музеї стоять перед екстремальними викликами порятунку національної спадщини. Тому, щоби запобігти катастрофі та допомогти нашим колегам в Україні, ми створили Комітет допомоги музеям України. Заохочую всі польські музеї включитися у цю допомогу. Інформація у соцмережах».
Основні цілі комітету: підтримка всіх музеїв і закладів культури України в охороні колекцій, найцінніших експонатів і пам'яток української культури; допомога з документацією, оцифруванням та інвентаризацією колекцій; надання матеріалів, необхідних для захисту та переховування колекцій; збір документів, що підтверджують розкрадання та знищення українських культурних цінностей.
Польща також готова допомогти в евакуації пам’яток національної спадщини.
У Польщі проводиться безліч концертів на підтримку України — з такими ініціативами вийшли як філармонії, так і фольклорні фестивалі, а також — польська техноспільнота.
Один із найбільших варшавських техно-клубів організує вечірку із топовими польськими ді-джеями. Прибутки із квитків будуть перераховані на рахунок фонду «Повернись живим», ді-джеї свої гонорари теж передають на допомогу Україні – на діяльність Польської гуманітарної акції. Інший техно-клуб минулої неділі організував збірку грошей під час виступу польських ді-джеїв. 15,5 тисяч злотих, зібраних за одну ніч, вже перераховано на спеціальний рахунок Національного банку України для ЗСУ.
Від неділі до понеділка, 24 години Up To Day Festival грає для України. Кільканадцять ді-джеїв, психологічна допомога, збірка ліків, і звичайно — коштів на допомогу біженцям.
Поряд із всепольськими та абсолютно зворушливими акціями підтримки для України, по всій Польщі проходять хвилі бойкоту російських творів, композиторів та артистів.
Великий театр – Національна опера у Варшаві зняв з афіші заплановану на 8 квітня прем’єру опери Модеста Мусоргського «Борис Ґодунов», скасовано теж усі подальші покази опери. «Наш театр міститься у Варшаві, яка ще пам’ятає звуки бомб, що падали на неї під час Другої світової війни. Ми переживаємо війну, яка точиться в Україні, співчуваємо українцям. Ми хочемо висловити захоплення і вдячність українцям, котрі героїчно захищають свою Батьківщину», - написано в офіційній заяві Великого Театру-Національної опери.
Будинок цієї культурної установи підсвітлюється жовто-блакитними барвами, а рішенням дирекції квартири, які призначені для працівників театру, надано українським біженкам.
Але у Польщі можна почути теж голоси, що завинили російські композитори XIX століття. Тому я б хотіла процитувати в нашому ефірі текст, який написав польський музикант і культурний діяч Томаш Сікора (переклад українською мовою було опубліковано у виданні Коридор)
Я НЕ «ВМИРАТИМУ» ЗА ШОСТАКОВИЧА, не в час, коли мої знайомі артисти, музиканти, письменники, активісти готові померти за Україну, - пише Томаш Сікора.
Я чую голоси обурення, що хтось там зняв з афіші «Бориса Годунова» (Варшавська опера зі згоди самого режисера), десь не грають Чайковського, а тут і там не почуємо Рахманінова. Їхній аргумент у тому, що ці композитори не підтримували Путіна. Але часто сам Путін стояв за ними, тому що велика російська культура – теж, на жаль, елемент м’якої сили «Русского Мира». І ні, справа не в тому, щоб оголосити всесвітню заборону на ці твори, тому що ніхто в здоровому глузді цього не хоче. Але давайте дамо людям культури вирішувати згідно з власним сумлінням і чутливістю, чи хочуть вони в рамках солідарності з Україною грати російські, хай навіть найвидатніші твори, чи ні.
Бо досі нас мало хвилювало, що ми запрошували на виступи збірну імперсько-радянську солянку хору Александрова, закривали очі на витівки великих друзів російської культури – того ж Бреговича, який катався з концертами по окупованому Криму, чи тішилися з мрійливого кіна Кустуріци, чия мрія, як виявилося, — обійняти посаду директора театру Російської армії в момент наступу тієї ж армії на територію України. Також коли ми запрошували сучасних російських поп-артистів, видатних інструменталістів, які грають всі ці видатні твори російської музики, оперних дів, ми рідко запитували прямо: «Ви за Путіна?» (хоча про багатьох знаємо, що це так), бо чомусь здавалося, що це не важливо, тому «Русский Мир» безперешкодно розлізся по світу, а пересічний француз чи іспанець часто вважав, що Україна – це частина Росії без унікальної культури.
А тим часом, коли зараз в Україні люди гинуть, живуть у страху й б’ються за свою свободу в колись русифікованих, а тепер оточених російською армією містах, то ми починаємо битву за Шостаковича. Це неприйнятно, це перекручення теми. Хто-небудь серйозно вважає, що твори цих майстрів назавжди зникнуть з поверхні землі? Ну справді, якщо кілька місяців відпочинемо від російської культури, в жодного з них волосинка з голови не впаде, на відміну від українських артистів, які вступили до війська. Тому що українська культура, духовна й матеріальна, платить набагато страшнішу ціну, ніж покійний Шостакович, якому давно байдуже, а ми його й так послухаємо в мережі, на «спотіфаях», «тайдалах», дисках. Можемо хоча б тому, що маємо вільний доступ до мережі на відміну від тих, хто зараз сидить у київському метро.
Виклик у тому, що українська культура знову зазнає грубої русифікації, а враховуючи виявлений розвідкою США список українських інтелектуалів і людей культури, призначених для ліквідації під час російського нападу й окупації, вона перед загрозою цілковитої загибелі. А Шостакович? Він собі дасть раду, він почекає, адже він і так давно мертвий.
Все це здається мені якимось непотрібним збиванням піни й марною тратою часу, минуло кілька днів з початку війни та після великої мобілізації ми вже шукаємо дірку в усьому, так ніби війни вже майже не було, Захід переміг і час змінити тему в нашому стрімкому часі. Але є, мені здається, більш важливі для вирішення речі, і ця війна за свободу відбувається насправді на інших фронтах. Якщо ця хвилина без Булгакова чи Прокоф’єва має стати однією з цеглин (а може навіть «коктейлем Молотова»), яка врятує Україну, то ми, не вагаючись, скористаємося з неї.
А тепер давайте просто читати, слухати й дивитися сучасних українських художниць і художників, тому що невідомо, чи зможемо ми взагалі побачити їхні нові твори…
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Яна Стемпнєвич