«NOBO» це: Анджей Кубрич, вокал, гітара і клавішні, Давід Новак — гітара, Марцін Кісєцький — ударні та вокал, Емануель Новак — бас-гітара і вокал.
На зв’язку з нашою студією Анджей Кубрич. Дозволь, що почну від приватного запитання. Твоє прізвище для українців звучить знайомо…
- Так, маєш рацію. Я народився у Польщі, і я — поляк, але мій дідусь по татовій лінії походив зі Львова. Натомість сім’я моєї бабусі походила з села Івахновичі… Тож можна сказати, що маю щось спільне з українською землею.
Перед нашою розмовою прозвучала пісня «Chory», яку я вибрала на початок знайомства з «NOBO». «Хворого» ви видали на своєму дебютному міні-альбомі у 2016 році. Скажеш кілька слів про цю пісню?
- Це дуже сентиментальний твір насправді. Він народився тоді, коли ми, як гурт «NOBO», ще не сформувалися. Це були перші звуки, які ми заграли під цією назвою, але потім ми сховали пісню до шафи… А потім у березні 2016 року (як сьогодні пам’ятаю це було шосте березня) «NOBO» мало свій офіційний початок. Це сильний і концертний твір, цією піснею ми завжди закриваємо свій виступ. «Хворий» пасує для цього ідеально. А ще ця пісня важлива для нас, музикантів тому, що вона розповідає справжню історію справжньою людини, людини, котра втратила все у своєму житті і не змогла це все повернути. Але пори те, що пісня є про конкретну людину, мені здається, що кожен з нас може в ній побачити себе. У мелодії ми чуємо міцну гітару і такий рок-н-рольний дух — наш герой мав саме такий характер — виразний.
Чи ми говоримо про людину з псевдонімом Бодо?
- Так, ми говоримо про людину із псевдонімом Бодо. Ніхто не знає, яким було його справжнє ім’я. На початку існування нашого гурту ми зібрали розповіді цього чоловіка, вроцлав'янина, записали їх на аркушах паперу, а потім виявилося, що із цих розповідей можуть народитися пісні. Пісні, які стануть розповіддю. І зовсім природно вийшло так, що нам дебютний міні-альбом є розповіддю про життя Бодо, людини, котра, на жаль, програла те, що могла виграти.
Чи ваш герой, Бодо був міською легендою, легендарною постаттю Вроцлава?
- Ні, він не був легендарною постаттю, насправді мало хто про нього знав… І мені здається, що ми хотіли своїми піснями розповісти про нього усім, і створити цю міську легенду.
Перший міні-альбом не мав назви, але мав обкладинку — постать чоловіка в плащі на фоні міського краєвиду. З того, що кажеш, Бодо був для вас важливою постаттю, людиною, котра надихнула «NOBO» творити. Тож хочу запитати, як ви собі радите тепер, коли Бодо вже живе в інших світах?
- Дуже добре! Це був тільки початок нашої історії. Ми тоді говорили, що подальша доля музичного проєкту — незнана… Але виявилося, що ми всі маємо настільки глибоке музичне коріння, і що настільки сильно живемо музикою, і це одна із справ, які вміємо робити, як нам здається, добре, тож ми вирішили зробити наступний крок у нашому розвитку. Тепер ми знаходимося в іншому місці нашого музичного розвитку, ніж у 2016 році. Наша музика набула іншого забарвлення, вона стала — скажу так — більш співучою, а часом її навіть можна назвати популярною. З нами почали працювати відомі музичні продюсери. Але це вимагало теж певних рішень, чи залишаємося у вроцлавському андеграунді, чи — умовно кажучи — продаємо душу дияволу і виходимо на ширші води. Ми прийняли рішення йти далі, не сидіти на місці. Виявилося, що це нам відчинило багато дверей. Натомість від певних речей треба було відмовитися, а певних — навчитися. Це дозволило нам підійти до моменту, в якому ми є зараз.
Про те, від чого ви відмовилися і чого навчилися, поговоримо за мить. Тепер хочу тебе запитати, що пропонуєш послухати.
- Я думаю про пісню «Znaki», вона є першим твором, який ми спільно зробили з моїм ідолом, яким я захоплювався в молодості, коли мав свій перший в житті гурт — це Мацєк Васьо, вокаліст гурту «Ocean» (Мацєк тепер повертається після восьми років мовчання з чудовим новим альбомом). Мацєк Васьо є музичним продюсером нашого гурту, а перша з ним зустріч була для мене абсолютно чимось метафізичним, тому що досі я знав його з альбомів, і я знав кожне слово з його пісень. Отже, «Знаки» — це перше наше знайомство, можна сказати, важлива пісня в нашій історії.
Перед піснею Ти сказав, що є речі, яких ви навчилися, і речі, від яких ви відмовилися. Хочу запитати, чого ви навчилися і від чого відмовилися… Про себе ви говорите, що граєте «brain&foot rock». Що це означає?
- Так, це своєрідна гра з нашого боку. Я колись читав дуже цікаву статтю про джазових музикантів у Великій Британії. Британський музичний ринок — дуже широкий і популярний, вони мають свій стиль. Натомість коли говорити про джаз, то це музика, в якій більшість речей вже хтось колись винайшов і 99% звуків вже хтось колись заграв. От де я прочитав, що якийсь британський джаз-бенд вирішив вигадати свій жанр джазової музики, і вони інвестували багато коштів у рекламу тощо, і знаєш що? На їхні концерти почали масово приходити люди. Хоча цей бенд грав джаз з присмаком різних інших музичних жанрів, які їх надихали. І навіть цей колектив мав своїх послідовників, котрі грали жанр, який вони вигадали. Ми, коли говоримо, що граємо «brain&foot rock», маємо на увазі те, що граємо щось для розуму, і щось для ніг, тобто музику для танцю, але з сенсом. І це є річ, якої ми навчилися – вміння себе позиціонувати і називати, а також говорити про себе. У рок-музиці більшість звуків також вже колись хтось заграв. Ми вирішили піти крок далі й винайшли новий музичний жанр.
А від чого ви відмовилися?
- Можливо, не відмовилися, але ми мусили навчитися поєднувати своє музичне коріння із сучасним звучанням. Після того, як наш гурт почав бути щораз популярнішим, чого, ми, щиро кажучи, не сподівалися, у мене було навіть таке враження, що нам треба було наново вчитися творити музику. Наше коріння — це міцне гітарне звучання, наше музичне натхнення сягає, безперечно «The Beatles», і це дуже виразно чути на дебютному міні-альбомі. І тепер ми вчилися це своє коріння поєднувати з іншими звучаннями. І тому треба було трішки відмовитися від сирого гітарного звучання на користь музики, як я кажу, легшої для вуха, більш популярної.
І цю зміну відчувається, наприклад, у пісні «Pigułki», яка увійде до вашого нового альбому. Розкажи про цю пісню.
- «Pigułki» — це перша пісня з альбому, який, маю надію, з’явиться ще цього року. Тут буде 10 творів, які ми створили упродовж цих років діяльності, і які були довгий час у шухляді, а також нові пісні. «Pigułki» — це дуже емоційна пісня, тому що вона народилася тоді, коли і світ затримався через пандемію, і в наших приватних життях відбувалися різні зміни. Повір мені, але текст цієї пісні з’явився 20 хвилин перед записом вокалу на цей альбом. Часто буває так, що працюєш над якоюсь пісне пів року, рік, і нічого не виходить, а потім з’являється імпульс і все — пішло. Так було випадку пісні «Pigułki». Ми тут сумуємо за тим, що було, і теж тут є сильний акцент на тому, що час втікає, біжить, і ми його не наздоженемо. І ще настане момент, коли ми будемо приймати час як таблетки… Нас всіх чекає одне, і найцінніше у житті – це спогади про щось прекрасне, пережите, те, що тримаємо у пам’яті.
На кінець розмови хочу запитати про вашу назву — «NOBO». Я намагалося її розшифрувати і так і сяк, дивилася на літери у ваших іменах, якось їх поєднувала, і нічого не виходило… NOBO – no bo tak?
- Саме так. Я маю дуже добру пам’ять і пам’ятаю дати і все інше. Назва народилася у липні 2014 року. Наш гурт народився з’явився на базі чи то пак на руїнах іншого андеграундного гурту, в якому грали ми всі — «Out of Body Experience» (після 20 років існування цей гурт розпався). Ми дуже хотіли творити далі, але творити щось нове, і не знали яку назву вибрати для нашого нового гурту. І в один прекрасний день наш басист Емануель прийшов на репетицію і каже так — гурт буде мати назву «NOBO». А ми — чому? А він — но бо так. І так залишилося.
Запрошую послухати передачу в доданому файлі.
Яна Стемпнєвич
