23 квітня — Всесвітній день книги та авторського права. В ефірі Польського радіо для України директорка Українського інституту книги Олександра Коваль розповіла про роботу книгарень і бібліотек у час війни, про інтерес до книги серед українців та співпрацю з іноземними партнерами із популяризації української книги у світі.
— Звісно, у цей час відбулися різні зміни, як позитивні, так і ті, які принесли нові виклики. З позитивного — це те, що був законодавчо обмежений ввіз і продаж книжок походження з росії та Білорусі. І це просто очистило книжкові полиці для того, щоб їх заповнювали українськими виданнями. І видавці змогли оперативно відреагувати на це і почали інтенсивно видавати нові і нові книжки. І ми бачимо велике зростання (кількості видань — ред.) після того, коли у 2022 році році, звісно, природньо відбувся спад і було видано близько восьми тисяч назв книжок, то вже у 2023 їх було понад 15 тисяч найменувань. І ми бачимо, що це теж наша відповідь ворогові, що ми не здаємося, що книжки видаються і читаються. Теж ми відмітили, що у 2023 році, проводячи дослідження рівня читання, порівняно з 2020 роком це зросло з восьми до 17 відсотків серед тих людей, які читають книги щодня.
Це дуже потужний показник, він вже сильно наближає нас до європейських країн. Відкрилися нові книгарні. Це було теж дуже несподівано, що просто почався якийсь бум відкриття книгарень і їх ось зараз в Україні налічується вже майже 500.
У той час, кілька років тому, ми говорили і знали про значно менші кількості. Звісно, поки що книгарні відкриваються тільки у великих містах, насамперед у Києві, але я відчуваю, що рух буде тривати і далі, і скоро, сподіваюся, що у всіх районних центрах будуть книгарні, адже поки що вони ще є не скрізь.
Щодо бібліотек, тут ситуація досить таки напружена і нестабільна, насамперед через те, що у нас (в Україні — ред.) зараз діє заборона на витрачання коштів державного бюджету на поповнення бібліотечних фондів.
Кошти місцевих бюджетів можна витрачати, за ці гроші можна купувати книжки для бібліотек, але цією можливістю, цим правом користуються менше половини територіальних громад і, таким чином, ми можемо констатувати, що бібліотечні фонди поповнюються далеко не скрізь і недостатньо.
Минулого тижня в ефірі ми говорили про складну ситуацію харківських видавництв, зокрема, пов'язану з книгодрукуванням. І хочу запитати вас про цей аспект, про те, що дуже часто теж іноземці питають, що, мовляв, у вас війна, вас обстрілюють, а книги продовжують видавати.
— Це справді важко пояснити, що книжки продовжують видавати і читати, тому що вони явно не є предметом першої необхідності для більшості людей на Землі. Але ми працюємо, харківські видавці працюють, там дуже складна ситуація з поліграфією, з друкарнями. Це підприємства, які залежать від енергопостачання, і, власне, з енергопостачанням у Харкові найбільші проблеми, вони всі перейшли на генератори, тому що такого централізованого, практичного постачання електрики немає, і це сповільнює всі процеси друкування, збільшує кількість бракованих видань через раптове відключення світла. Але якось вони дають собі раду, і я сьогодні сама говорила з Юлією Орловою, директоркою видавництва Vivat. Вони теж мають велику друкарню FasterDruk і вона казала, що вони думали про те, що, можливо, перенести друкарню в якесь більш спокійне місто, але їхній генеральний директор категорично відмовився, бо він вважає, що Харків повинен демонструвати Україні і світові свою незламність, і це рішення можна вітати.
15:27 23 04 24 OLEKSANDRA KOVAL.mp3 23 квітня — Всесвітній день книги та авторського права. В ефірі Польського радіо для України директорка Українського інституту книги Олександра Коваль розповіла про роботу книгарень і бібліотек у час війни, про інтерес до книги серед українців та співпрацю з іноземними партнерами із популяризації української книги у світі.
А як стосовно співпраці з різними іноземними партнерами, наприклад, у контексті доступності українських книжок за межами України? Така потреба була на початку повномасштабної війни, зокрема потреба у дитячій літературі.
— На самому початку повномасштабного вторгнення ми виступили з ініціативою, щоб забезпечити книжками наймолодших дітей, які опинилися в різних країнах зі своїми мамами і були відірвані від своїх домівок. Ми вирішили, що книжка є чимось таким, що поєднує їх з домом і запропонували партнерам такий великий проєкт «Книжки без кордонів». Українські видавці безкоштовно надали макети книжок, а друкувалися і розповсюджувалися вони в різних країнах.
Я хочу тут наголосити, що польський уряд, Міністерство культури і національної спадщини Польщі і Польський інститут книги радо відгукнулися і коштом держави надрукували понад 80 тисяч примірників цих книжок і їх розповсюдили по місцях перебування дітей, які залишили Україну. Частину передали до бібліотек, сподіваюся, що вони там і досі доступні. В інших країнах теж відгукнулися на наше прохання.
В цілому було надруковано близько 300 тисяч примірників цих книжок і це все було зроблено фактично коштом наших іноземних партнерів.
Відомо, що велика мережа книгарень у Німеччині закуповує українські книжки і вони там доступні. Відомо про проєкт «Валізка з книжками», це німецький проєкт, реалізований Goethe-Institut, де понад 300 бібліотек отримали такі колекції українських книжок, а запитів було від п’яти тисяч бібліотек. Очевидно, що це величезні кошти і не можна якось цього всього забезпечити одночасно. Польські бібліотеки купують українські книжки самі з власної ініціативи, закуповують в Україні і довозять до Польщі.
Те саме відбувається в багатьох інших країнах і тут теж я хочу наголосити на тому, яка важлива роль українських громад, українських переселенців в цих ініціативах. Тому що це вони ходять в бібліотеки і вимагають, щоб там були українські книжки, а бібліотеки здебільшого достосовуються. Допомагають наші дипломатичні установи, які теж займаються такими благодійними доставками книжок.
Є великий проєкт, який реалізується Державним комітетом телебачення і радіо, — «Українську книжку — українським дітям». Вони безкоштовно розповсюдили, здається, по Європі десь близько 500 тисяч різних книжок.
Пані Олександро, повертаючись до України, до роботи книгарень і теж зацікавлення українською книгою сьогодні. В Україні працює багато іноземних журналістів. Це люди, які і самостійно працюють, але також з асистентами, так званими «фіксерами». І якщо, власне, їхня основна тематика пов’язана з тим, що відбувається на фронті, з темою війни, то теж з'являються якісь культурні запити. І серед цього всього є теж зацікавлення книгою. Чи ви спостерігаєте такий процес і який він має вигляд?
— Якщо ви маєте на увазі саме іноземних журналістів, до нас вони не звертаються. Але я бачила якісь дописи у фейсбуці, що іноземці, які зараз перебувають в Україні, хотіли би мати більший асортимент книжок різними європейськими мовами, насамперед англійською мовою. Але я не впевнена, чи радше впевнена у тому, що видавці з України не можуть відразу відреагувати на цей запит, тому що не дуже зрозуміло, як це виглядатиме в кількісному виразі, які наклади потрібні. Адже друкувати по кілька примірників — не дуже невигідно, і, можливо, час створити якусь платформу, куди би ці запити надходили. І може, ці потенційні покупці були би зацікавлені навіть в тому, щоб отримати по одному чи два примірники, але знову ж таки постає питання перекладу, який теж коштує. Наразі я не бачу якогось реального шляху задоволення цього попиту.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль