19-20 вересня в Українському домі відбулися Польсько-українські майстер-класи для перекладачів. Майстерню провела поетка і перекладачка української поезії Анета Камінська.
Ането, Ти часто наголошуєш на тому, що Ти - перекладачка української поезії, а не перекладачка з української мови.
«Це почалося від того, що я колись не знала української мови, і мені здавалося – єдине, що дає мені дозвіл на те, щоби перекладати поезію, це факт, що я сама пишу поезію. Тобто я знаю, як народжується вірш, я знаю права поезії. І мені здавалося, що завдяки цьому я взагалі маю право перекладати українську поезію».
Що є найважливішим при перекладі поезії? Від чого слід почати?
«У перекладі поезії, передусім, потрібно визначити, чи вірш взагалі піддається перекладу, чи його можна перекласти. Адже не кожну поезію можна перекласти на іншу мову. Згодом слід подивитися і оцінити, скільки вдасться зберегти в цьому перекладі з оригіналу, а від чого треба буде відмовитися, щоби передати сенс цього вірша. Натомість на рівні перекладу окремих фраз, строф варто звертати увагу на синонімічні значення слів. Якщо пишемо вірш, то ми знаємо, який образ в ньому вимальовується. При перекладі ж треба звертати увагу на те, який синонім може допомогти у переданні сенсу. А ще слід звертати увагу, визначитися із тим, що є важливішим у даній поезії — сенс чи її звучання, а може — форма вірша, і зробити вибір. Тоді ми знатимемо, від чого почати, і що чому буде підпорядковуватися».
Як вибираєш поезію для перекладу? Як вирішуєш, що це саме «цей» автор чи авторка?
«Це по-різному відбувається. Часом вибираю автора або авторку, а часом — текст. Але завжди це повинно бути “моє”. Я часто перекладаю маловідомих авторів — для мене немає значення, чи хтось є відомий, видав томи поезії, здобув популярність, це не для мене не має жодного значення, воно мене не зворушує. Ця поезія повинна мені сподобатися, вона повинна мене пройняти. І тоді я розумію, що я просто мушу це перекласти, що цей вірш повинен існувати теж в польській мові, щоб його прочитали інші люди».
Інакше, як пишеш в одному зі своїх віршів, «... bo się nie zaśnie, nie spocznie, nie nie…»
«Звичайно! Часом мені жаль лягати спати. Якщо я відчуваю, що якийсь вірш мене так глибоко зворушив, що я його просто повинна перекласти, то кидаю все і беруся за переклад. Я не думаю, чи це оплачується, чи не оплачується. Мені шкода витрачати час на сон, на їжу, я маю докори сумління, що вночі лягаю спати... Я маю глибоке переконання, що цей вірш чекає, що він повинен бути мій, наш».
Назву дводенних Польсько-українських майстер-класів для перекладачів варто було би скоригувати, оскільки участь в ньому беруть тільки жінки.
«Я вже звикла до того, що в такого типу майстер-класах — літературних чи перекладацьких — беруть участь на загал жінки. Мені здається, що жінки мають сильну потребу розвитку, на багатьох рівнях. І це дуже добре. Ми сьогодні багато говорили про поезію жінок. Сьогоднішня група учасниць — дуже цікава, тому що рівень їхньої обізнаності в перекладацькому фаху та взагалі — поезії є дуже різний. Це теж було викликом, тому що коли я готувалася до цих майстер-класів, намагалася їх побудувати так, щоби кожна з учасниць винесла з них щось для себе. Тут є і великі поціновувачки поезії, і такі учасниці, котрі кажуть, що поезію радше не читають, є учасниці, котрі не мають перекладацького досвіду, є теж, наприклад, Аня Коженьовська-Бігун, котра є професійною перекладачкою, веде в університеті заняття з перекладу і має більший досвід перекладів з української мови, ніж я».
Катажина Ґах, учасниця Польсько-українських майстер-класів для перекладачів:
«Я прийшла на ці майстер-класи, тому що цікавлюся українською літературою і в майбутньому я би хотіла бути перекладачкою. У рамках “майстерні” я переклала вірші Сергія Жадана з його поетичної збірки “Життя Марії”. А чому я вибрала саме цю поезію? Мені здається що я відчула те, що він хотів передати. На мою думку, поезія — це операція на відкритому серці. Адже вона стосується емоцій, почуттів, переживань».
Анна Коженьовська-Бігун, літературна та аудіовізуальна перекладачка, учасниця Польсько-українських майстер-класів для перекладачів:
«Я не перекладаю поезії, якщо не мушу цього робити. Але часом так трапляється, що в текстах – прозі або фільмах, які я перекладаю, - є вірш, римована або неримована поезія. І тоді я просто змушена перекласти. Оскільки Анета Камінська є дуже доброю перекладачкою, одною з найкращих перекладачок української поезії у Польщі, я вирішила прийти на її майстер-клас і навчитися від неї, як перекладати поезію».
Які вірші Тобі найважче перекласти?
«Найважче перекладати традиційну поезію, яка складається із рим, ритму… Це накидає певний режим роботи і певний режим думання про літературу – такий, я б сказала, математичний підхід».
Чи перекладач поезії повинен бути теж поетом?
«Моя думка така, що повинен, якщо хоче цим професійно займатися. Звісно, наскільки можна професійно займатися перекладом поезії, - це вже інше питання. Адже переклад поезії вимагає інших перекладацьких інструментів. Тут дуже важливим є відчуття, навіть не філологічне розуміння мови, а відчуття того що є під повним прошарком тексту. Поети це відчувають, розуміють. Хтось, хто цього не відчуває, може мати проблеми з перекладом поезії».
Анета Камінська:
«Я вважаю, що перекладач не обов’язково повинен писати поезію, але ця людина повинна її читати. Вона повинна орієнтуватися в тому, що видається, що подобається читачам, що пишеться. Вона повинна знати різні поетики, стилі. Завдяки цьому перекладач знає принаймні частину цих поетичних нюансів, які знає поет. Але він не має обов’язку сам писати вірші. Хоча це дуже допомагає у перекладі поезії».
Часто можна почути, що канон літератури за кордоном створюють перекладачі. Але так само часто можна почути, що переклад поезії – це пристрасть вкрай неприбуткова.
«І перше, і друге — правда. Канон поезії — це, звісно, не те саме, що канон прози. Прозу більше читають, її теж частіше видають, рецензують, критики частіше пишуть про прозові твори. Взагалі, навколо прози відбувається набагато більший рух, ніж навколо поезії. У зв’язку з цим, проза приносить більший заробіток. Поезія — це зовсім не прибутковий жанр. Поезія не є комерційною, тому я, коли говорю про канон в контексті поезії, то маю на увазі канон у певній ніші».
У цьому контексті державна підтримка є вкрай потрібною. Чи Україна пропонує перекладачам гранти, програми популяризації української літератури за кордоном?
«Досі таких програм не було, і упродовж 17 років це я займалася популяризацією сучасної української поезії. Але останнім часом ця ситуація змінюється в Україні, з’являються установи, котрі займаються або повинні займатися такою діяльністю. При нагоді хочу сказати, що мені вдалося отримати два ґранти Українського інститут книги “Translate Ukraine”. І вже у жовтні з’являться дві книжки у моєму перекладі — збірка вибраної поезії Василя Голобородька, а також вибрані вірші з книжки “Літо-АТО” Олафа Клеменсена. Отже, це починається. І це дуже важливо, тому що без такої підтримки, без таких програм перекладачам дуже важко знайти гроші, видавництва. А якщо є грант, то із цим набагато простіше. А перекладач може завдяки цьому присвятити більше часу на працю із текстом, і вже не мусить бігати і шукати видавця».
Польсько-українські майстер-класи для перекладачів відбулися в рамках проєкту «Інтеграція через літературу ІІ».
Запрошую послухати повну версію передачі у доданому файлі
Яна Стемпнєвич