367 номерів щомісячного видання «Культура», 511 томів бібліотеки «Культури» (до 2000 року), в тому числі — 132 номери «Історичних зошитів». 165 метрів архівних матеріалів. Це — сухі цифри, за якими стоять твори найвидатніших польських (і не тільки польських) письменників XX століття.
Літературний інститут було створено 11 лютого 1946 року у Римі, а роком пізніше Інститут переїхав до Мезон-Лаффіт, містечка неподалік Парижа.
«Коли говоримо про початки Літературного інституту, слід собі усвідомити, якою була ситуація у Римі після Другої світової війни — згадував письменник Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський, котрий належав до організаційного комітету Інституту. - Генерал Андерс тоді говорив про високу ймовірність конфлікту між переможцями. Тим часом створення Літературного інституту ґрунтувалося на тому, що ця гіпотеза є помилковою, і слід підготуватися до довшої еміграції».
Крім Ґустава Герлінґ-Грудзінського, у створення Літературного інституту включилися: Зофія Гертц, Зиґмунт Гертц, Юзеф Чапський і Єжи Ґєдройць. Завдяки їх наполегливості та праці, у Римі почали видаватися польські письменники, котрих не хотіла друкувати комуністична влада Польщі. Говорить журналіст Польського радіо Войцєх Карпінський:
- Я був у Мезон-Лаффіт вперше 40 років тому, коли мені було 22 роки. Але вже тоді я досконало розумів, що Літературний інститут є видавництвом, яке відкриває в літературі золоту еру, і що починається епоха польського відродження — спочатку літературного, яке зумовило суспільне, а згодом — політичне відродження. Тут видавалися Вітольд Ґомбрович і Чеслав Мілош. Таких письменників — одночасно індивідуальних та універсальних — в офіційній польській прозі на то час не було.
Після 1956 року Єжи Ґєдройць почав впроваджувати також літературу сусідніх з Польщею країн — був угорський том, упорядником якого, зрештою, був вже згаданий Чеслав Мілош, був український том, російський… Говорить історик Рафал Габельський.
- Все починається від книжки, яка була єдиним бестселером, звичайно, як на еміграційні умови. Я маю на увазі «Доктора Живаґо» Бориса Пастернака. Того ж самого року тираж поновлено — а дуже рідко трапляється. Крім цього, книжку видали ще раз у 1967 році. Потім це чотири рази здається тираж цієї книжки поновлювалася. Ґєдройць страшенно нарікав на процес перекладу книжки і взагалі на все — було важко знайти перекладача, потім треба було переносити термін видання і так далі, врешті-решт книжку переклав Юзеф Лободовський і Єжи Стемповський.
Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський в одному з інтерв’ю для Польського радіо наголошував на ролі Літературного інституту як місця, в кому зустрічаються культури Східної Європи.
- Найбільшим нашим досягненням є українська серія. Вже сьогодні відомо, яку колосальну роль відіграла антологія українських поетів «Розстріляне Відродження». Від молодих людей я знаю, наскільки сильне враження на них зробила ця книжка. Ми також видали чеський номер, він вийшов після 1968 року, тобто після вторгнення в Чехословаччину військ варшавського договору. Ми також видали книжку присвячену Угорщині, її упорядником став Чеслав Мілош. Тому є трішки правди у твердженні американської письменниці Меррі Маккарті, що паризька «Культура» стала осередком для літератур Східної Європи, таким чином намагається побудувати нормальні взаємовідносини між поляками, українцями, росіянами і так далі.
Паризька «Культура» видавала також (або передусім) політичну літературу. Говорить історик Рафал Габельський.
- Важливим елементом бібліотеки «Культури» були політичні книжки. Безперечно, вони всі були політичні, але це були публікації, що віддзеркалювали погляди «Культури». Одним із найважливіших авторів був Юліуш Мєрошевський. Його основна творчість зосереджувалася на тому, що він у своїх статтях вербалізував, прописував погляди людей, пов’язаних з паризькою «Культурою». Як відомо, керівник Літературного інституту Єжи Ґєдройць не писав, тож ці погляди озвучував Мєрошевський.
Натомість сам Ґєдройць так говорив про Юліуша Мєрошевського, котрий жив у Лондоні.
- Можна сказати, що він був чудовим диваком. Одну рису ми мали спільну — він також був самітником. Не повірите, але він ніколи не відвідав нас в Мезон-Лаффіт, а додам, що наша співпраця була довгою і дуже плідною. Його просто неможливо було витягнути кудись з Лондона. Мєрошевський дружив із нашим співпрацівником Павелом Зарембою, котрий також мешкав у Лондоні, буквально 300 метрів від Мєрошевського. Уявіть собі, що вони зустрічалися тільки тоді, коли я приїжджав до Лондона. Тоді вони приходили до мене в готель. Мєрошевський з нечуваною увагою придивлявся польським справам. Він дуже багато писав, але в останні роки свого життя, коли вже втратив зір, він зосередився на радіо. Це була виняткова постать.
Згаданий Павел Заремба, котрий був пов’язаний із радіостанцією «Вільна Європа», також співпрацював з Літературним інститутом. Він писав до «Культури», а у 1965 році опублікував перший том «Історії Польщі», яка планувалася на кілька томів. Важливим елементом пропозиції Літературного інституту були історичні позиції. Вони виходили у «Історичних зошитах». Ґєдройць робив ставку на спогади учасників та героїв історичних подій.
Ми вже згадали, що в паризькій «Культурі» друкувалися Мілош і Ґомбрович, був теж і Марек Гласко. Так його згадувала Зофія Гертц.
- Марек Гласко в нашому домі вибрав свободу. Він жив у нас досить довго, ми видали майже всі його книжки. Ох, довго розповідати про Марека, із ним пов’язано багато анекдотів. Він у нас писав свої книги, а з виданих на самому початку - це «Cmentarze», «Następny do raju», які він написав у Польщі, але там не міг їх видати. У нас, в Парижі, він написав «Piękni dwudziestoletni» та «Izraelskie opowiadania», які спочатку ми друкували в «Культурі», а потім видали окремою книжкою.
Варто додати, що комуністична влада Польщі називала Літературний інститут реакційним осередком, а ввозити примірники «Культури» до Польщі (тоді – Польської Народної Республіки) було суворо заборонено. Ось що говорив Єжи Ґєдройць про те, як вони намагалися обійти ці заборони.
- Так, були труднощі, щоби «Культуру» ввезти до Польщі, але ми намагалися обминути ці заборони. Ми навіть вдавалися до таких трюків, що висилали книжки в інших, не їхніх обкладинках. Це допомагало, але не завжди.
Найчастіше використовувалися обкладинки з прізвищем Ванди Васілевської (популярної у ПНР письменниці). Відомо теж, що коли у Римі відбувалися Олімпійські ігри (це був 1960 рік), то польські спортсмени теж перевозили примірники «Культури». А деякі з них ці книжки потім у Польщі продавали. Коли ж говорити про кількість нелегально перевезених екземплярів, то Ґєдройць говорив, що — в залежності від року - це було від кількох десятків до сотні щомісяця.
Яцек Качмарський, відомий польській бард, у 80-ті роки, коли у Польщі тривав воєнний стан, він працював на радіостанції «Вільна Європа» у Лондоні. Качмарський провів інтерв’ю з Єжи Ґєдройцем в ефірі «Вільної Європи», під час якого звернув увагу на роль «Культури» та інших видань Літературного інституту.
- Загорнуті в газету видання Літературного інституту, які передавалися з рук в руки, були першими підручниками з вивчення незалежності від комуністичної пропаганди, що мала готові рецепти на все.
Послухаймо, що відповів Єжи Ґєдройць.
- Ми на це працювали. Хто міг передбачити, що буде далі? Все залежало від розвитку ситуації у Польщі, а також від того, чи ми зуміємо знайти з Польщею спільну мову та адресата наших книжок. Це буде важливо, тому що польське суспільство цілковито відрізане від західної думки, від західної інформації. Потрібно ж виходити за межі цього польського гетто.
Про діяльність Літературного інституту розповідали, його керівник Єжи Ґєдройць, співзасновник та письменник Ґустав Герлінґ-Грудзінський та найближча співпрацівниця Ґєдройця, співзасновниця Літературного інституту Зофія Гертс.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Dwójka/Яна Стемпнєвич