У Польщі вже понад місяць триває карантин. Від понеділка, 20 квітня обмеження у громадському житті дещо послабилися. Зокрема, відкрито вступ до лісів та парків, збільшено максимальну кількість покупців у крамницях та торговельних точках — по одній людині на 15 квадратних метрів, виходити без супроводу дорослих можуть підлітки від 14 року життя (до цього — від 18 років). Натомість, починаючи з 16 квітня, впроваджено обов’язок прикривати у громадських місцях масками або шаликами нижню частину обличчя, тобто ніс та рот.
У цій частині передачі ми б хотіли поговорити про соціальну ізоляцію, як поляки її переносять, і про те, які наслідки вона може мати? Наскільки "нова дійсність" вплине на "дійсність нормальну", до якої ми звикли?
Гості Польського радіо — професор соціології Генрик Доманський з Польської академії наук та психологиня Мажена Янковська з Вищої банківської школи у Хожуві.
Мажена Янковська: З одного боку, це тест нашої сили та психічної стійкості. Наша реакція на цю ситуацію залежить від наших напрацювань, досвіду з усього дотеперішнього життя. Я маю на увазі ставлення до оточуючої дійсноті, чи ми вважаємо світ справедливим та приязним місцем, а людей — доброзичливими? Маю на увазі теж наше вміння працювати з власними емоціями. Ця нещоденна ситуція може дати стимул щоби будувати психічну стійкість та силу на дещо інших основах, на цінностях, які є для нас найважливіші, а не на пріоритетах, які встановив соціум.
Справді, чимало людей пише останнім часом в соцмережах, що тепер, коли темп їхнього життя сповільнився, вони почали зосереджуватися на своєму внутрішньому "я", аналізувати свої потреби, а також усвідомлювати, як багато зайвих речей їх оточує, і що деякі цілі, які були важливим раніше, нині втратили свою пріоритетність. Чи, іншими словами, можна сказати, що до вибуху пандемії поляки брали участь у перегонах щурів?
Мажена Янковська: Я думаю, що це нас асболютно стосувалося. І ці перегони, цей шалений темп стосувся більше поляків, ніж інших народів ЄС, оскільки в економічному розвитку ми все ще трішки позаду за нашими західними сусідами. Від багатьох людей я отримую сигнали, що вони навіть вдячні долі за те, що могли нарешті зупинитися, перепочити, поставити собі запитання — куди ж вони так біжать?
Генрик Доманський: Ми прагнемо, я так гадаю, якомога швидше повернутися до нормального життя. Не конче — до перегонів щурів, оскільки у цих перегонах беруть участь тільки деякі суспільні категорії, які мають якийсь капітал — переважно економічний, але теж капітал у вигляді освіти та високих кваліфікацій. Але я не думаю, що пандемія та обов’язок сидіти вдома, не контактувати з іншими людьми стали нагодою для розмислювання над тим, якими цінностями треба керуватися у житті. Ми хочемо якомога швидше повернутися до нормального життя — ця дійсність щораз більше втомлює.
Коли вже люди повернуться до цього "нормального життя", то яким воно буде? Як перед пандемією, чи, однак, з нашаруванням цього карантинного досвіду?
Генрик Доманський: Новим елементом цієї дійсноті буде більше відчуття ризику і сильніше відчуття загрози. Ми житимемо із думкою, що в цьому житті може статися все. Натомість я би наполягав на своїй тезі, що ми хочемо повернутися до старого нормального життя, тобто без перешкод робити покупки в крамницях, виходити в театр, заглядати в ресторани та кав’ярні, бігати у парках вранці чи ввечері. Адже чим є нова дійсність, "нова нормальність", як прийнято говорити? Їй буде притаманний оцей елемент ризику, ми будемо жити в переконанні, що треба бути уважним, обережним. Додам, існує чимало теорій, які стверджують, що, абстрагуючи від пандемії, ми вже живемо у суспільстві посиленого ризику та загроз.
Як люди реагують на кризові ситуації? Як поводяться в умовах загрози?
Мажена Янковська: Є три типи реакції людей в умовах кризи. Є спроба виживання — люди намагаються повернутися до того, що було, але найчастіше вони функціонують в гірших умовах. Інший спосіб впоратися з цією дійсністю — відновлення та одужання, і повернення до нормального функціонування. Я в цьому бачу шанс на розвиток нашої особистості, а навіть — на трансформацію. В цій ситуації бачу шанс на те, щоби бути кращою людиною — якщо ми нині візьмемося переглядати свою систему цінностей, то життєві пріоритети вибудуємо вже по-іншому. Звісно, я, як психолог, дуже би хотіла, щоби наша реакція на карантин, пандемію та цю нову дійсність вибрала напрямок відновлення, а найкраще — розцвітання та розвитку.
Як люди самі собі можуть допомогти? Великодні свята у західних і у східних християн поволі завершуються. І що завтра? До чого повертаємося завтра?
Мажена Янковська: Завтра ми повертаємося до хаосу. Це абсолютно нова ситуація, і єдина добра рада що робити в такій ситуації, — це припинити намагатися контролювати щось, чого контролювати просто не можна. На моє переконання, ми повинні взяти паузу, дати собі шанс і віднайти себе в цій ситуації. Варто зосереджуватися на тому, що можемо зробити і перестати думати про те, чого зробити не можемо. Мені ця ситуація нагадує ситуацію людини, яка тоне — якщо вона не піддасться воді, то потоне. Треба сприйняти цю ситуацію такою як вона є і намагтися поглиблювати зв’язки зі своїми рідними та друзями — хоча би за допомогою соціальних мереж.
Який досвід можемо винести з цією карантинної дійсності? Чи є в ньому позитивні знаменники?
Генрик Доманський: Хоча б те, що з’явиться багато нових професій, або ж деякі професії чи професійні обов’язки модифікуються, доповняться за допомогою дистанційної праці. Упродовж цих кількох тижнів ми вже навчилися працювати дистанційно, навчимося робити це ще ліпше. Можливо, віддалене навчання дітей теж стане більш популярним, ніж досі. Ця пандемія має кілька елементів, які в соціології називаємо функціональними, тому що вони мають позитивну дію, зміцнюють суспільство.
У контексті ситуації карантину, соціальної ізоляції часто вживається слово "стрес". Мовляв, для суспільства в цілому і для кожної окремої людини ця ситуація є стресогенною. Наскільки цей стрес може вплинути на наш психофізичний стан?
Мажена Янковська: Ми маємо таку схильність, мас-медіа мають таку схильність щоби демонізувати стрес, представляти його як загрозу. Натомість, вважко однозначно визначити чим взагалі є стрес. Можемо описати наші реакції на ситуацію загрози. Одним із відчуттів, яке найчастіше у нас асоціюється зі стресом, це відчуття загрози. Натомість є ще інші реакції, інші сприйняття стресу — наприклад, як виклику, коли люди шукають, задумуються що можна зробити в цій ситуації. Є реакція опіки і дружби — вона особиво важлива, тому що будує міжлюдський зв’язок і позитивно впливає на наш організм. Нині бачу багато прикладів такої реакції, коли люди створюють в соцмережах групи допомоги літнім людям і волонтерсько роблять їм покупки або приносять з аптеки ліки. Моя знайома нешодавно на Фейсбуку опублікувала пост із закликом подумати про малих польських підприємців — адже їм тепер потрібна підтримка. Мені зається, що це дуже важлива реакція поляків на нинішню ситуацію, коли люди солідаризуються з іншими. Інша реакція на стрес — це навчання і розвиток. Подивіться, скільки нових знань ми засвоїли упродовж цих кількох місяців! Звісно, чимало нам ще не вдається — як наприклад, із дистанційним навчанням, але ми вчимося і вдосконалюємося.
Генрик Доманський: Мене вражає, наскільки поляки дотримуються обмежень, введених урядом. Це руйнує стереотип про поляків, і варто на цьому наголошувати. Зрештою, цей стереотип, мовляв поляки не в змозі нічого змінити без револцій та повстань, ламав профспілковий рух "Солідарність", який покликано кількдесят років тому. Актуальна поведінка поляків — раціональна, це приклад раціональності, якої не змогли показати інші євросоюзні суспільства, котрі мають більший досвід демократії та раціонального функціонування, я маю на увазі, хоча б Італію, середземноморські країни. Натомість пооведінка поляків, оце раціональне виконання обмежень дає нам підстави для задоволення та — я навіть сказав — гордості.
Запрошуємо послухати передачу в доданому звуковому файлі
PR24/Яна Стемпнєвич