Українська Служба

Дезінформація, фейки та ІПСО: як говорити з дітьми про інформаційну гігієну

21.11.2024 13:30
Цього тижня ведучі Дарʼя Юрʼєва та Світлана Берестовська говорили про інформаційну гігієну, а саме про те, як навчити цьому дітей, а особливо підлітків
Аудіо
  • Основний інстинкт. Дезінформація
Ілюстративне фотоpexels.com/Eugene Bolshem/CC0

З ракетами й дронами до України летять інформаційні атаки. В Польщі нас також штурмують фейками, маніпулятивними чутками, поширюють російські наративи та меседжі. Маніпулятивні новини завжди популярніші, ніж матеріали, які їх викривають. Єдиний спосіб вберегтися від дезінформації  вести гру на випередження, вчитися самим та вчити дітей не давати тролям і ботам жодного шансу.

В Україні працює чимало команд, які спеціалізуються на перевірці та викритті інформаційних викривлень. Серед них  StopFake, «По той бік новин», «Детектор медіа». Також дослідженням інформаційного простору займається український державний проєкт із медіаграмотності «Фільтр». На Польському радіо для України є програма Сніжани Чернюк, де вона розповідає про те, як вберегтися від російської пропаганди. А от як бути з дітьми, особливо підлітками, які споживають контент та шукають інформацію переважно в інтернеті?

Відповідь на це запитання має наша запрошена експертка  дитяча та сімейна психологиня, президентка Асоціації аналітичних психологів Катерина Гольцберг.

— Ми не маємо ухилятися від обговорення теми, наприклад, соцмереж, ми маємо просто розказати дитині та самі зрозуміти, які є правила. Ну, перше, є безпекові правила, і друге  інформаційні правила. Безпекові  це про те, що ми не маємо повідомляти іншим людям якусь інформацію, особисту, в соцмережах. Ми маємо розуміти, що у нас мають бути окремі паролі, ми ніколи не маємо повідомляти комусь свої паролі, пін-коди. Ми маємо пояснити дітям, чому це небезпечно, і не боятися розбиратися в цьому.

Далі є інформація, яка може бути у дитини запрошена якимись людьми, які, наприклад, хочуть скористатися, її фото, іноді  інтимними фото. Ми маємо дитині сказати, що це може бути небезпечно, тому що це може потрапити будь-куди. Тобто все, що потрапило в інтернет, перестає бути твоєю приватною власністю, а стає власністю інших людей.

Є таке поняття як секстинг, ми маємо пояснити дитині, що це таке, що це може бути обмін інтимними фотографіями, які можуть потім бути навіть продані й розповсюджені в інтернеті з метою наживи. Це затребуваний контент. Дитину навіть можуть шантажувати. У мене навіть була така ситуація, коли більш доросла дитина перераховувала якісь кошти з батьківських рахунків, щоб її фото не потрапили в мережу. Тобто такий шантаж теж може бути. Тому, коли дитині хтось каже: «Давай про це нікому не будемо говорити, це буде наш секрет», це перша фраза, яка має маркувати вже можливе насильство з боку іншої людини. Це немає, до речі, значення, де вона сказана: в інтернеті чи в реальному житті, — це завжди фраза-маркер. Бо доросла людина не має спонукати дитину до зберігання з нею секретів. Це може бути ознакою того, що коїться сексуальне, психологічне і навіть фізичне насильство. Це, що стосується користування саме соцмережами, месенджерами будь-якими: телеграм, інстаграм, вайбер,  тобто там, де людина може розповсюдити якусь інформацію про себе. Тут має працювати «правило білборду»: коли ти щось надсилаєш комусь, ти маєш зрозуміти, що це фото чи скриншот, зроблений з цієї приписки, може потрапити, наприклад, на білборд під твоїм будинком. Чи буде тобі комфортно, що це будуть бачити твої однокласники, сусіди, інші люди, яких ти знаєш? Якщо тобі це буде некомфортно, то не розповсюджуй таку інформацію про себе. Чи не матюкайся, якщо тобі незручно, що цей скриншот може потрапити на якийсь умовний плакат.

Навіть дорослим треба обережніше бути зі своїми висловлюваннями в інтернеті, в соцмережах, бо зараз з легкістю все можна задокументовувати. Треба також ретельно підходити до вибору джерел інформації. Ми поставили питання студентам-першокурсникам Варшавського університету про те, де вони, перебуваючи зараз в Польщі, беруть інформацію про те, що відбувається в Україні, і чи споживають вони російський контент.

Михайло: Інколи слідкую за новинами в телеграм-каналі. Я довіряю цьому каналу, слідкую за ним десь чотири роки, там завжди правдива інформація. З російською пропагандою мені доводилося стикатися. Моя бабуся живе в Криму, і коли ми приїжджали до неї в гості, то по телебаченню транслювалося багато пропаганди. Та і в соціальних мережах її багато. Її одразу видно. Як правило, росіяни вигадують якусь нісенітницю. Знаючи правду, ти скоріше посмієшся, ніж повіриш в написане чи почуте. На даний момент я не споживаю російський контент.

Мартина: Я дізнаюся про новини в Україні з різних джерел. Переважно це ютуб-канали відомих людей. За новинами в телеграм-каналах не слідкую  мене це втомлює. Читаю польські новини  мені цікаво як представляють тут Україну. Мені доводилося стикатися з російською пропагандою, а також з культурними впливами. От нещодавно я дізналася що у варшавському Teatr Ochoty роблять виставу за творами Достоєвського. Мене це обурює. Я вважаю це проявом російської пропаганди. Пропаганду відрізнити нелегко – саме тому її адептами є багато людей, і саме тому вона поширена на багатьох рівнях. Я не є експерткою з цього, але моя проукраїнська позиція допомагає мені виробити імунітет від неї. І звичайно ж я категорично проти споживання російського контенту.

Вадим: Я слідкую за новинами в Україні  для мене це дуже важливо. Дізнаюся я новини з різних джерел  сайти в інтернеті, телеграм-канали. Я довіряю цим джерелам, бо їхня інформація завжди підтверджена фактами. Неодноразово я зустрічався з російською пропагандою, але зазвичай стараюся не звертати на неї увагу. Відрізнити пропаганду легко  це майже завжди незмістовна та нелогічно подана інформація, яка не підтверджена офіційно. Я не споживаю російський контент. Як на мене, це низько й огидно.

Українські діти 16-17 років свідомо обирають джерела інформації й російський контент не споживають. Хоча ми все ще маємо невтішну загальну статистику. Станом на літо цього року лише 32 % українських старшокласників споживають суто україномовний контент в інтернеті. Сподіваємось, інший контент  англомовний, або мовою інших європейських країн.

Вести діалог, розмовляти зі своїми дітьми про інформаційну безпеку радить нам і експертка Катерина Гольцберг.

— Тут можна навіть запитати дитину: «Які в тебе правила?». Іноді діти доволі помірковано можуть ставитися до цих речей і знати ці правила. Тобто дитину не треба, знаєте, повчати. Ми маємо вести з дитиною діалог. Іноді дитина може нас заспокоїти навіть тим, що вона ці правила знає. Наприклад, вона десь їх вже прочитала, чи її познайомили в школі з ними. Ми можемо просто отримати задоволення від того, що дитина обізнана в цьому. Ми можемо просто дізнатися, що все добре. Однак, знаєте, знати правила і виконувати правила  це іноді не одне те саме. Тому ми маємо розуміти, що дитина може знати правила, але ті, хто хочуть отримати від нас інформацію, вони, по-перше, вдосконалюють свої навички й роблять якісь більш заманливі гачки для людей і для дітей, зокрема, тому дитина може «повестися». Наприклад, їй можуть запропонувати легкий заробіток, і вона може «повестися», бо їй потрібні гроші, а батьки не дають. Тобто ми маємо все ж таки усвідомлювати, що треба моніторити такі навички протистояння якимось спробам дізнатися якусь особисту інформацію. Друге  це інформаційна гігієна. Тобто ми маємо обговорювати з дітьми не тільки безпеку, а й інформаційну безпеку. Тобто іноді інформація може бути некорисною, образливою, такою, яка нас засмучує, викликає в нас різні емоційні реакції. Ми під впливом цих емоційних реакцій можемо робити якісь неправильні дії.

Наприклад, є ефект Вертера, коли в  засобах масової інформації розповсюджується інформація про самогубство, то зростає число самогубств серед людей, схожих з тими, хто вчинив самогубство, за віком, статтю, життєвими обставинами. Ми маємо розуміти, що така інформація погано впливає на психіку вразливої людини. Тому добросовісні ЗМІ таку інформацію не розповсюджують. Ми маємо розуміти, що будь-яку інформацію ми маємо перевірити, якщо ми хочемо її, наприклад, розповсюдити. Ми маємо верифікувати фотографії, маємо навчитися розуміти, що деякі речі можуть бути згенеровані штучним інтелектом, і вони взагалі неправдиві, і це не варто поширювати. Мають бути якісь морально-етичні засади для того, щоб ми не поширювали інформації, яка може когось образити, адже можуть бути певні категорії людей, які є вразливими до такої інформації.

Дорослим людям штучний інтелект може здаватися трохи фантастичним, але більшість підлітків вважають ШІ ключовим інструментом для особистого розвитку та професійного успіху. Хоча підлітки розраховують на те, що ШІ гратиме значну роль в їхньому житті  в школах майже не навчають, як з ним працювати. Однак штучний інтелект не завжди надійний і також може надавати неправдиву інформацію.

Діти починають споживати інформацію у більш ранньому віці. Дослідження, яке проводили минулого року в Україні, показало що 84% дітей починають користуватися інтернетом у віці 5 -11 років.

Українська психологиня Аліна Касілова написала книгу «Безпечний інтернет. Завтра в школу» для дітей 5-8 років. Ця книга допоможе маленьким користувачам інтернету дізнатися, яких правил поведінки треба дотримуватися, навіщо потрібні обмеження часу, чи можна самостійно завантажувати ігри. Я б радила цю книгу батькам, особливо напередодні свят, коли в нас буде багато вільного спільного з дітьми часу.

Є поради про те, коли починати говорити з маленькими дітьми про інформаційну безпеку, і у Катерини Гольцберг:

— З того моменту, як дитина стає споживачем інформації. Якщо ми вже дитину підсадили на новини, то вона запитає про те, що почула.

Дивіться: сидить бабуся, дивиться телевізор, і дитина, наприклад, навіть трьох років дивиться його разом з бабусею і чує якусь інформацію. Дитина трьох років може відтворити цю інформацію, передати далі, наприклад, в садочку. Тому ми маємо чи обмежити її слухання такої інформації й сказати бабусі: «Коли дитина дома, будь ласка, давай ти не будеш це дивитися». Чи, наприклад, можна пояснювати дитині, що відбувається. Якщо дитина здатна це вислуховувати, то ми можемо навіть обговорити в три роки, що вона почувала. Але зазвичай нам би не хотілося, щоб дитина чула цю інформацію. Адже ми не завжди можемо обговорювати це навіть з дорослими людьми. Тому бажано обмежити доступ до такої інформації. Тобто варто попросити бабусю, коли дитина вдома, не дивитися телевізор, чи слухати в навушниках цю інформацію.

На батьків лягає відповідальність за інформаційну безпеку дітей. В тих реаліях, в яких ми зараз живемо, треба  постійно говорити зі своїми дітьми про безпеку в інтернеті, розказувати про існування шкідливих вебсайтів, пояснювати різні форми кіберзлочинів та інші поняття, які допоможуть їм безпечно користуватися мережею.

Корисним є постійне спілкування з дитиною та обговорення її інтересів: улюблених каналів на ютубі, груп в соціальних мережах, якими вона цікавиться, улюблених персонажів мультфільмів та книжок. Отримана інформація зможе допомогти батькам зрозуміти, чи добре вони знають своїх дітей, їхні інтереси, чи захищені вони в мережі та, чи потрібна їм допомога.

Однією з небезпек, які чатують в мережі на українських підлітків є російська дезінформація, ІПСО та навіть спроби вербування російськими спецслужбами. В ЗМІ зʼявляється інформація про те, що росіяни вербують через телеграм українських підлітків для того, аби вони підпалювали машини військовослужбовців. Як нам, тобто дорослим, цьому протидіяти? Чому взагалі це можливо на третьому році повномасштабної війни? Що нам треба брати до уваги?

— Ми приходимо до дитини й кажемо: «От я чула чи чув, що підлітки таке вчиняють. Я ось так до цього ставлюся. Я вважаю, що це недоречно, це погано». І дитина звичайно може сказати: «А я вважаю, що ні». І тоді ми обговорюємо, чому він вважає це нормальним. Тобто у нас є платформа для обговорення  це наша думка щодо цього. Ми можемо її викласти дитині як власну думку. Не треба казати: «Не смій такого робити». Ми просто кажемо: «Я ставлюся до цього ось так, і для мене це важливо. А як ти ставишся до цього?». Тут ми обговорюємо з дитиною її переконання. У мене, до речі, був, наприклад, хлопчик-клієнт, який розповідав мені почуті в тіктоці фейкові новини. Я просила його навести мені, наприклад, джерела цих новин. Ми з ним обговорювали навіть на психологічному сеансі, такі речі, як фейки, дезінформація, ІПСО. В певному сенсі він почав бути більш уважним до таких речей. Дійсно, діти можуть бути дуже вразливі до якоїсь інформації, їм здається, що їх обдурюють навіть їх близькі дорослі. Тому їх треба вчити. Звичайно, ми не можемо всіх навчити фактчекінгу, тому що це дуже складна професійна робота. Однак, наприклад, ми можемо порадити стежити за надійними джерелами інформації, ми можемо дати їм, наприклад, так званий білий список медіа. Якщо в ЗМІ з цього списку нема інформації, яку дитина взяла з соціальних мереж, то скоріш за все ця інформація неправдива.

Коли ми спілкувалися зі студентами-першокурсниками Варшавського університету нас вразив молодий українець, на ім’я Віталій, який може навіть стати експертом нашого наступного випуску про дезінформацію. Треба повчитися у хлопця, як працювати з новинами.

Віталій: Для мене читання новин  це частина щоденної рутини. Ба більше  я веду зошит новин. Такий собі щоденничок подій. Виписую різні політичні та економічні явища, які відбуваються в просторі. Це доволі корисна практика, бо пізніше можна зробити порівняльний аналіз. Найчастіше я зазираю до інтернет-медіа. Здебільшого це популярні офіційні сторінки українських видань. Щоправда, я доволі скептично ставлюсь до усіх новин  не довіряю одразу нікому. Особливо якщо статті, які я читаю про події, що відбулися от буквально. Варто до всього ставитися трохи холодніше. Зачекати та отримати більше інформації на цю тему. Вірю тільки тоді, коли мене переконають чисельні дописи та факти. 

З російською пропагандою зустрічався неймовірно багато разів не тільки в інтернеті, але і в реальному житті. Якщо зайти у вкладку «коментарі»  ох, це іноді як кроляча нора. Спустишся в неї й тебе роз’їдає темрява. Пропаганда має одну яскраву рису  вона насильно хоче нас в чомусь переконати. Тому треба відмежовуватися та перевіряти, що і з якою метою нам подають. Російського контенту я уникаю. Є цікавіші речі в житті, ніж читання російських пабліків чи коментарів.

Пам’ятайте, що розмови про інформаційну безпеку варто починати з того моменту, як тільки гаджет вперше опинився у руках вашої дитини.

Дар'я Юр'єва та Світлана Берестовська

Побач більше на цю тему: дезінформація діти підлітки

У Польщі створили інтерактивну мапу пунктів психологічної допомоги для дітей і підлітків

14.05.2024 11:20
Безкоплатну допомогу фінансує та надає Національний фонд здоров’я

Кожен восьмий підліток страждає від різних типів психічних розладів

13.07.2024 18:15
Доктор Ілона Ґолембєвська каже, що треба звертати увагу на ситуацію і бити на сполох, коли щось йде не так. Є певна поведінка, яка має насторожувати

ЧИ/Я ІНФОРМАЦІЯ: Cтратегія «візьми це вимкни» у випадку залежності від смартфонів абсолютно не працює

03.09.2024 17:00
У щотижневій рубриці Сніжани Чернюк «Чи/я інформація» психологиня, експертка з цифрової освіти Анна Борковська розповідає, як діагностувати залежність від смартфона у дитини чи підлітка та як допомогти її позбутися