У селі Ждині [пол. - Zdynia] поблизу Горлиць на Лемківщині почалася 41-ша Лемківська ватра — найбільший і найстаріший фестиваль лемківської культури у світі.
На Ватру до Ждині приїжджають люди зі всієї Польщі та світу, це місце зустрічі родин із найвіддаленіших куточків, місце, де лемки почуваються у себе і серед своїх. Сьогодні Лемківська ватра складається із концертів, також впродовж трьох днів можна оглянути виставки, різні інсталяції, відвідати дискусії і книжкові презентації, є окрема програма для дітей і лемківська спартакіада.
Перша Лемківська ватра відбулась у 1983 році. Засновником цього фестивалю і організатором перших десяти Ватр був відомий лемківський поет, культурний діяч Володислав Ґрабан.
- Завданням Ватри було об’єднати чи познайомити між собою людей, які щось творили. На перших ватрах були різноманітні конкурси — конкурс пісні, декламування, поетичний, тобто молоді люди привозили свої вірші, писали репортажі, малювали картини, тож це був досить широкий культурний спектр.
А чим є Ватра?
- Як відомо, слово «ватра» означає вогнище. І це вогнище, яке розпалюють в горах. Ця назва побутує не лише серед лемків, але також і серед підгалян, загалом — в горах. А назва «Лемківська ватра» виникла трохи спонтанно. Пам’ятаю, як сьогодні, я був у Варшаві на Новогродській, а там, де була редакція газети «Наше слово». І в розмові з журналістом Анатолем Кобеляком, який також був лемком, я сказав, що ми будемо робити майстер-класи для ансамблю «Лемковина», також і набір до цього колективу. Крім цього, будуть різні конкурси, все це буде під відкритим небом. І світлої пам’яті Анатоль Кобеляк, який там працював і займався лемківською сторінкою, сказав: «Це буде така лемківська ватра!». З тої спонтанної зустрічі і розмови й виникла Лемківська ватра.
Якими були перші Ватри?
- Перша Ватра відбулась у 1983 році. Це було заледве після того, як скасували закони, які обмежували різного роду зустрічі. Незадовго перед тим був військовий стан. Це був захід, який давав нове світло, нові можливості для лемків. Кожен це оцінює по-різному. Натомість за всі ці роки я дізнався, що Лемківська ватра була поштовхом для інших, хто не міг приїхати в гори, і ці люди почали робити ватри у себе. Зараз ватри організовують в Україні, Канаді, США, а лише в Польщі запалюють щонайменше три ватри.
Так, Лемківська ватра є ще на Заході Польщі — у Луґах та Михалові, куди у 1947 році веселили Лемків, однак Ватра у Ждині є найважливішою.
- Вперше Ватра відбулася у Чорній. Між Чорною та Устям Горлицьким (колись Устя Руське) був присілок, який називався Київ. Це дуже гарно тоді зазвучало, але над цим особливо ніхто не задумувався. Чому саме там? Тому що там було досить велике лісове поле, яке забезпечили лісники. Там було досить гарно, можна було організувати концерт ансамблю… На тих перших Ватрах не було дуже багато гуртів, перш за все, це була «Лемковина» — ансамбль, який офіційно був організатором і звертався по дозвіл на організацію заходу, а також гурти, які творилися досить спонтанно. І всі ці музиканти виступали на концерті. У Чорній були три Ватри. Це було досить спокійне місце. Ми мали побоювання щодо безпеки, питань зі сторони, чому ми це робимо, але все відбувалося більш менш спокійно, і не було жодних конфліктів, охорони, а зараз на великих імпрезах є багато охорони. А тоді все було досить спокійно, звично, без жодних конфліктів. На першій Ватрі було близько тисячі осіб. Ми реєстрували усіх людей, боячись якихось провокацій. Ми записували усіх ватрян до спеціальної реєстраційної книжки, і у ній вписано понад вісімсот осіб. Я маю цю пам’ятну книгу. Люди приїжджали з різних кінців Польщі. І згодом, коли були проблеми з інформацією про різних людей, ми мали їх адреси, і в різних осередках можна було повідомити, що відбувається такий захід і що його заплановано на відповідний час і місце.
Перші Ватри дуже ретельно готувалися, це нагадувало сучасну соцмережу.
- Ми робили програму і висилали її традиційною поштою. Цю програму ми надсилали загалом до великих осередків, а звідти люди вже переказували інформацію про Ватру до менших місцевостей. Але час був визначений відразу. Ватра, за винятком двох чи трьох разів, завжди відбувалася у третю неділю липня. У той час ми це трохи використали: 22 липня — державне свято (День відродження Польщі до 1989 року – прим. авт.) Тоді влада дивилася на це також як на нагоду вшанування чогось. Такі були перші ватри…
Згодом Ватра відбувалася у Ганьчовій, але там нам не дуже пощастило, адже територія була досить волога, мокра, часті дощі, як на той час. Намети були мокрі, всі були в болоті. Після того ми перенесли Ватру до Бартного — села, у якому проживає майже 100 відсотків лемків. Там ми мали більше допомоги від місцевих. Зрозуміло, якщо захід відбувається під відкритим небом, де потрібно дуже багато всього: від сцени, відповідної безпеки до огорожі, дощок… З усім цим нам допомагали місцеві.
А потім Лемківська ватра перенеслась до Ждині — села поблизу словацького кордону, де відбувається до сьогодні.
- Поле, де сьогодні відбувається Ватра у Ждині, колись належало прадідам моєї дружини Олени. Моя дружина добре знала цю територію, її розташування. Там є гарний схил, затишок, адже там є також долина. І коли ми розмовляли з колегами, де б можна було робити Ватру постійно, тобто в одному місці, за менші кошти, то вибір впав на Ждиню.
Можна сказати, що спочатку все було на ентузіазмі. Я часто їздив на різні пленери, особливо на фотопленери, адже я багато фотографував. Пригадую, у 1982 році за моєю підказкою було організовано пленер у Бартному, де, крім того, як я вже згадував, проживало дуже багато лемків, то також було багато старих, красивих пам’яток — старі лемківські хати, каплички, це село славилося багатьма ремеслами, між іншим, каменярством. Там виготовляли надгробні хрести, каплички… Я тоді потрапив до Бартного разом з друзями, які співпрацювали зі мною у галузі фотографії. Тодішній директор Воєводського осередку культури у Новому Санчі Антоні Мальчак забезпечив нам тижневе перебування у Бартному, ми зробили великий пленер, пізніше була фотовиставка у пам’ятній церкві — філії Новосондецького музею. І тоді, перебуваючи там тиждень, я подумав, що було б гарно, аби, крім тих моїх друзів, був ще хтось, щоб цих людей було більше, і аби це були лемки, наприклад, лемки, які, можливо, цікавляться фотографією чи піснею, чи ще чимось… Тобто творчі люди. І ця моя ідея трансформувалася в реальність. Я вмовив Ярослава Трохановського — керівника ансамблю «Лемковина», який було створено тут набагато раніше, і його брата Петра, відомого поета, аби зробити мистецький захід під відкритим небом. Адже концерт — це більш-менш дві години, після концерту люди розходяться і не мають можливості поспілкуватися. Кожен йде у свій бік і все. Але, якщо ми зробимо такий концерт у відритому просторі, то ці люди приїдуть, залишаться, розкладуть намети, будуть розмовляти, дискутувати між собою, будуть сидіти біля ватри. І це вийшло. Це була велика подія у Сондецькому регіоні. Так було, що на той час під відкритим небом не було таких подій.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль