Третьому каналу Польського радіо виповнюється 62 роки. Один із декількох каналів польського суспільного мовника впродовж років є не лише для поляків улюбленою, культовою радіостанцією, а й для людей з інших країн.
«Труйку» активно слухали і слухають в Україні. Про те, що ж такого особливого було на Третьому каналі, що подобалося, про що з нього люди дізнавалися в ефірі Польського радіо для України розповів постійний слухач Польського радіо і, зокрема, нашого каналу, радіолюбитель Сергій Бадік зі Львова.
Пане Сергію, 1 квітня минає 62 роки Третьому каналу Польського радіо — «Труйці», а Ви є давнім слухачем цього культового каналу. Розкажіть, що Вас найбільше притягувало у ньому і, власне, коли Ви почали його слухати?
— Канал почав слухати, мабуть, у році 1980-му, ще коли в нас був Радянський Союз, і так 10 років, десь до 90-го слухав постійно, а потім вже рідше. А притягувала, звісно, чудова музика, прекрасні ведучі, дуже гарні музичні передачі. Моя улюблена передача на «Труйці» — «Powtórka z rozrywki». Я люблю дуже гумор, люблю естраду, це мене і приваблювало на цьому каналі.
Але чи це було якось так, що просто була така традиція вдома слухати це радіо, чи хтось Вам про нього розповів? Я знаю, що Ви теж «Єдинку» в той час вже слухали і передачу «Літо з радіо». Як так вийшло?
— Вийшло так, що я тоді вчився на першому курсі Політехніки, і мій однокласник каже: «А ти знаєш, що на ультракоротких хвилях можна слухати у чудовій якості гарну музику, є декілька польських каналів?». Я кажу: «Не знаю». Він тоді каже: «Спробуй». Сказав, яка частота. Я до радіоли причепив такий дріт, як антену, і, відповідно, дякуючи своїм товаришам, почав слухати музичні передачі. Отак, дякуючи своїм ровесникам, почав слухати.
Окрім пізнання іншої музики, іншого аудіопростору, що ще Вам вдавалося дізнаватися з цих радіохвиль, що було таким цінним в той час для Вас?
— В той час було цінним взагалі все, тому що Польща на той час мала більше свободи, бо в нас, в Радянському Союзі, це було так — крок вліво, крок право, того не можна, цього не можна, а там висловлювали вільно свої думки, передавали музику тих гуртів, які в Радянському Союзі взагалі не транслювали, не передавали, і, відповідно, це було свого роду таке вікно, музичний світ. І сама культура ведучих передач була дуже привабливою, я отримував просто задоволення від передач.
А чи пам'ятаєте, власне, цей початок 80-х років? Ви згадали про ці часи як ще були студентом. Може, Ви цього не помітили, але все ж таки, це був час теж воєнного стану у Польщі, чи Ви пригадуєте якусь специфіку в радіомовленні?
— Так, звісно, що до 13 грудня 80-го року було одне, а потім, коли прийшли ведучі в мундирах до мікрофонів, це було зовсім інше, і ми чекали там якийсь рік-півтора, поки знову повернуться наші улюблені ведучі до мікрофонів, коли повернуться знов ті передачі, так що той час я дуже добре пам'ятаю, 13 грудня 1980.
А чи пам'ятаєте Ви якісь конкретні голоси, конкретних ведучих, які припали Вам до душі, і Ви їх досі пам'ятаєте? Дуже часто так є, коли ми, власне, слухаємо радіо, не бачучи ведучого, і запам'ятовуємо голос цього конкретного ведучого чи ведучої, це з нами є дуже довго. Ми можемо вже не пам'ятати змісту, але тембр цього голосу, мелодику — це залишається у голові. Чи так є з Вами теж?
— Так, чудові ведучі «Труйки», звісно, в пам'яті, і не тільки в пам'яті. Я слухаю їх і на інших радіостанціях, куди вони пішли. Це Марек Нєдзьвєцький, Войцєх Манн, Пьотр Стельмах, Пьотр Барон, пам’ятаю Артура Андруса, котрий вів моя улюблену передачу «Powtórka z rozrywki», чи був куратором її. Так, це були мої улюблені ведучі.
Чи Ви, наприклад, у своєму близькому оточенні говорили про передачі Польського радіо, чи це було предметом Ваших розмов, дискусій?
— Так, мій товариш, сусід, який жив в сусідній квартирі, не мав фізичної змоги слухати Третій канал, бо в нього квартира виходила на той бік, де не тягнуло зі Львова. Він приходив до мене і ми разом слухали, наприклад, «Хіт-парад» на «Труйці», кожного тижня це була така радість послухати новинки, послухати і популярні якісь мелодії, які то вище піднімались, то нижче, і ми собі брали якусь там пляшечку вина, сідали, слухали, насолоджувалися.
Батько навіть мені робив шкоду. Я був студентом, а він бачив, що я так слухаю те радіо, а не вчуся. То він витягував з радіоли лампи, щоб я не міг слухати, щоб я вчився. Я, звісно, йшов у радіомагазин, купував такі самі лампи, вставляв, і треба було встигнути, поки батько прийде, їх витягнути, щоб він не бачив, що я таємно слухаю, а не вчуся. Таке було.
Дуже цікаво. Я знаю, що, принаймні, це так випливає зі спогадів з кінця 70-х, 80-х років, зокрема, Миколи Рябчука, Юрка Коха, Влодка Кауфмана, що теж слухали польське радіо, то вони купували доступні журнали, газети польською. Що ви можете сказати про цей контекст тогочасного Львова?
— У той час у Львові вільно продавалися польські газети. Зараз немає, вдень з вогнем треба шукати. Часописи люди купували, щоб подивитися, що буде в програмі телебачення, що буде по радіо.
Продавалися в книгарнях багато польських книг, новинок різних, в бібліотеці були чудові книги. Польська культура була тоді близька, бо люди слухали радіо, дивилися телебачення, читали книги.
І, відповідно, я перший раз поїхав до Польщі у 1991 році, до Ченстохови. Я стояв на вулиці, молодь грала на гітарі і співала пісень. Я стояв з ними, притупував і співав, вони дивилися на мене і питали: «Звідки ти знаєш це?». Ну, кажу, що живу у Львові, там чути радіо і можна дивитися телебачення. Польща стала близькою, дякуючи газетам, часописам, книгам, фільмам, які привозили до Львова.
Чи польську мову Ви теж вивчили завдяки польському радіо, чи вже раніше цей контакт був?
— Ні, тільки дякуючи польському радіо, телебаченню і потім читанню літератури, коли ти щодня дивишся, коли ти щодня слухаєш, коли ти читаєш, то в тебе вже і вимова правильна виробляється.
Запрошуємо послухати розмову у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
* У заголовку використано цитату з пісні «Старі фотографії» Андрія Кузьменка