11 листопада — на День незалежності Польщі у Варшаві вчергове відбудеться фестиваль «Незалежна» на Краківському Передмісті. У його рамках вже вшосте діятиме намет Сцена польських танців на подвір’ї Міністерства культури і національної спадщини. Це сцена, де кожен охочий зможе пізнати танцювальну культуру польського села, зможе навчитися і потанцювати оберки, польки, мазурки, штаєри, обиртки та інші традиційні танці з різних частин Польщі. На Сцену польських танців запрошує її координатор і натхненник, відомий польський музикант і дослідник традиційної музики Януш Прусіновський.
— Увесь фестиваль «Niepodległa» («Незалежна» — укр.) — це ідея спільноти, зустрічі, святкування і розділення радості відновлення Незалежності, радість зі свободи, що є для нас очевидною. І у цьому фестивалі «Незалежна» намет танцю є для мене простором, де можна цю радість висловити за допомогою руху, танцю. Танець створений для того, аби виражати різні емоції, а у цьому випадку це емоції радості. Танець також творить досвід спільноти, перебування разом, це зовсім інший рівень. Коли люди разом танцюють, рухаються, коли люди разом беруть участь в музиці, то така спільнота осіб перебуває на кілька рівнів, кілька небес далі, аніж у звичній ситуації. Думаю, у цьому дуже важливим є те, що це не механічна музика, а це живі люди, музиканти, продовжувачі музичних традицій з різних регіонів Польщі. Польща у цьому наметі зустрічається, можна зблизька побачити і почути багатство і красу цієї країни, цього малого нашого польського космосу, за який наші діди свого часу боролися, щоб він був незалежний і винятковий.
Намет Сцена польських танців на Фестивалі «Незалежна» — це нагода навчитися традиційних танців з різних регіонів Польщі. Щороку організатори стараються запрошувати капели, які є продовжувачами традицій навіть найменших етномікрорегіонів Польщі.
— Цього року будуть капели і танцюристи, чи, радше, своєрідні ведучі танцювальної забави (адже, сподіваюся, що танцювати ми будемо усі) — з чотирьох регіонів, а саме з Великопольщі — з двох місць цієї частини Польщі, одна капела більш з центральної Великопольщі, а друга — більш з західної. Це буде Капела Ромуальда Єндрашака у значно розширеному складі, це — дударська капела. Ромуальд Єндрашак — це один із найбільш знаних і найбільш видатних вчителів гри на дудах. Він приїде до Варшави з кільканадцятьма учнями та з особами, які вже дуже добре грають. Тож це буде така досить велика група. Загалом, цей міжпоколіннєвий формат, передача — це щось, про що ми дуже хочемо розповісти у наметі танцю, адже без цього ми б не грали, не танцювали. Тож з Великопольщі буде Дударська капела Ромуальда Єндрашака і також Козлярська капела Адама Кайзера — другий чудовий гурт. З Живєцького регіону приїде Живєцька школа традиції під керівництвом Рафала Балася і Марти Матушної, яка також є такою групою, що навчається від майстрів народної музики. Це — молоді люди, які вчаться традиції. Вони гратимуть танці зі свого регіону — обиртки, коні та різні інші живєцькі танці. З Ряшівщини у широкому розумінні приїде родинна Капела Заставних, яка привезе краков’яки, польки в ліво і в право і багато різних типових ряшівських танців, якщо так можна сказати, адже там це все дуже різноманітне, в залежності від села. Але це буде музика і танці саме звідти. Четвертою танцювальною і музичною групою намету танцю буде моя капела — Janusz Prusinowski Kompania. Ми виступатимемо з нашою співачкою Марією Сівєц та з її ученицями, адже вона також навчає у себе, передає далі свої співочі вміння, репертуар і все, що з цим пов’язано. Вони чудово співають. Тому також співатимуть разом з нами. Будуть «ходзоні» (народна форма полонезу), також оберки, мазурки, польки, також ми зіграємо куявяка, тому це буде центральна Польща у широкому розумінні, це не буде тільки Мазовше, Радомщина, але також Куяви і Північне Мазовше.
Зазвичай, до намету польських танців на Краківському Передмісті у Варшаві на подвір’я перед будинком Міністерства культури і національної спадщини Польщі приходить багато людей, які є активними учасниками руху народної музики у Польщі — відвідують фестивалі із традиційними танцями, музикою, ходять на майстер-класи таких танців, загалом цікавлять цією культурою, будучи у великих містах. Варшава є хорошим прикладом, коли йдеться про такого роду події, тут справді щотижня відбуваються зустрічі із традиційною музикою. Але також на Сцену польських танців приходять люди, для яких ця музика є чимось абсолютно новим, це щось, чого вони не мають на щодень. Продовжує Януш Прусіновський:
— Не мають цієї музики також з огляду на медіа, бо лише у деяких медіа, наприклад, у тому, у якому ми зараз про це розповідаємо, можна почути польську традиційну музику. На найбільш популярних радіостанціях чи телеканалах ми не почуємо і не побачимо традиційної музики. На жаль. Тому значна частина людей не має шансів натрапити на неї. Я бачу багато людей у наметі танцю, які приходять і дивляться із великим здивуванням, захопленням на те, що відбувається, що це не якесь сценічне шоу, на яке можна лише дивитися, що це не якась шароварщина, а що це щось, що відкрите, що зворушливе у музичному, ритмічному сенсі, що це гарна музика і що це, власне, Польща. Я багато разів у наметі танцю повторюю, що це, власне, Польща. Це — наше багатство, це та Польща, яку ви, можливо, не знали, бо ця культура не нав’язується, але існує у багатьох більших і менших місцях. На танцювальних забавах, домашніх подіях ця музика є в людських серцях, у пам’яті. Також у це велике свято вона вносить атмосферу дому. Думаю, що це така частина Польщі, що може бути великим зворушенням, відкриттям, що це є, що це — живе, красиве, що це щось, що є нашим і що можна у цьому брати участь, це як хліб насущний.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль