Домініка Собель походить з Мілювки, села у Живєцькому регіоні. Окрім своїх повсякденних обов’язків, роботи, вона працює із регіональним ансамблем «Hulajniki», де навчає дітей регіональному фольклору. Такого роду ансамблі у Живєцькому регіоні на півдні Польщі – це один із кількох елементів, що покликані зберегти традиційну культуру регіону. Окрім цього, це також традиційний одяг, діалект, ремесла, що часто є частиною повсякденного життя.
Про традиційну культуру Живєцького регіону, її культивування, збереження розповідає Домініка Собель – фольклористка, ведуча фестивалів традиційної культури, залюблена у фольклор свого регіону.
- Це регіональний дитячо-юнацький ансамбль «Hulajniki». Цього року ми святкуватимемо 25-ліття. Дуже гарно склалося, що я можу згадати про цей наш ювілей. Ми виконуємо музику, танці, спів живєцьких ґуралів. Окрім цього, ми також представляємо різні обряди, знайомимо дітей з традиціями, що виступають не лише у співі і танці, але також є частиною цих важливих обрядів родинної чи календарної обрядовості, як це було у щоденному житті.
Домініка Собель, як і більшість її друзів, знайомих з Живєцького регіону, традиційною культурою, фольклором займаються з дитинства.
- Насправді, я не мусіла якось до цього доходити. Я виховувалась у цьому. Завжди ця народна культура була присутня в моєму житті. Мої батьки також були членами регіонального ансамблю. І важливо сказати, що такі регіональні ансамблі роблять великий внесок у цей процес. У певний момент, принаймні, з того, що я зауважила, ця народна культура почала занепадати і її просто почали відтворювати на сцені. І вона збереглася радше у такій формі. На щодень вже рідше вона існує. Звісно, є старші люди, які на щодень говорять діалектом, які самі собою відтворюють ці традиції, але загалом зараз це працює на основі культивування, відтворювання, щоб це не зникло. Це не відбувається вже на 100% природнім чином, але десь там позаду ми пам’ятаємо, що ми це робимо для того, щоб це не зникло, але не до кінця ми розуміємо, а іноді не до кінця усвідомлюємо, який воно мало первинний сенс, адже, так насправді, кожний обряд несе за собою дуже-дуже важливий сенс, який мав реальний вплив на реальність людей.
Домініка згадала про майже 100% у такому розумінні, що ця традиційна культура у Живєцькому регіоні радше вже відтворюється, але ж все таки є мала кількість інших елементів, коли це є частиною звичного життя. Серед іншого, цим визначником є регіональний діалект.
- Це доволі складна справа, адже цього діалекту сьогодні ми маємо навчити дітей. Діти не чують її на щодень. Вони розмовляють польською літературною мовою. Деякі слова взагалі вже вийшли з вжитку. І іноді навіть складно навчити дітей діалекту, адже для них це просто не природнє. Ми також стараємось робити це таким чином, що, наприклад, проводимо репетиції ансамблю діалектом, стараємось до них говорити цим діалектом, аби вони вслухалися в нього і сприймали його як свою первісну, природну мову. Але у більшості родин вже не вживається діалект, хоча якщо є старші члени родини, то так, говірка є, але молодше покоління радше вже так не спілкується.
З Домінікою Собель ми розмовляли під час Живєцьких Ґодів – 55-го колядницького фестивалю у Живці. Домініка вела цей фестиваль. Одягнена у традиційний живєцький стрій, один із багатьох, який має. Той, що його на собі має в неділю, - святковий. Традиційне вбрання є досить популярним елементом одягу у Живєцькому регіоні. Чи стрій помітний у великі свята, наприклад, у костелі чи при нагоді якихось урочистостей?
- Так, звісно. Передусім тому, що регіональні ансамблі долучаються до співу під час святої меси, наприклад, на Різдво чи на Великдень чи на якісь інші свята. Ми стараємось це підтримувати. І не лише у ці найважливіші свята. Ансамблі з’являються також на маївках чи навіть під час великопостних богослужінь. Деякі ансамблі десь вишукують ці старі пісні і стараються це показувати на зовні. Тому так, про це справді дбають. Також, думаю, тут варто звернути увагу на двох чудових людей – пані Ядвіґу і Сабіну Юраш. Вони є засновницями майстерні регіональної моди. Вони знайшли у архівах стародавні взірці вбрання і їх відтворили. Завдяки цьому ми маємо можливість сьогодні так кольорово, барвисто одягатися, при цьому зберігаючи цей канон, архаїчні орнаменти. Це – дуже різноманітне, бо у час, коли у 80-90-х роках були модні ансамблі пісні і танцю, тоді ці гурти всі були «під лінійку», усі дівчата мали однакові спідниці, однакові сорочки, горсети… Якби хтось лише це брав до уваги, то можна було б сказати, що цей регіон був дуже вбогий і даний стрій виглядав лише так і не інакше. Але завдяки тому, що ці давні матеріали було збережено і сьогодні віднайдено, завдяки тому, що з’явилося більше матеріалу на ринку, більше взорів, тому ми маємо різні різновиди цих строїв, тож ми – дівчата, жінки можемо одягатися, як захочемо, використовуючи нашу фантазію, адже на кожну нагоду ми можемо виглядати по-іншому, поєднувати між собою ці елементи, але, разом з тим, далі берегти цей традиційний вигляд.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль