Гурт «Trebunie-Tutki» у 2024 році святкує 30 років діяльності. Від родинної капели з Підгалля до амбасадорів польської музики на фестивалях World music у світі – так кількома словами можна описати шлях цього гурту. За всі роки роботи гурт, окрім того, що творив власну музику, також і співпрацював із багатьма музикантами зі світу. Здавалося б, що є речі, які поєднати не можна, але не в музиці. Про цей шлях до Ямайки і не тільки розповідає лідер колективу – підгальський музикант, вчитель, архітектор Кшиштоф Требуня-Тутка.
09:21 20 06 2024 vytoky.mp3 З Підгалля у світ – різних культур, музики, традицій
- У 1991 році ми як переможці Конкурсу підгальських музикантів поїхали на Всепольський фестиваль капел і народних співаків у Казімєжі на Віслі. Це дуже важливий фестиваль для польської традиційної музики. І там ми знову отримали гран-прі. Журналіст Польського радіо Влодзімєж Клещ, який також є знавцем африканської музики, мистецький продюсер, як виявилось, також візіонер, заохочував нас до зустрічі з ямайцями. Наш батько взагалі не хотів про це слухати. Коли ми отримали перший лист від Влодка, він сказав: відпиши, що зараз у нас сінокоси, в нас нема часу. Я намагався бути слухняним, тому так і відписав, але також зазначив, що восени після сінокосів буде більше часу. У жовтні Влодзімєж Клещ привіз до нас Нормана Ґранта, Даб Джуде, ми почали грати разом. Тато був шокований, а це тому, що він був дуже скромною особою. Він знав, що добре грає традиційну, ґуральську музику, але також був свідомий того, що це наша вузька спеціалізація. А тут раптом приїхали музиканти світової слави, які вже видали 30 альбомів. Тож було питання: як з ними грати? Окрім того, він боявся того, що про це подумають ґуралі, і це було слушно. Ґуралі вважають, що наша музика – це завершена справа, що ця традиційна музика настільки гарна, цілісна, канон репертуару – завершений, і не треба нічого додавати, забирати, все має бути так, як це було колись. Я як молодий хлопець почав задумуватися над тим, як же було колись? Не завжди ґуральська музика виглядала саме так, як у ХХ столітті. У XIX столітті вона була зовсім іншою, розвивався репертуар, з’являлися постаті, які розвивали цю музику, доповнювали новими мелодіями, новими способами гри. Тож я подумав, що також би хотів бути таким співтворцем цієї музики. Спочатку я детально вивчав всі ці музичні теми, не лише від тата, але і від своїх дядьків, сусідів, згодом від видатних майстрів музики у Закопаному – Болеслава Карпєля-Булецкі, Владислава Ґонсєніци-Бжеґі, Тадеуша Ґонсєніци-Ґєвонта, багатьох молодших музикантів. І мені вдалося зрозуміти, усвідомити цей репертуар, суть цієї музики. Вже згодом все це я зібрав для своїх учнів у підручнику ґуральської музики «Музика скелистого Підгалля».
Однак лише традиції для Кшиштофа Требуні-Тутки було недостатньо…
- Я відчував, що це не все, що я хочу сказати. Я б хотів грати більше, але щоб це була моя музика, щоб вона була справжня, щоб вона випливала з того, що я увібрав в себе, коли був дитиною. Так і з’явилася ідея, аби творити власні композиції, які б опиралися на старих ґуральських мелодіях. Це дуже складно, адже ряд ладів, конкретна кількість тональностей, що є липові для цієї музики, спосіб співу – крикливий, ґуральський… щоб неслося по горах. І також цей музичний склад, де ми, наприклад, постійно використовуємо ґуральські баси. Відомо, що також з’являється контрабас, цимбали. Але ці ґуральські баси – настільки важливі для всього звучання, вони просто створюють цю підгальську атмосферу. І це те, що вирізняє нашу музику. Це звучання творилося впродовж років. Нашу гру і спосіб співу ми постійно вдосконалюємо. Однак через те, що між собою ми рідні брати й сестра (окрім мене, є ще молодша на п’ять років сестра Ханя, на десять років молодший брат Ясєк, а тепер також з нами грають мої вже дорослі діти – Марцін, Аня, Ясєк, які також часто підтримують гурт «Trebunie-Tutki» не лише танцем, а й музикою, співом), тож цей ґуральський спів для нас – дуже важливий, гармонізація, збереження всіх цих стилістичних рис. Разом з тим, ми хочемо, щоб це гарно звучало. Цьому ми також вчилися на фестивалях World music, де ми грали. Ми грали в Антверпені, Великій Британії, Ірландії, у Берліні, Перлебергу, Парижі… У багатьох місцях на світі ми спостерігали за нашими друзями, колегами, але також і за гуртами, що якимось чином подібні до нас, яким чином вони презентують власну традицію. Звісно, ми не беремо від них їхніх інспірацій, їхньої музики, ми не копіюємо їхніх прикладів, але люди у світі мають дуже цікаві ідеї щодо того, як цю традиційну культуру показати сьогодні. Ми вигадуємо щось самі, слідкуємо за тим, що роблять інші. Думаю, що вже те, що гурт «Trebunie-Tutki» грає 30 років, записує чергові альбоми, ми також плануємо записи наступних альбомів – 32, 33, 34, для цього репертуар вже готовий. Зараз треба лише прояснити організаційні моменти. Передусім ми отримуємо радість з того, що ми граємо спільно, що ми любимо нашу музику.
Це вже три покоління у родинному гурті Trebunie-Tutki…
- Так, є такі виняткові концерти, коли ми хочемо це показати. Ювілеї є такою гарною нагодою для того, аби щось підсумувати, показати, що нічому немає кінця, а щось починається. Тож ми радіємо, що є чергове покоління молодих Тутків, що грає як традиційна ґуральська капела, до цього ми їх завжди заохочували, щоб вони вчилися передусім тих давніх мелодій, давнього стилю музикування, танців, співу. Однак разом з тим вони відкриті і можуть підтримати гурт «Trebunie-Tutki». Такий ювілейний концерт ми будемо грати 16 серпня на початок Міжнародного фестивалю фольклору гірських земель у Закопаному. Вже сьогодні сердечно на нього запрошуємо, адже кожний концерт є дещо інший, з різними запрошеними гостями. Наприклад, 29 червня був незвичайний концерт NDI Sopot Classic в Лісовій опері в Сопоті – «Відгомін гір». На цьому концерті також були Найджел Кеннеді, Польська камерна філармонія Сопот, диригував Павел Пшитоцький, мистецьким директором був Шимон Морус. А 7 липня ми були на літньому фестивалі «Музика з Курніка». Там в арборетум, у дуже гарному місці, що пов’язане із Закопаним і з Татрами, особою графа Замойського. Також цього року з огляду на наш ювілей будуть і такі нещоденні події, це – вернісажі виставок, будемо також згадувати нашого тата Владислава Требуню-Тутку, а пізньої осені ми готуємося до неймовірної події. Тоді, можливо, ми поїдемо до Ямайки.
Ми думаємо і пам’ятаємо про Україну, шлемо добру енергію, допомагаємо, як вміємо, а передусім стараємося, щоб поляки цінували те, що сьогодні у Польщі хоч і нема війни, але ми повинні підтримувати наших сусідів, наших братів з України.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль
