Ґуральський карнавал, який безперервно відбувається з 1973 року у Буковині Татранській, гірському містечку у польських Татрах, — це свято завершення колядницького періоду, але також це важливий конкурс колядників з різних місцевостей Польщі, переважно з гірських районів. Для відвідувачів це — можливість побачити багатство локальних традицій і те, як зберігають ці традиції незважаючи на соціальні зміни.
Про історію Ґуральського карнавалу розповідає директор фестивалю і заразом директор Народного дому у Буковині Татранській Бартоломєй Кошарек:
— Безперервно з 1973 року Ґуральський карнавал тут, у Народному домі у Буковині Татранській, дуже добре відбувається. Тоді у 1973 році з ініціативи діячів культури на чолі з моїм татом Юзефом Кошареком та Адамом Савіним, який працював у реферантурі повітового Дому культури у Новому Тарзі, було створено цей надзвичайно важливий і цінний конкурс. Йдеться про різдвяну, новорічну обрядовість, пов’язану з польською культурою, що виводиться з християнського коріння. Так вийшло, що я якраз народився на 1-ий Ґуральський карнавал, тож я ще не бачив цього світу, бо був дуже маленький. Але я знаю, що тоді на перші карнавали треба було зробити дуже багато організаційних моментів. Це був період Польської народної республіки — зовсім інші часи, що були пов’язані з певними оковами комуністичної цензури. І тут треба було добре попрацювати над тим, аби християнські теми, які тут з’являються і пов’язані із народженням Ісуса Христа, та цензура затвердила, щоб така подія могла взагалі відбутися. І це вдалося. Як згадують організатори, якщо це не мало бути кабаре у формі шопки, що висміює владу і що не торкалося якихось особливих струн тодішнього часу, то на це закривали очі. Тому ці конкурси, пов’язані з Різдвом, Новим роком було запроваджено як такий стрижень всієї події, чим і є Ґуральський карнавал.
А хто приїжджає на цей фестиваль?
— У ті часи Ґуральський карнавал на мав національного характеру. Він стосувався гірських районів, південної Польщі. Це були сілезькі, живєцькі ґуралі, також ляхи сондецькі, чорні ґуралі — з-над Попраді. З цих гірських теренів приїжджали колядники, щоб показати свої колядницькі традиції. Також приїжджали із краківського регіону, де різновиди колядування були і є досить багаті. І згодом з року в рік Ґуральський карнавал ставав майданчиком і для інших регіонів, і сьогодні — це подія, конкурс національного рівня. Щоб взяти участь у ньому, колядницькі групи повинні пройти декілька відборів, щоб найкращі могли стояти на буковинській сцені і змагатися за гран-прі — статуетку Золотого туроня, а також за золоту, срібну і бронзову нагороди – ґуральську розетку.
За словами Бартломєя Кошарека, директора фестивалю і Народного дому у Буковині Татранській, час карнавалу — це час радості, веселощів. Тут ще цей святковий час називають «ґодами». На Ґуральський карнавал у різні роки також приїжджали колективи з України, Болгарії, Румунії, Словаччини, з різних закутків Карпат, з країн Центрально-Східної Європи. Там, за його словами, традиції постійно живі і передаються з покоління у покоління. Але основою всього цього карнавалу є все ж завершення часу колядування, що на Підгаллі та в інших гірських районах Польщі проводять постійно і дуже цікаво.
— Колядування діаметрально не змінилося. По-перше, ходять лише чоловіки, адже це приносить добробут, успіх на наступний рік. Жінка мала інші обов’язки, а не ходити з колядою від хати до хати. По-друге, змінюється світ, змінюються покоління, пристосовуються до нового життя, до нової ситуації, що панує у світі. Однак традиція — це традиція. Вона передається з покоління у покоління. Тут складно щось перевернути з ніг на голову, що спирається на традиції впродовж двох тисяч років. Йдеться, звісно, про народження Христа. І є різні види того, як нести цю добру новину про народження Христа від одного регіону до іншого, від країни до країни. У нас взагалі є кільканадцять видів такого колядування. Є Героди, Драби, лялькова шопка, жива шопка, це також колядування з Доротою, з Раєм, пастуші драми з зіркою, колядування з Туронем, з Ведмедем. У нас на Підгаллі є також тип колядування Федори — це пастухи, які називаються Федорами. І це подібне до колядування з іншого боку Татр, тобто до того, що є у Словаччині. Це неймовірне багатство, яке з перспективи півстолітньої історії цього явища — незмінне. Змінюється можливо те, що раніше ці групи більш охочіше ходили колядувати у звичній ситуації по селі, містечку, по домівках. Вони сіяли вівсом, віншуючи і бажаючи добра і здоров’я на Новий рік. Зараз люди мають дорогі килими, будинки. Часто дехто не хоче приймати колядників, але, тим не менше, тут у нас є ця традиція і є приказка, що якщо не впустити колядників до хати, то там не буде щастя.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль