Дім - пісня із однойменного альбому Гані Рані з 2020 року. Ось, що композиторка пише про альбом Дім.
Мені здається, що «Дім» — це друга частина тієї ж книжки, початок якої поклав «Еся», музична прелюдія до справжнього сюжету. Я відчуваю, що Дім — це історія з кінцем, тому наступна книга може розповісти зовсім іншу історію. Я постійно шукаю нові способи самовираження. Мені цікаво, куди «Дім» приведе мене та мою музику. Esja’ — це друга книга (після «Білого прапора»), що містить друковану колекцію нот для фортепіано, створених і виданих Ханьєю Рані. Будь ласка, перегляньте положення та умови нижче.
Книга містить спеціально підібрані композиції, художню фотографію, а також цифровий пропуск для завантаження аудіокопій назв її дебютного альбому «Еся». Він був виготовлений з високоякісного паперу та картону, зшитий разом таким чином, що забезпечує його стабільне розміщення на нотному стенді для фортепіано будь-якого меломана, який вирішить його прочитати. Музика включає 10 треків з альбому, а також 5 інших, ще неопублікованих композицій.
Цього разу Гані уявляла книгу не просто набором аркушів: вона хотіла, щоб це був альбом, який розповідає ширшу історію про місця, події та емоції, які супроводжували її творчий процес. Серед партитур вкраплені фотографії Марціна Лещинського, друга художниці, який приєднався до неї два роки тому у подорожі, щоб заново відкрити чарівність її улюблених Бещадських гір і непримітну красу Варшави , де вона навчалася та наразі живе. Ще один внесок у візуальну сторону цього альбому зроблено Ентоні Зіноносом, американським художником-колажистом, який присвятив низку своїх робіт зокрема Esja. Універсальну графічну форму видання розробив Нікола Холева, а супровідні тексти переклав з польської Пьотр Вєчорек.
Я щиро сподіваюся, що ця книга принесе вам радість, а також трохи натхнення та мотивації для продовження власних творчих починань або створення музики разом з іншими. Я навмисне не включив багато динамічних і артикуляційних позначок, оскільки хотів залишити вам більше свободи формувати власні, особисті інтерпретації цих творів. Я знаю, що залишаю свою музику в надійних руках.
Можна загубитися, але можна знайти дім у своїй внутрішній частині – що може означати багато речей – душу, уяву, розум, інтуїцію, пристрасть. Я твердо вірю, що, перебуваючи в невизначених часах і живучи нестабільним життям, ми все одно можемо досягти миру з самими собою і зможемо знайти «дім» будь-де». Це те, що я хотів би висловити своєю музикою – можна об’їхати весь світ, але нічого не побачити. Справа не в тому, куди ми йдемо, а в тому, наскільки ми можемо бачити та чути речі, що відбуваються навколо нас.
Про альбом Еся(Esja’) Ганя Рані пише, що це її діалог із фортепіано, котре стоїть в її домашній кімнаті.
Композиції народилися із захоплення моїм головним інструментом – фортепіано.. У власний суб’єктивний спосіб я намагаюся по-новому інтерпретувати можливості його звучання та гармонії, спостерігаючи за тим, як він резонує в компактному просторі кімнати, і перекладаючи на мову клавіш і молоточків мелодії, які випадково почув у дорозі – більшість особливо під час моїх подорожей до Ісландії та Бещадських гір у південно-східній Польщі.
Фінісаж проекту Кімната для слухання. Зустріч з артистами.
Нещодавно в павільйоні Зодіак, у самісінькому центрі Варшави завершилася виставка «Кімната для слухання», або ще може краще перекласти назву, як Кімната для чуття. Це звукова інсталяція реалізована студією Zmir, Лукаша Польчинського та Яна Шеліги. Ідея проекту була в тім, аби в самому центрі шумної Варшави розмістити кімнату-прихисток, в якій можна втекти від динаміки довколишнього світу, заховатися. Кімната виконана із дерева, як зауважив на фінісажі виставки Лукаш Польчинський - може видаватися, що в цій архітектурі є прояви східних контекстів, Японії, наприклад (саме такі асоціації виникали в декотрих учасників дискусії фінісажу), проте я вас запевнюю, що це польське дерево, я теж поляк і це дуже польська інсталяція. Ганя Рані розповідає про те, як їй працювалося над створенням цієї кімнати.
З Янeком і з Лукашем в мене відчуття, ніби я працюю з музикантами. Вони мають таке усвідмолення звуку і світу. Лукаш мене схиляв до філд-рекордингу, до запису середовища. Він мене схиляв грати на інструментах, які скрізь доступні. Я традиціоналістка - записую інструменти в студії, а тут я зустріла людей, які роблять музику з усього, сидять за столом, укладають колоночки такі маленькі, розкладають так, щоб було цікаво слухати. Роблять музику з усбого. Створюють свій простір.
Для мене це було ще одна освіта. Коли я компонувала музику. Ми говорили багато з ними про цей простір. Я хотіла створити музику, яка би була частиною дерева, з якого збудована кімната. Це було моєю мрією. Боюся, що це не вдалося. Я хотіла, щоб музика ця не була музичною, щоб це був звук, наче синтезатора який виникав з нічого і був креацією нашої уяви. Формально композиція дилиться на три кімнати і ця композиція діється одночасно в різних кімнатах, але чуємо її різні частини, переміщаючись.
Я спробувала розпочати певним чином створювати щось, компонувати, опираючись на своїх уявленях, мріях і візіях. Перші якісь проби базувалися на звуках синтезатора, бо синтезатор аналоговий є інструментом для мене органічним. Я опиралася на електронну музику. Але виявилося, що якщо ми маємо простір з дерева, то такою має бути музика - акустичною. Музика повинна дихати. Інструменти мають бути живі, виконання має бути живими людьми.
Це як робота із режисером. Уваги зазвичай не стосуються музики, це емоційні уваги і за допомогою таких уваг ми зустрічаємося на перетині певних абстрактних уявлень. Музика створювалася всією командою і спеціально для цієї кімнаті.
В перші місяці війни Ганя Рані записала композицію під назвою Київ. У своїх інтервю Ганя Рані часто говорить про, те, як важливо для неї проникнути в простір, проникнути в образ, щоб пізніше відтворити його музично. Це знову ж, про дім - відкрити двері в певну історію, щоб зануритися в неї з головою, залізти під покривало в затишному ліжку, можливо, але у випадку Києва - композиторка намагалася висловити весь спектр емоцій повязаний із варварською навалою на сотні і тисячі домівок українців. ТОнка звукова матерія прогинається під чуйними пальцями піаністки і ми відчуваємо, як вона обіймає всіх нас, як ніжно заспокоює, ніби мати лагідно торкається нашого обличчя, разом із тим композиція сповнена рочарування та осуду. Всі кошти від покупок та прослуховування композиції Київ композиторка спрямовує на підтримку України.
Мирослав Трофимук