Ви щойно прослухали уривок голосу Олега Лишеги під назвою Камертон із проекту Живі Голоси. Проекту, який побачив світ завдяки Мистецькому об’єднанню Дзига, Юркові Кучерявому та Андрієві Іздрику. Цим записом я також дозволю собі, як говорить тут Лишега - задати камертон нашої програми про 9 міжнародний фестиваль Падеревського у Варшаві.
Звук, який ви чуєте на фоні,це в концертній студії Польського Радіо до виступу на другому дні 9го Фестивалю Падеревського у Варшаві готується Оркестр Смфонія Ювентус, імені Єжи Семкова. Це молодий оркестр, заснований у 2007 році, в оркестрі грають випускники польських музичних академій, яким ще не виповнилося 30ти років. До речі, між 2013 - 2020 роками, почесним хадожнім керівником цього оркестру був інший відомий польский композитор Кшиштоф Пендерецький.
Тут варто сказати, що існує певна спокуса сплутати постаті Падеревського та Пендерецького, проте це композитори з абсолютно різних світів, а десь їх обох повязує звязок із Україною.Кшиштоф Пендерецький народився 23 листопада у 1933 році, в Дембіці. Коріння Кшиштофа Пендерецького польсько-німецько-вірменське. Його дід Роберт Бергер був німецьким євангелістом, але прийняв католицтво заради своєї майбутньої дружини. Другий дід, Міхал Пендерецький, був греко-католиком; а його дружина Стефанія Шилкевич походила зі Станіславова (сьогодні Івано-Франківськ) і була вірменкою. Зі шкіців про постать Пендерецького взнаємо, що його Дідусь - банкір, своїми розмовами про ботаніку, провадив Кшиштофа у захоплюючий світ природи, а серед книг на полицях удома наприклад, стояв Гомер, з яким дідусь знайомив внука. Пригода із музикою Пендерецького розпочалася вже по війні і між скрипкою та фортепіано він обрав саме скрипку, хоч це складніший інструмент, зрештою його батько - юрист - також грав на скрипці. Пендерецький - композитор сучасний, який став відомим зокрема завдяки використанню так званої неконвенційної техніки звуковидобування - соноризму, це використання музичних інструментів нетиповим чином - наприклад постукування смичком по тілу інструмента.
Наша сьогоднішня програма матиме форму стрибків у часі. Тож перенесімося на початок 20 століття - В 1906 в Оструві, недалеко від Перемишл народжується Йозеф Міхал Хомінський - польський музикознавець, українського походження,, якого можемо вважати “батьком сонористики”. Хомінський навчався музикології у Львівському університеті, музичну освіту здобував у консерваторії Польського музичного товариства, зокрема під керівництвом Адама Солтиса. Хомінький захистив дисертацію на тему композицій Едварда Гріга, працював у журналі Українська музика,був заступником секретаря музичної секції Наукового Товариства Шевченка. Після війни переїхав до Варшави, де працював в Квартальнику музичному. Зупинімося ще на постаті вчителя Хомінського Адамові Солису. З класу композиції А. Солтиса вийшли зокрема: Мирослав Скорик, Анджей Нікодемович. Адам Солтис став ректором консерваторії у 1929 році, з 1936 року він керує музичною редакцією «Львівського Польського радіо», систематично публікується як музичний критик. На початку 30-х рр. за ініціативою Адама Солтиса була реактивована діяльність Львівської філармонії, як диригент філармонії Солтис популяризує сучасну йому музику. Займається інтерпретацією народних пісень, зокрема створює свою Гуральську сюїту у 1939 році.
В своїй 20 програмі Центрум мунді я згадую проект Львівської філармонії імені Скорика 11\хх, який власне висвітлює всю цю синхронію української музики 20 століття. Від Станіслава Людкевича, до Мирослава Скорика. В переліку важлививх для Галичини композиторів 20 століття зустрічаємо і Солтиса і теж Йозефа Кофлера. Народженого в Стрию в 1896 році. Кофлер навчаєтсья в стрийській гімназії, приватно вивчає контрапункт та гармонію, і вчитьс грати на фортепіано. В 1914-1915 вже вчиться у Відні, де здобуває орім композиції освіту юриста. В 1916 році його беруть на службу в австрійську армію. Мав служити до 1920 року, проте 11 листопада 1918 року завешується перша світова війна, Польсьща здобуває Незалежність і Кофлера преформовують до новоствореного польського війська. До створення цього війська зокрема причетний Ян Ігнаци Падеревський. Армія, яку очолив генерал Юзеф Галлер, та яка відіграє вирішальну роль у боях проти ЗУНР, але це вже зовсім інша історія.В польському війську Кофлер продовжує диригувати і компонувати для війського вого оркестру. В 1925 вертається до Львова. Починає викладати в консерваторії Польського товариства музичного. Зокрема викладає атональну композицію, одним з його учнів є відомий композитор та графік Роман Гаубеншток-Раматі.На початку 30х років Кофлер знайомиться із додекафонією Шонберга. На той час він є членом правління спілки польських композиторів у Варшаві та спілки музичних педагогів. Пише музичну критику. В 30 роках він є головним редактором журналу Оркестр, друкується в журналі Ехо. В 1939 стає керівником кафедри композиції львівської консерваторії, а після приходу нацистів в 1941 році його з сімєю вивозять до гетто у Вєлічці, під Краковом.
В момент, коли Адам Солтис стає диригентом Львівської філармонії, А Кофлер працює в жуналі Окестр у Дембіці народжується Кшиштоф Пендерецький. За 33 роки Пендерецький напише свій твір 8.37, який пізніше перейменує в Плач за жертвами Хірошіми для камерного оркестру з 52 струнних інструментів, в цьому творі Пендерецький практично застосовує соноризм. У «Плачі» немає ні мелодії, ні гармонії, ні поліфонії в звичному сенсі слова. Голоси зливаються в сонорні комплекси, кластери. Партитури Пендерецького зазвичай графічні і виглядають, як кольорові схеми. Раджу пошукати їх в інтернеті, а також записи із концертів. Зокрема його Плач за жертвами Хірошіми в 2011 році виконувався у реміксі Афекса Твіна на їхньому спільному концерті у Вроцлаві. Пендерецький помер у 2020 році, в тому ж році ми втратили Мирослава Скорика.
Що ж до Ігнаци Яна Падеревського він народжений у 1860 році в Курилівці Вінницької області. Наприкінці 19 століття мігрують на Волинь. У 1863 році батько Ігнація брав участь в антиросійському повстанні, за що на рік був ув'язнений у Києві. Повернувшись з ув'язнення в 1865 році, батько вирішує переселитися з Поділля, оскільки була загроза репресій з боку влади.Пізніше велику роль в освіті Ігнація зіграв товариш його батька, учасник антиросійського повстання 1830 року Міхал Бабинський. У 1872–1878 роках навчався у Варшавському музичному інституті, де був учнем Юліуша Янота. По закінченню підробляв грою на вечірках, компонуванні та виконанні власних пісень, а також приватними уроками. У 1880 році він одружився з Антоніною Корсак, яка, однак, померла 1881 року, залишивши Ігнація з маленьким сином Альфредом. Того ж року Падеревський поїхав на стажування до Берліна. З початком Першої світової війни, використовуючи свою популярність на Заході, Падеревський почав проводити широку дипломатичну діяльність у польських інтересах. Зокрема організував фонд допомоги жертвам війни i був одним із співзасновників комітетів допомоги полякам у Лондоні, Парижі.. Того ж року виїхав до США, де продовжив політичну діяльність. Перед кожним своїм виступом він говорив про незалежність Польщі. Невдовзі йому вдалося зблизитися з радником президента США Вільсона Едвардом Хаузом. Можливо, це зіграло не останню роль у включенні питання становлення незалежної польської держави у чотирнадцятьох пунктах Вільсона. - про цю ролі Падеревського розповідає спеціально знятий фільм, яким організатори фестивалю розпочинають кожен день фестивалю.
Анжей Сулек: Коли кажемо про батька польської опери, то йдеться нам, звісно ж про Станіслава Монюшка. Ми охоче оперуємо такими скороченннями, гаслами, які дозоляють нам в дуже стислій формі усвідомити роль постаті в історії музики чи культури польської і для рівноваги можемо також сказати про патрона нашого фестивалю - Яна Падеревського - як про батька польської незалежності. Проте Падеревський був не лише батьком незалежності, але також був композитором, піаністом, оратором, коротко кажучи - був людиною стількох талантів, що це навіть певним чином насторожує - чи можна стільки всього робити добре. Виявляється, що можна. Якщо людина, котра має таку кількість талантів вміє ними розумно використати. А падеревський був обдарований мудрістю стосовно використовувати всі свої таланти з ефективно. Варто мабуть також дати соі відповідь на питання, чому Падеревський так коротко функціонував, як композитор, чому він перестав компонувати на межі 20 століття, ставлячи крапку при своєму опус 24 Симфонія Полонія, трішки раніше написавши свою єдину Оперу Манру, фортепіанну сонату, видатні варіяції, приблизно 20 творів, які видані і ше шерег творів, які вирішив не видавати. Чому Падеревський перестав писати. Він був дуже чесною людиною у всіх своїх справах - мистецьки і політичних. Падеревський був людиною титанічної праці і у все інвестував копітку працю, що взвісно забирало багато зусиль і часу.
Дивимося на легендарні записи гри Падеревського на фортепіано і нам видається, що, як у випадку кожного такого великого виконавця - він просто сідає за фортепіано і грає, що це так легко - в цьому й полягає таємниця кожного такого генія, але Падеревський вкладав в цю свою мастерність години праці і тренінгу. Падереський протягом довгих років оневірявся, переживаючи, що з нього нічого не буде - ні музиканта, ні піаніста. В 1882-1884 році почав композиторські навчання в Берліні, де почав формувати себе в тій галузі, яка, як йому здавалося, принесе найбільше задоволення. Він писав слово творчість з великої літери Т вважав його найважливішою характеристикою людини, вважав, що Творчість із великої літери може дати людині безсмертя, можливо слушно. Така творчість наближає людину до абсолюту. Але то мала бути ворчість високого польоту. Падеревський в цьому сенсі наближається до Монюшка, тут можна підвести спільний знаменний, знак рівності міжними, вони обоє, були громадянами світу естетики 19 століття. Падеревському випадало жити на переломі століть, коли в світі музики відбувалися зміни, в світі коли близькі йому ідеали, ідеали музики Вагнера, романтичні ідеали які цінував, що все це відходить в минуле. А після того прийшла ще й війна, яка перевернула розуміння ролі музики з ніг на голову - після війни не можливо було компонувати, як в 19 століття. Падеревський розумів, що він не знайде свого місця в цій новій естетиці, в новому світі, його творчість залишилася в 19 століті, тому, попри велику кулькість талантів, мав тільки одне життя, тому і покинув компонувати після свого опусу 24 - Симфонії Полонія.
Свою оперу Манру Падеревський запрезентував у Відні у 1901, а пізніше у Львов і наступного року вже в Метрополітан Опера. До Львова опера Манру вернулася в 2020 році, її презентація відбулася в рамках львівського фестивалю Відкриваємо Падеревського у Львовіській національній опері.
Пригадуєте Гуральську сюїту Солтиса, про яку я говорив раніше. Гори і Закопане відігравали в житті тогочасної еліти неабияку роль, ми про це говорили із Богданом Тихолозом в програмі про його аудіокнигу Доктор Ф. Так і в репертуарі Падеревського присутній твір Альбом із Татр, який обігрує гуральські мотиви, проте інтерпретація Падеревського має специфічний характер, про це в своїй жартівливій манері розповідає Вальдемар Маліцький
Вальдемар Маліцький: Можна сказати, що Падеревський половину життя жив 19 а половину в 20 столітті і що цікаво на цей злам століть припадає найбільша зміна в музиці. Після революції Вагнера, щораз більш складну тональну гармонія починає вириватися спід правил, які віками вважалися святими, створюється Віденська школа на чолі з Шонбергом, французькі мпресіоністи. Це колосальні зміни, а більшість композиторів взагалі не акцептує таких змін, продовжуючи творити у своєму епігонському стилі 19 століття, який вважають досконалим та ідеальним, живуть, якщо так сожна сказати, вглиб 20 століття, копонуючи надзвичайно традиційну музику наперекір найновішим течіям. Падеревський якраз належить до таких композиторів. Тут варто сказати, що декотрі композитори уникали експериментів, а деякі навіть пішли ще дальше - як Йоган Штраус Син, який на стільки не хотів 20 століття, що помер в 1899 році, на всякий випадок…
Треба визнати, що це твір, який ми почуємо - це твір молодого 19-річного Падеревському, тому тут немає чого дорікнути, 1884 він пише цей твір, три роки до того Падеревський вперше їде до Закопаного, його захоплює місцевість, люди і гори… думаю, якщо б він дожив до сьогодні і поїхав в Закопане сьогодні, то його емоції були би ще більше, бо там є ще більше людей, правда кількість гір залишилася незмінною…хоча, немає впевненості.
Ну і він тим всім захописвся, але перш за все музикою і почав її опрацьовувати, зрештою в цьому немає нічого дивного - чехи опрацьовували чеську музики, Норвезці - норвезтку, а інші народи теж опрацьовували власну узику, проте перед Падеревським постала проблема, яку він вирішив, але таким чином, який длянас не є повністю принятним. Музика гуралів базується на Міксолідійський ладі, в системі якого є звук, котрий не присутній в європейській музиці. Це досить специфчна музика. Падеревський позбирав мелодії і впакував їх в 6 салонних мініатюр, тобто створив музику, яку міг би сворити кожен ігший композитор, не зробивши тут нічого поганого, це захоплююча мзика. Та я вам покажу…хотів цього уникнути, але мене це фортепіано манить…чого ж не зробив Падеревський, або скоріше, що він зробив. У версії Падеревського мелодія звучить так... Ви дуже добре знаєте цю мелодію. Але гурали грали так... Тут є ця нота, оці, яка різнить гуральську музику в Європі, я б сказав навіть, що мені на думку приходить таке порівняння, Станіслав Віткевич, батько Станіслава Ігнація Віткевича захописвся архітектурою гуральською, що вважав, що це народний стиль і всі будинки в Польщі повинні будуватися в такому стизі, включно з Промо Культури. Підгалля було тоді частиною Австрії, Австро-Угорської імперії, відповідно можна було би собі подумати, що гуральський стиль мав би також розповсюджуватися на Австрію, а відповідно 9 Бетховена звучала би так. Але до того не дійшло. Бо Падеревський відмовився від оригінальності гуральського стилю, а проте е відповився від чудових мелодій, тож до вашої уваги композицію, яку він видав в 2 зошитах, по три частини кожен.
Варто зауважити, що географія Фестивалю охопила найцікавіші Варшавські локації - розпочався він і з королівського замку строкатою програмою, яка зокрема включала виступ саксофонного квартету - … додати і додати трек, симфонічні концерти відбувалися у Стулії Польсокго радіо Лютосласького і навіть у Вілянові, заключний концерт складався із джазових імпровізацій Падеревського, але там звучала також джазова інтерпретація Мелодії Скорика. В контексті нашої історії варто згадати кілька слів про Вітольда Лютославського, іменем якого названа концертна студія Польського радіо.
Софія Іванова: А я, з думкою, що вони відчують це через ваші оплески, запрошую на сцену музикантів з Харкова, де не є спокійно, де щодня нормальне життя людей переривають звуки повітряних тривог, Харків, в якому люди пребувають в постійній небезпеці, а ми тут маємо можливість послухати їх і їм подякувати. Перед вами Олег Копелюк, Ігор Седюк - Ігнацій Ян Падеревський і Альбом із Татр.
Фото та репортаж: Мирослав Трофимук