«Місто» Валер’яна Підмогильного: літвечірка

У 1925–1928 роках в Україні тривала так звана літературна дискусія, в ході якої обговорювалися шляхи розвитку та завдання тодішньої української радянської літератури. Приводом до дискусії стала стаття Миколи Хвильового «Про "сатану в бочці"», яка була спрямована проти «червоних графоманів», тобто письменників, які, щоправда, не вміли писати, але дуже хотіли своєю творчістю служити тодішній системі та здобути велику славу. Відлуння цієї дискусії звучить у романі Валер'яна Підмогильного «Місто». Уривок, сатиру на літературний Київ 1920-х років, читаємо в оригіналі та в перекладі польською мовою.

Перші два ряди стільців призначались для найобраніших — критиків та письменників, літературних метрів і сантиметрів, що приходять з дружинами та знайомими й не можуть сидіти далі другого ряду, щоб не зганьбити гідності самої літератури, бо ж ідею можна вшанувати тільки в особі її представника. І частина з них справді сиділа в перших рядах, бо тими представниками була, а друга вважала себе за представників, бо там сиділа.

Dwa pierwsze rzędy krzeseł przeznaczono dla elity elit: krytyków i epików, nestorów i potworów, koryfeuszy i słabeuszy z małżonkami i zausznikami. Posadzenie kogoś z nich dalej niż w drugim rzędzie równałoby się zhańbieniu i sponiewieraniu literackiego majestatu, wszak ideę zwykło się czcić jedynie w osobie jej posłańca. Część wybrańców zasiadała w pierwszych rzędach, gdyż istotnie byli posłańcami; inna część uważała się za takowych, gdyż tam zasiadała.

Той говорив плавко й дотепно, ефектно наголошуючи слова, підкреслюючи речення, немов вставляв їх у блискучі рамки; в міру спроможності він кидав слухачам влучне слівце, збуджував сміх, поправляв тим часом пенсне і починав знову з новим натхненням. З його уст сипались цитати всіма мовами, літературні факти, півфакти й анекдоти, його обличчя виявляло гнів ображеного велетня, глум зневаженого карлика, тулуб схилявся й випростувався в такт м’яким акторським жестам. Його слова зліплялись шматочками здобного тіста, він формував їх у листкові пиріжечки, посипав цукром і цукрином, квітчав мармеладними трояндочками і закохано спинявся на мить перед тим, як віддати ці ласощі на поживу.

Mówca rozprawiał dowcipnie i ze swadą, efektownie akcentował wyrazy, przeciągał zdania, jakby oprawiał je w lśniące ramy; przy byle sposobności rzucał słuchaczom jakieś zmyślne słówko, wywołując salwę śmiechu, po czym poprawiał binokle i podejmował wątek z nowym zapałem. Sypał cytatami we wszystkich językach, przytaczał literackie fakty, ćwierćfakty i anegdotki, jego twarz wyrażała na przemian gniew znieważonego olbrzyma i drwinę urażonego karła, tułów pochylał się i prostował w takt giętkich aktorskich gestów, słowa kleiły się do siebie jak kawałki maślanego ciasta, urabiał z nich wiele warstw, zapiekał w ozdobne liściaste formy, posypywał cukrem i sacharyną, okwiecał różyczkami z marmolady, co jakiś czas zastygał w zachwycie nad swym dziełem, by po chwili cisnąć słodycz na pastwę zebranych.

przełożył Marcin Gaczkowski

Обкладинка першого видання роману «Місто» (1928)

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Антон Марчинський та Марцін Ґачковський

МҐ