13 липня у Празі відбулося відкриття книгарні «Вуса Шевченка». В перший же день туди прийшли сотні людей, черга не ставала меншою до вечора. Відвідувачі розібрали майже всю художню літературу та нон-фікшн, розповів засновник українського видавничого дому «Прометей», власник книгарні «Вуса Шевченка» харківʼянин Андрій Носач.
Наразі ми з вами в Празі, недалеко від самої книгарні, де тільки що було гучне відкриття. Великі черги, пʼяту годину ми працюємо, не присідаючи, тому що черга не зменшується. Дуже багато охочих прийшло, щоб купити українську книжку.
Андрій Носач зазначає, що покупці магазину — це дуже різні люди, тому важко визначити цільову аудиторію.
Це і батьки з дітьми, і просто дорослі люди, і підлітки, і ті ж самі діти з батьками, звичайно, і люди літнього віку. Ми завезли книжки на різний смак. У нас великий асортимент. У нас було мінімум 1300 найменувань. За мірками українських книгарень це небагато, але за мірками місцевих книгарень — це доволі велика кількість. Які були книжки? Я завжди умовно ділю на художню літературу, дитячу/підліткову і нон-фікшн. У нас розібрали все, окрім дитячої. Дитячої просто було набагато більше. Тому кількість проданих дитячих книжок, звичайно, нівелює кількість, яку було завезено. Загалом у нас розкупили майже всю книгарню.
Андрій пояснив, чому він обрав саме таку назву книгарні — «Вуса Шевченка». Зазначу, що на вході в заклад висить зображення Кобзаря з синіми вусами.
Мені дуже подобається пост-модерн. Як на мене, Шевченко – це образ, що об'єднує. На жаль, під час Радянського Союзу на нього нанесли позолоту. Він у нас — борець проти імперіалізму і за простих людей. Однак насправді Шевченко нормально жив. В нього було дороге пальто, замовлення. Шевченко себе реалізував як академік гравюри в Російській імперії. Він себе реалізував більше як художник, ніж як письменник, насправді.
Багато літературних критиків та культурних журналістів зазначає, що зараз ми є свідками буму на українську культуру, особливо на класичну літературу. Андрій Носач додає, що його видавничий дім також друкує класику, адже запит на неї, дійсно, високий.
Ми також друкуємо класику, в нас є серія іскри. Чому взагалі стався бум? Тому що дуже важливо розуміти, хто ти, звідки ти, і до чого ти йдеш. Коли ми говоримо про класику, то це — найбільша несправедливість. До мене заходив незалежний білоруський видавець з Праги. Він іммігрував сюди через режим (Аляксандра Лукашенка, – прим.ред.) і через початок повномасштабної війни. Він говорить, що в України все буде добре, тому що в України є держава, в українців є держава, а у білорусів її немає, вона окупована. Він також розповідає про звірства, що в них також є схожий період типу нашого Розстріляного відродження, коли знищували інтелігенцію. Я думаю, що у нас попит на Розстріляне відродження і взагалі на наших письменників — це данина поваги, коли ти досліджуєш своє, те, що ти довгий час не помічав або не хотів помічати. Тепер ти намагаєшся наверстати втрачену можливість. Дуже шкода, що люди знали достоєвських, толстих, але не знали, хто такий Багряний, Стус і так далі.
23 травня російські війська завдали удару по типографії «Фактор-друк» у Харкові. Є загиблі й поранені. «Фактор-друк» — це типографія, яка входить до групи компаній «Фактор». Це один з найбільших типографських комплексів повного циклу у Європі, тож там друкуються книжки практично усіх українських видавництв. Андрій Носач прокоментував, як це вплинуло на книжковий ринок та на його бізнес зокрема.
Звичайно, на нашу книговидавничу систему, друкарні тепер більший тиск, тому що замовникам, які друкувалися на «Фактор-друці», доводиться друкуватися в інших друкарнях. Це створює більші черги, тим паче влітку, коли часто підручники друкують. Тому терміни друку виросли. Раніше треба було чекати місяць, а зараз, наприклад, і два. Однак це тимчасово. Харків — це прекрасне місто, і харківʼяни та й загалом українці відновлять друкарню. Шкода лише, що не повернути життя людей, які загинули. Ворог обстрілює підступно ці обʼєкти. Звичайно, він навмисне знищує таку інфраструктуру, тим паче друкарні. Це робиться, щоб знищити українське книговидання й українську культуру. Тому що, якщо не буде книжок, то буде набагато важче. Однак навіть це їм не вдасться. Тому що, якщо навіть не буде друкарень, то ми будемо друкувати у наших сусідів. Книжка — це дуже важливо. Українська книжка — це неймовірно важливо. Сьогодні я дивився, скільки у нас видано українською мовою. Я думаю, це ж який наш український культурний слід, скільки у нас видано книжок, скільки перекладено, скільки це роботи, скільки люди витрачали годин на цю підготовку.
Щодо логістики, то у нас схема дуже проста. Нам охоче пропонують деякі дистрибʼютори закуповувати у них одразу на польському складі, але це набагато дорожче, і нам це невигідно. Ми зробили максимально доступні ціни для того, щоб просто покривати оренду. Це більш ідейний бізнес. Ми будемо тримати його на плаву, навіть якщо він не буде приносити жодної копійки.
Працівники "Вусів Шевченка". Польське радіо для України/Дарʼя Юрʼєва
Я також поговорила з українцями, які прийшли в цей день на відкриття «Вусів Шевченка». Одна з гостей книгарні — Женя.
Ми прийшли на відкриття, і я собі урвала дві шикарні книги. Одна — це «Вибранні твори Михайла Коцюбинського», котрого я вважаю дуже цікавим автором, який мені ще запамʼятався зі шкільної програми. Я його ще ніколи не читала як свідома доросла людина. Я вирішила, що треба заповнювати цю прогалину. Друга — це мій улюблений і прекрасний Валерʼян Підмогильний, який, до речі, жив і видавався в Празі в 30-х роках, тому це дуже класний історично-культурний контекст. Я читала тільки його повісті, яких в нього небагацько. Мене зацікавило, що ж тут за вибранні твори, а вибрані твори — це оповідання, які я ніколи не читала. Тож будемо заповнювати ці обидві прекрасні прогалини.
Женя зазначає, що в перший день роботи книгарні черга була дуже великою.
Черга була велетенська. Я прийшла вже десь біля другої години, тобто дві години після відкриття. Черга була величезна. Тому я повернулася пізніше, коли вже людей не було.
Жені сподобалася назва книгарні та логотип, який вигадали власники.
Я зацінила цю графіку з Шевченком і з тим, що він читає книгу «Догляд за вусами». Це прекрасно.
Так прикрашені вхідні двері до книгарні. Польське радіо для України/Дарʼя Юрʼєва
Женя впевнена, що вона повертатиметься до книгарні ще не раз.
Раніше я привозила те, що купляла в Україні. Тобто в мене всі україномовні книжки — це я собі навезла. Буду чекати нових завозів у книгарню.
Інша відвідувачка книгарні — Оксана. Вона зазначила, що не могла пропустити відкриття першої української книгарні у Празі, оскільки цікавиться літературою.
Для мене це важливо, тому що я дуже люблю літературу, а тут ще й вона українською. Я живу в Празі. Мені здається, що це гріх було б не прийти сюди. Я встигла купити «Бурштинове сяйво». Мені дуже сподобався опис, бо там було щось про драконів, світи, щось дуже дивне, тому мене це зацікавило.
Оксана зізнається, що після початку повномасштабного вторгнення література стала для неї своєрідним порятунком від реальності.
Особисто мене література відволікає, бо я наче поринаю в інший світ. Як я вже раніше згадала, я почала зараз читати скоріше містичну літературу чи фантастику, бо раніше я читала більш наукові книги. Тепер хочеться інших світів, щоб, напевно, не думати про наш.
Хоча книгарня доволі маленька, Оксана задоволена асортиментом «Вусів Шевченка».
Були круті книги. До речі, мені дуже сподобалася одна феміністична книга про жінок. Я майже її купила, але мене ця більше переконала.
Полиці "Вусів Шевченка". Польське радіо для України/Дарʼя Юрʼєва
Ще один відвідувач закладу — Андрій, також позитивно оцінив асортимент, адже він навіть не очікував побачити там своїх улюблених авторів.
Мою увагу притягнула серія книжок Террі Пратчетта. Я собі хотів купити одну книжку, але з тієї серії немає першої книги. Я сподіваюся, що вони, можливо, довезуть потім.
Дарʼя Юрʼєва
