Попри авангардні форми і дуже яскраву палітру, польського живописця, теолога і філософа Єжи Новосєльського (також відомий як Юрій Новосільський — ред.) вважають одним із найвидатніших іконописців ХХ — початку ХХІ століття. Сам же він був проти такого визначення і називав себе художником, який часом порушує сакральні мотиви. Водночас неможливо перелічити усі православні, греко- і римо-католицькі храми у Польщі, які розписав Новосєльський. Поліхромію у костелі Божого Провидіння у варшавському районі Весола вважають однією із найбільших і найкраще збережених справ митця. Для цього храму він розробив теплий, яскравий, помаранчево-червоний вівтар з домінувальним образом Марії-Оранти, темно-синій притвор при вході з Різдвяними сценами, білу наву, вітражі, мозаїчну підлогу та розписав стелю. Про ці розписи в ефірі Другого каналу Польського радіо розповідала мистецтвознавиця Зофія Лукомська-Хоєцька.
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Костел Божого Провидіння, розташований у Варшаві у районі Весола, був зведений у 1937—1939 роках. Комітет будівництва каплиці місцеві мешканці створили у 1933 році. За два роки колишній власник маєтку Весола Емануель Булгак, пожертвував для її будівництва гору Мільову, а також архітектурний проєкт у неороманському стилі, виконаний приятелем Луїджі Мальгеріні. Восени 1937 року було закладено фундамент та виконано армування, а у подальші два роки завдяки фінансовій підтримці Булгака були зведені стіни з червоної цегли. Завершено будівництво каплиці у 1939 році, а подальша добудова костелу стала можлива у 1950-х. Єжи Новосєльський почав роботи у храмі у 1975 році на запрошення отця Стефана Висоцького, який отримав цю парафію і хотів оформити його інтер'єр по-новому.
«Виявилося, що було важко знайти сучасного художника, який би зміг вписатися у цю неосередньовічну архітектуру. Зрештою, йому порекомендували Єжи Новосєльського, чия творчість на той час була на піку популярності. Митцю тоді було 55 років, він уже був професором і мав власну майстерню в Академії мистецтв у Кракові, а також був відомий не лише як сучасний художник, що пише натюрморти та пейзажі, а і як творець сакрального мистецтва. За його плечима уже був досвід реалізації проєктів для православних і католицьких храмів. Художник згадував, що його мрією з дитинства було створити сакральний інтер'єр. І тут, у Весолій, він мав велику свободу. Це був перший досвід, коли він міг не тільки розписати поліхромну апсиду (тобто напівкруглий виступ каплиці — ред.), притвор, або ж нартекс, а й також спроєктувати деякі архітектурні елементи. Під його керівництвом було перебудовано прямокутний хор і замуровано бічні вікна під ним. Між стовпами хору поставили чотири круглі дерев'яні колони, які підтримували напівкруглі арки. Інтер'єр був наповнений цілісною мистецькою програмою, що був сучасною інтерпретацією візантійського канону церковного оздоблення. Новосєльський особисто добирав дрібну мозаїку на підлозі і розписував стелю, а також обирав панікадило (тобто багатосвіччя — ред.). Він контролював кожну деталь. Простір нартексу (або ж притвора — ред.) Новосєльський розписав Різдвяною сценою на чорному і темно-синьому тлі. І лише на цьому темному тлі покладені світліші кольори у відтінках індиго, кобальт, блакить, а також легкі теплі акценти охри, помаранчевого і трохи білого. Інакше кажучи, ця зона мала бути темною і налаштовувати відвідувача або віруючого пройти далі, вглиб, до світла і червоної та помаранчевої вівтарної частини. Здається, що для Новосєльського ця мла була більш цікавою і, сповнена атмосферою таємничості, занурення у невідоме, у непояснене, була дуже важливою. Він намагався розповісти в цій зоні щось про момент реалізації історії, передбаченої в Старому Завіті, яка розгортатиметься у Новому. І в першому варіанті проєкту він передбачав там сцену зі Старого Завіту. Зрештою, отець Висоцький переконав його обрати більш традиційну іконографічну композицію, своєрідну Марійну картину. І ми можемо побачити кілька сцен, зокрема, сцену народження Ісуса, а також приходу Святої Єлизавети, дитинства Марії, яка походить від апокрифічного введення Пресвятої Богородиці до Єрусалимського храму. Також тут є мотиви втечі до Єгипту чи представлення Ісуса в храмі. Ми говоримо сцена, але для Новосєльського це були ікони, і кожне з зображень могло функціонувати незалежно. Він відкидав концепцію Biblii pauperum (Біблії бідних — ред.), книги XV століття, що є зібранням сцен і оповідань зі священної історії (Старого і Нового Завітів) у зображеннях. Тобто Новосєльський не визнавав мистецтва як інструменту для розповіді історій. Він хотів, аби кожна з цих картин мала свою власну незалежну дію, і це також може бути причиною того, що ці сцени не впорядковані хронологічно. Тобто, поруч з історією народження Ісуса зображена сцена успіння Марії, тобто її смерті. І це трошки вибиває нас з потреби в наративі. Для нього наратив тут не був важливим. Важливішою була темрява, це занурення в таємницю і споглядання», — розповіла Зофія Лукомська-Хоєцька.
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Церква Божого Провидіння у Варшаві (Весола)
Сцена народження Христа трохи відрізняється від тієї, що зафіксована у західноєвропейському живописі, адже походить вона з апокрифу, а не з Євангелія. Коли ж дивишся на поліхромію Новосєльського, виникає враження візантійського канону.
«Тут ми маємо справу зі східною іконографією, тією, яка була популярна на іконах. І справді, замість стайні — абсолютно чорний грот. У ньому знаходиться Марія, яка відпочиває після пологів, а поруч з нею немовля. Тут також маємо порушення перспективи, яке є цікавим для Новосєльського і типовим для ікони. Ми бачимо Марію та Йосипа в профіль, а немовля в яслах — з висоти пташиного польоту. І ми відчуваємо, що ці ясла трохи схожі вівтар, чи камінь, на якому він спочиває. І Новосєльський створює контраст між темним гротом і білизною пелюшок, у які загорнута дитина. Водночас, вони вже є певною відсилкою до плащаниці. Біля ясел дві тварини: віл і віслюк. А це теж сакральні тварини, які мають свою символіку, що походить з різних уривків Старого Заповіту. Віл — це символ єврейського народу, а віслюк — язичників. Ці дві тварини є свідками нового початку світу, у якому народжується Господь. Постать Йосипа на цьому зображенні трохи відсунута і знаходиться нижче, десь біля входу у грот. Це теж є елементом, запозиченим із традиційних ікон і демонструє певну дилему Йосипа, який має зіткнутися з новим відчуттям батьківства. Тому він трохи далі від Марії з немовлям. Загалом, створений Новосєльським нартекс, є цілковитою оповіддю про Марію, частиною якої є віра у її непорочне зачаття. Це формально стало догмою в XIX столітті. Натомість у сакральному мистецтві це переконання було висловлене раніше. Так само у середньовічному мистецтві. І одна з історій, яка б це підтверджувала, — саме цей момент успіння. Згідно з вірою католицької та православної церкви, оскільки Марія — людина без першородного гріха, зазнала іншого виду смерті. Новосєльський показує тіло Марії, що спочиває на ліжку, але водночас у цій сцені він показує її ще двічі. Її душу тримає Христос так, як Мадонна тримає немовля. Тобто, це зменшена фігура дорослої людини. Водночас постать Марії показана в півсфері, в трансцендентному просторі, вже в повному образі, ніби з душею і тілом. Процес вмирання, чи упіння, супроводжується апостолами, які зібралися з обох сторін. Образ дуже приглушений. У ньому немає драматизму. Немає і типового для західної іконографії містичного вознесіння Марії у хмарах. Новосєльський мав власні переконання щодо того, як би могло виглядати сакральне мистецтво, аби приваблювати сучасну аудиторію. Він обрав для себе ключові елементи і звів іконографію до мінімуму, де зміст надзвичайно сильно підтримується формою і кольором. Тому ці розписи, які можна побачити у Весолій, — такі мінімалістичні, приглушені. Вони не насичені символами, які змушують нас замислитися над тим, про що йдеться. Це сцени, у яких можна просто перебувати без надмірного аналізу. Новосєльський, на мою думку, був зосереджений на формальних рішеннях. Павел Садлей, який був його помічником, згадував, що професор просто креслив. Він зосередився на геометрії, пропорціях і техніці. Люди часто називають ці розписи фресками, хоча це поліхромія. І відомо, що поліхромії створювалися не пензлем. Новосєльський використовував звичайні ганчірки і поролонові губки, якими ми миємо посуд, і накладав ними кілька шарів фарби, ніби вбиваючи у стіну. Таким чином він прагнув створити відчуття вібрації зображення, що воно не мертве, не гладке, що реальність складніша. І цей ефект, як мені здається, досягається у Весолій», — пояснила Зофія Лукомська-Хоєцька.
Поліхромія та оздоблення костелу Божого Провидіння у Весолій були внесені до реєстру пам'яток Польщі у 2011 році.
Запрошуємо послухати матеріал.
Dwójka / Христина Срібняк