Деякий час тому з’явилася ініціатива внесення Віґілії, тобто Святвечора, до Національного списку нематеріальної культурної спадщини Польщі, а відтак, можливо, й до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Тривають суспільні консультації стосовно цього питання, надходять слова підтримки від його прихильників. Цю ініціативу, на прохання Міністерства культури та національної спадщини, координує Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.
Хто цікавиться списком нематеріальної спадщини, може знати, що враховані там звичаї переважно збереглися лише частково або вони не дуже поширені чи обмежені конкретною територією. А в цьому випадку виклик – величезний: йдеться про звичай, який є різноманітним не лише в регіональному вимірі, адже Віґілію в кожній оселі святкують по-іншому. Як відбувається процес внесення такого звичаю у список ЮНЕСКО з погляду координатора проєкту — пояснює докторка габілітована Катажина Смик з Кафедри нематеріальної культурної спадщини Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, яка була гостею Другого каналу Польського радіо.
Ця різниця полягає передусім у тому, що треба по-іншому провести суспільні консультації. Якщо суспільність невелика, хоча іноді й більша, міська – всі можуть зустрітися, наприклад, у музеї, в будинку культури, ґмінному чи міському осередку культури, у бібліотеці й зорганізувати такі суспільні консультації простіше. У випадку ж загальнопольської традиції різниці є регіональними, локальними, родинними, релігійними. Тому нам дуже потрібні співробітники, група тих, хто підтримав ідею внесення віґілійної вечері разом з усіма звичаями цього дня у список, заповнюючи анкету. Допомогти можуть і установи. Ми всі, індивідуальні особи та чимало установ, зокрема Другий канал Польського радіо, Центр народної культури Польського радіо включаємося в ідею внесення традицій цього дня до краєвого списку ЮНЕСКО на громадських засадах.
Схема внесення у список ЮНЕСКО є такою, що спочатку конкретний звичай повинен бути врахований у національному списку. Щоб так сталося, необхідно зібрати відповідну кількість голосів на підтримку такої ідеї. Й саме на цьому етапі є клопотання стосовно польської Віґілії.
Катажина Смик з Кафедри нематеріальної культурної спадщини Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні звернула увагу на роль, зокрема, Другого каналу Польського радіо у продовженні традицій.
— Другий канал на всепольському рівні вже давно підтримує депозитаріїв віґілійних традицій. Що це означає? Вчити нас, поляків, про різноманітність, про дуже-дуже давні, дохристиянські звичаї та зміст, який проіснував до сучасності, нагадувати колядки в старих та новіших версіях, а передусім, щоб ці колядки співати, а всі способи вітань, прикрашання ялинки, будинку, ясел — щоб ми продовжували це.
Бути депозитарієм віґілійних чи будь-яких інших традицій означає відчувати зв’язок із попередніми поколіннями, які передали нам конкретну традицію, відчувати відповідальність за те, щоб передавати традицію в так званому безпосередньому переказі наступним поколінням. Також увічнювати те, що нам здається важливим, що ми перейняли від попередніх поколінь. Але й додавати, осучаснювати те, що для нас сьогодні важливе, тому що культурна спадщина мусить жити, не можна її заморожувати. Не йдеться про реконструкцію традиції, яка є закритою карткою, а щоб ця спадщина жила в нашій громаді, в нашій сім’ї. Також практикувати цю спадщину, тобто не лише знати, що воно означає й чому ми це робимо, але, просто, робити це.
Докторка габілітована Катажина Смик навела пояснення учасників анкети, чому внесення польського святкування Святвечора, тобто Віґілії, у список ЮНЕСКО, є таким важливим.
— У мене є декілька цитат із заяв. Тому що у формулярі можна зазначити свій вибір, підтримку, лише натискаючи відповідь «так» і тут є обов’язкові запитання, також важливі для ЮНЕСКО — ім’я, прізвище, стать, вік, місце проживання. Але також я додала таке запитання, на яке охочі можуть дати відповідь, й запитала, чому віґілійна вечеря є важливою. Я перевірила, відповідей надійшло 280.
Послухаймо лише кількох: «Віґілійні звичаї вписані в нашу клуьтуру і є нагодою поглиблювати родинні стосунки й передавати традиції». Інший автор: «Віґілійні звичаї – це, власне, єдиний надалі дуже поширений і популярний у Польщі приклад збереження обрядового дійства, що виростає з традиційної культури. Воно пов’язане з переданням родинних традицій і типово польських звичаїв, наприклад, ділитися оплатком. Віґілія кумулює в собі сенс традиційного польського свята». Ще одне обґрунтування — «Віґілійні звичаї важливі і з релігійних міркувань, і з погляду традиції, особливо, що вони сягають корінням дохристиянських часів». І така коротка записка: «Це — моя традиція, а традиція будує ідентичність». Інша: «Дуже родинна традиція, родинна з покоління в покоління» або така відповідь: «Продовження віґілійних традицій для розвитку суспільства, збереження історичної, культурної та релігійної спадщини». Хтось інший пише: «Ми впродовж поколінь радіємо цим прекрасним днем і так мусить залишитися». І ще одне: «Дуже дякую за почин внесення Святвечора, що передує Різдву Христовому в Польщі, до Національного списку нематеріальної спадщини та списку ЮНЕСКО. Це так очевидно, що дивує факт, що досі наш Святвечір не охоплений цим захистом».
Ось такими є незвичайні результати опитування поляків різного віку з усієї Польщі з використанням анкети, яку розсилали електронно, і з використанням так званого методу снігової кулі, тобто з проханням, щоби знайомі, друзі, установи передавали анкети людям, про яких знають, що вони зацікавлені. Отже, маємо заяви літніх осіб, але також зовсім молодих, які народилися кільканадцять років тому. Формуляр продуманий так, щоб виключені із цифрового життя, які не зможуть обслужити на смартфоні чи комп’ютері анкету, могли продиктувати свої дані комусь, хто заповнить анкету від їхнього імені.
Докторка габілітована Катажина Смик розпвіла про можливість поповнити документацію про відзначення Віґілії фотоматеріалом.
— Почалася також ще одна незвичайна ініціатива. Центр інтерпретації нематеріальної спадщини Кракова, який є важливою частиною Музею Кракова, відкрив іще одну ініціативу. На своїй сторінці у фейсбуку оголосив, що можна приносити, відправляти віґілійні фотографії та відеоролики, що стануть частиною цієї документації, особливо на список ЮНЕСКО. Існують особливі зумовлення; перш за все, найбільше нам залежить не на артефактах, а на практиці, щоб було видно, просто, нас, поляків, — людей, які дотримуються вимог традиції, коли прикрашають ялинку або готують страви та все на стіл, співпрацюють при підготуванні святвечірньої вечері. Чи поляки, які діляться оплатком, співають за столом, розгортають подарунки з-під ялинки; може, до когось завітають колядники. Колись, пам’ятаймо, це були так звані подлазьніки – маленькі хлопці, які ходили від самого ранку у Віґілію; може, цей звичай ще десь зберігся. Також це може бути знімок майстер-класів — виготовлення ялинкових прикрас, передусім з участю дітей, щоб показати, що ці звичаї — живі й такими залишаться, і молоде покоління понесе далі ці звичаї, пов’язані з домом, а також і з нашою поведінкою в костелі, бо ж у храмі є богослужіння — «пастерка», відвідування ясел, але й наша присутність і дійство на кладовищі. Бо ж у дохристиянський період були наші слова’янські «Дзяди» і ми бачимо залишки тогочасної задушної практики в сучасному відзначенні Віґілії.
Науковиця відзначила, що зібрати всі ці дані в одне звернення буде нелегко.
— Не буде просто. Віґілійна вечеря, але й весь контекст музичної складової, всіх артефактів, усіх видів практики, що відбувається вже від світанку в наших оселях, це величезний комплекс змістів. А клопотання стосовно списку ЮНЕСКО, який відкрила і запросила нас до нього Литва, ми хочемо розділити з Україною. Адже в нас спільні значна частина змісту і практика, яка стосується традиції відзначення дня Віґілії. Формально там дуже обмежена кількість знаків, додатків, а це ускладнюватиме роботу.
Варто звернути увагу, що з Віґілією в кожному куточку Польщі пов’язані інші звичаї. На вечерю напередодні Різдвяних свят готують іноді кутю або локшину з маком. Інколи невеликі схожі на вареники вушка, подекуди крокети, а десь вареники. Грибний суп чи борщ. А в кімнаті може стояти ялинка, буває вертеп а то й солом’яний дідух.
PR2/Н.Б.