Він говорив, шо писати треба тільки тоді, коли ти справді маєш що сказати. Його роками вказували як того, хто повинен отримати Нобелівську премію з літератури. Він мав абсолютно неповторне почуття гумору, любив музику та птахів. Він був сміливий у висловлюванні своїх думок, але форма його оцінок ніколи не мала ані тіні агресії.
Адам Заґаєвський, поет і прозаїк. Заґаєвський народився у Львові, помер у Кракові. Він був одним із найвідоміших польських поетів сучасності.
Адам Заґаєвський опублікував, серед іншого, томи віршів: «Komunikat» (1972), «Jechać do Lwowa» (1985), «Powrót» (2003) та «Asymetria» (2014). Він писав також прозу, видавши, зокрема, «Ciepło, zimno» (1975), «Słuch absolutny» (1979) та есе: «Świat nie przedstawiony», z Julianem Kornhauserem (1974), «Solidarność i samotność» (1986), «Poezja dla początkujących» (2017). Адам Заґаєвський був лауреатом ряду нагород і премій, зокрема, Премії фундації імені Косьцєльських (1975), Нейштадтської літературної премії (2004) та Премії принцеси Астурійської (2017). Він був членом Польської асоціації письменників, Польського ПЕН-клубу та Польської академії знань.
Адам Заґаєвський був пов’язаний із поетичним рухом «Нова хвиля». Рух зібрав поетів, котрі дебютували у другій половині 60-х років минулого сторіччя і притаманною рисою яких була постава бунту стосовно тогочасної літератури. Одним із найважливіших гасел хвилі став постулат літературного пізнання дійсності, а основним звинуваченням, яке «новохвильові» поети закидали тогочасній повоєнній літературі було те, що вона не виконує цього постулату, сприймає тогочасну реальність 60-70-х рр. як річ собі не відповідну, не вміє показати її інакше ніж гротескно.
Говорить приятель Адама Заґаєвського, літературний критик професор Алєксандер Фіют:
- Коли помирає поет цього формату, багато говориться про його численні заслуги перед польською літературою та культурою. Але потрібно вказувати конкретику. Адам Заґаєвський був людиною з великою моральною вразливістю та політично активним. Як у часи комуністичної Польщі, так і в сучасні часи він виступав проти брехні та нікчемності. Як відомо, він підписав «Лист 59», в якому з іншими інтелектуалами протестував проти вписання до Конституції слова про керівну роль Комуністичної партії та довічну дружбу з СРСР. За це його комуністична влада покарала тим, що змусила мовчати — Заґаєвського заборонили друкувати. Він був теж емігрантом. Після воєнного стану він виїхав до Парижа і там жив 20 років. Я вперше познайомився із Заґаєвським у 1972-73 роках, коли він належав до групи «Teraz». Крім нього, там були Юліан Корнгаузер, Єжи Пйонтковський, Станіслав Стабро, Єжи Корнгольд, Віт Яворський. Це був початок «Нової хвилі». Вони тоді намагалися «представити світ», як вони говорили. Вони звинувачували попередників у втечі від дійсності політичної. А другий раз, це був 84-ий рік, і я був свідком, як Заґаєвський став світовим поетом. Його вірші читав Чеслав Мілош, і тоді почалася хвиля його популярності, яка винесла його до номінації до Нобелівської премії з літератури. І можна би запитати, в чому полягав секрет його міжнародної слави. Його називають «паном від краси». Причому краси не тільки в естетичному сенсі, а — етичному. У нього ці два виміри дуже тісно пов’язані.
Адама Заґаєвського згадує кінокритик Тадеуш Соболєвський:
- Він писав тільки в періоди радості, або, як він говорив, в часи позитивні. Його вірші розповідають про звичайне людське життя. Я дуже люблю його вірш про Шартрський собор. Він пише, що у вітражах цього собору показано усю історію світу та ідею людини у Всесвіті. Повз цей собор люди ідуть по дорозі на вокзал. Святиня величезна, і люди її минають на своєму шляху. І він написав про це вірш, як люди поспішають на роботу, минають цей собор і що це є якась така метафора нашого життя. Але ці люди теж відчувають поезію цією святині. Заґаєвський вірив, що всі ми — поети, що ми відчуваємо поезію у щоденному житті. Люди відвідують музей, п’ють каву в кав’ярнях і тільки живуть. Але своїм життям вони відтворюють вітражі на Шартрському соборі. І коли я це кажу, то чую його тихий, злегка іронічний голос. Ми живемо в часи важкі, коли часто не витримуємо цього тягаря. А він був поетом на найважчі часи. Він переконує, що дух поезії не помер. Мені пригадується, як у воєнний стан ми читали його есе зі збірки «Солідарність і самотність». І велике враження на мене зробила його думка, що при цій системі, що руйнується, потрібно дивитися вперед і йти вперед. І він це говорив із притаманною йому легкістю.
Фрагмент есе «Після кінця світу» (зі збірки «Солідарність і самотність». З польської переклала Ірина Карівець):
«Можливо, ми живемо вже після кінця світу? Історик скаже, що нашій епосі передували незліченні кінці світу. Впав грізний Вавилон. Римляни з острахом дивилися на варварів і християн. Впала Візантія.
Для людей, які жили в тих цивілізаціях, наче бджоли у вулику, то були жахливі катастрофи, справжні кінці світу (впав Карфаген). Адже не могли вони знати, що за сто, двісті чи п’ятсот років рана загоїться і щось із старого Риму збережеться у християнській Європі (...)
Як же жити після кінця світу? Адорно вважав, що після Освенціма поезія неможлива. Але на білих мотузках сушиться білизна, чутно сміх малої дитини. Ця дитина виросте, стане поліцейським чи священиком. Тому, гадаю, що після кінця світу слід жити так, як завжди. Ходити на довгі прогулянки. Дивитись, як заходить сонце. Вірити в Бога. Читати вірші. Писати вірші. Слухати музику. Допомагати іншим. Перешкоджати тиранам. Тішитися любов’ю і журитися смертю. Як завжди.»
Альбом «Mów spokojniej» містить пісні, написані композитором Влодеком Павліком на підставі поезії Адама Заґаєвського. На кружальці почуємо голоси Наталії Вільк, Лукаша Ємьола, Марека Балата, але теж... самого Адама Заґаєвського, котрий мелодекламує одну зі своїх поезій.
Про те, як так сталося, що Загаєвський увійшов в цю музичну кооперацію, розповідає джазовий піаніст та композитор Влодек Павлік:
- Я аранжував зустріч в Кракові, це був 2015 рік. І тоді я вперше побачив Заґаєвського особисто. Пам’ятаю, я тоді страшенно хвилювався, оскільки добре знаю його творчість і надзвичайно її ціную. Він був одним із найважливіших людей, про яких говорилося в колах американських митців, серед яких я довго перебував. В Америці його творчість дуже цінують. Отже, відбулася ця зустріч, і Адам сказав, що я повною мірою можу користуватися його поезіями вільно, вибирати які хочу. Це був як великий подарунок, адже раніше Заґаєвський не погоджувався на такі проєкти. Так народилося 14 пісень на підставі його віршів. Це була неймовірна співпраця, інтелектуальна та мистецька пригода і теж — дружба, адже Адам Заґаєвський став дуже близькою людиною у моєму житті. Він дав мені довіру, добро, сердечність та теплу усмішку.
Чимало людей, котрі знали Адама Заґаєвського, підкреслюють, що він мав неповтроне почуття гумору і був дуже сердечною людиною. Натомість, Заґаєвський ніколи не був на першому плані рефлекторів.
- Ви знаєте, в житті потрібно вибрати — чи хочеш бути селебріті, чи хочеш бути поетом. Адам чудово розумів і відчував цю різницю і досконало знав, ким він є. Він був поетом. Він знав - те, що може запропонувати людям, це поезія. Натомість, якщо вже хтось належав до ґрона його близьких знайомих, а таким маю честь себе назвати, то ці люди можуть сказати, що Адам був дуже скромною людиною, він ніколи не ставив себе в центрі, він був десь збоку і чудово вмів одним словом підбити підсумок різних ситуацій. Він випромінював добру енергію. Зрештою, його творчість теж є таким пошуком сяйва. Він так і написав в одному зі своїх віршів — про пошуки сяйва. І це дуже важливо, а одночасно — складно. Адже ми живемо у складні, важкі часи, а поезія нам дає іншу перспективу, понадчасову, вона показує, що ми не живемо тут і тепер. І що ми маємо потребу пошуку (і знаходження) чогось прекрасного, шляхетного і доброго. Адам шукав прекрасне. Він мав аристократичний підхід до людей, він ніколи не вживав вульгаризмів і не атакував нікого, а навпаки — шукав в кожному зерно добра. Це не означає, що він був лагідною овечкою, зовсім ні! Він мав натуру бунтівника — вистачить почитати його поезію. Думаю, що якщо не ми, то наступні покоління зрозуміють, що його поезія — це Біблія сучасних часів.
Запрошую послухати передачу у доданому звуковому файлі, з фрагментами виступів Адама Заґаєвського
Dwójka/Яна Стемпнєвич