Українська Служба

Адвент і парузія

28.11.2021 22:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського
Аудіо
  • Адвент і парузія. Філософський фейлетон Антона Марчинського
 ,   (  ), , .     , 1440 .
Фра Анджеліко, "Народження Христа" ("Преклоніння перед немовлям"), фрагмент, фреска. Монастир Сан Марко у Флоренції, 1440 рік.Foto: Fra Angelico - Wikimedia/The Yorck Project (2002) 10.000 Meisterwerke der Malerei (DVD-ROM), distributed by DIRECTMEDIA Publishing GmbH. ISBN: 3936122202 - Public Domain

29 листопада у західній традиції, а днем раніше – у східній (якщо не згадувати, що за Юліанським календарем це буде лише 15 листопада) розпочинається особливий період очікування. Очікування на Різдво, або ж – у ширшому і дещо глибшому сенсі – на надходження. Останнє латиною зветься adventus[1], а отже й сам майже чотиритижневий період, що передує, можливо, найпопулярнішому на Заході релігійному святу, називають Адвентом.

Якщо зазирнути до латинського словника, то можна зауважити, що окрім надходження, adventus означає також появу, переповнення через край (як це буває з водою, але також мірою і терпінням) та, зрештою, вторгнення, як цілковито несподіване прибуття всупереч будь-яким законам і порядку. Нашестя й гостина, що запроваджує новий лад. Хіба що вона, ця очікувана несподіваність, все ще наближається, та ніяк не прибуде.

Проте adventus у теологічно-метафізичному – або теж онтологічному – значенні був латинською калькою присутнього в Новому заповіті грецького поняття parousía, парузія, що так само задавало тон очікуванню на пришестя того, хто встановить і очолить новий порядок. Хоча різниці, однак, між обома словами є, й то суттєві. З них, натомість, випливають фундаментальні богословські та філософські розбіжності.

Отже, адвент з усіма його наведеними значеннями походить від дієслова adveniō[2] (інфінітивна форма – advenire), котре, своєю чергою, - від veniō[3] із його першочерговою увагою до руху й наближення (наближатися, зростати, переходити тощо). Очікування в ньому справді спрямоване на те, що надійде десь здалеку, чого, можливо, ще поруч немає.

Якщо ж ми подивимося на парузію, то значення, котрі домінують в її латинському відповіднику (як надходження та наближення), тут виявляються другорядними. Це – співіснування, або навіть буття поруч, паралельно й незалежно від себе. На це вказують префікс para- та основа ousía, котра свідчить про буття у всьому багатстві цього поняття. А коли йдеться про рівнозначні й паралельні способи буття, тоді parousía може вказувати на саме буття, присутність та її явлення[4]. Таким чином, у грецькому, а відтак східному правзірці в очікуванні йдеться про те, що вже є, але його буття неявне і незбагненне.

На що, однак, взагалі можна чекати? Чи цю функцію можна звести до якоїсь найзагальнішої та прозорої структури? Або ж структур? Очікування зосереджене на тому, що має надійти, на надходженні, а отже за своєю суттю є надією. (Цікаво, що польське слово spodziewać się, на відміну від сподіватися, можна перекласти як очікувати, але заразом не покладати надії, відчайдушно.) Надія ж, - як нагадує Барбара Скарґа в своєму есе Як питати про надію? (Jak pytać o nadzieję?), - проявляється «як бажаний наслідок або як радикальна зміна дотеперішнього перебігу справ», «як сповнення або як визволення»[5]. І, здається, загалом ця різниця цілком відповідає розходженню, що виникає між західною та східною перспективою на той період, з яким часто пов’язують останні дні листопада й передусім більшу частину грудня.

Та, безперечно, в очікуванні Різдвяного посту й Адвенту про Різдво йдеться принагідно. Як принагідним є 25 грудня за обома стилями для самого народження Христа. Це бо свято, як календарна подія, є лише нагадуванням про описуване християнською традицією пришестя – саме так парузію і адвент перекладають українською. Пришестя, що будь-який календар замикає і перекреслює, замикаючи історію. Різдво виявляється тут варіацією на незмінну тему із смертю й есхатоном у тлі – лише одним у низці проявів того самого.

Варто лише подивитися на православні ікони, що зображують Різдво, - із печерою-могилою, пелюшками-саваном і задумом Марії, - аби переконатися, що за своїм трагізмом цей канон цілком може змагатися із східнохристиянськими Розп’яттями. Та, швидше за все, він таки виявляється найтрагічнішим.

Зрештою, на Заході цей мотив теж присутній, хоч і не настільки помітний. В своїй цілком вільнодумній збірці есе Проповіді про Євангеліє дитинства (Homilie na Ewangelie Dzieciństwa) вже померлий польський есеїст та історик літератури Ришард Пшибильський з Інституту літературних досліджень Польської академії наук наводив приклад фрески Народження Христа з монастиря Сан Марко у Флоренції, що, можливо, була там єдиною написаною рукою Фра Анджеліко. Місце народження Ісуса він представив «саме так, як його впродовж багатьох сторіч бачила християнська традиція» [6], зобразивши печеру і стайню, з якої виглядали віл та осел.

«На фресці з Сан Марко в самому центрі, серед тих, хто перед ним схилився, вийнятий з ясел, цілковито голий Ісус лежить на землі на підкладеній під нього в’язці соломи. Не зеленуватого сіна, але жовтої соломи, що також символізує ницість матерії. Його ореол позначено червоним хрестом – знаком майбутніх страждань. (…) На тлі голів вола і осла, що виглядають з-за переділок, видно пусті ясла. Встановлені коротшим боком до нас, показані в перспективі, вони нагадують збиту з простих дощок відкриту труну. За цими яслами, на тій же прямій лінії, нисхідній вісі, ми бачимо темну печеру. Потаємна утроба землі, оця печера, схожа на ту, де буде покладене тіло Ісуса після смерті. Ясла-труна, в якій ховають у землю наші тіла – ось воно тло таємниці. Народження Бога, приреченого на страждання, кинутого на тверду глину й оберемок соломи. Жодного натяку на славу Воскресіння. Бог став людиною, отже приречений на страждання і смерть. (…) З простотою, що межує з якоюсь геніальною відважністю, фреска з п’ятої келії монастиря Сан Марко у Флоренції демонструє глядачам кенотичний аспект Втілення», його спустошення і приниження.

Але про адвент і парузію як кеносис та очікування зустрічі ми поговоримо за тиждень.


Антон Марчинський


[1] Mały słownik łacińsko-polski, pod red Józefa Korpantego, Warszawa: Wydawnictwo Szkolne PWN, 2007. s.41.

[2] Ibid.

[3] Ibid., с. 640.

[4] Oktawiusz Jurewicz, Słownik grecko-polski, t. 2, Warszawa: Wydawnictwo Szkolne PWN 2000, παρουσία.

[5] Barbara Skarga, Jak pytać o nadzieję? (https:\/\/www.tygodnik.com.pl/kontrapunkt/21/skarga.html)

[6] Ryszard Przybylski, Homilie na Ewangelie Dzieciństwa, Warszawa: Sic! 2007, s.64.

Побач більше на цю тему: філософія Різдво

Філософія кольору

25.04.2020 16:06
«Кольори спроможні являтися незалежно від фактичної наявності пігментів, насичення ділянок спектру чи навіть очей. Вони криються десь глибоко в самій здібності їх сприймати та мислити». Філософський фейлетон Антона Марчинського

Питання про питання

23.05.2020 16:19
У питання напевно вписана свобода. Це перше, що кидається у вічі, коли хтось ставить питання, навіть на рівні повсякденного досвіду. Якщо хтось отримає наказ і ставить цей наказ під питання, в цьому проявляється бунт, свідоцтво того, що цей хтось є автономним сущим, спроможним сказати «ні»

Криза

06.06.2020 16:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Мудреці та філософи

04.07.2020 16:42
Список з сімома мудрецями змінюється. Але тим, що не змінюється, є розуміння мудрості, яке тут криється, і те, як це контрастує з розумінням мудрості, притаманним філософії

«Найважливіша подія у житті»

18.07.2020 14:00
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Три ідеї... метафізики. Між Кантом та Гайдеґґером

01.08.2020 16:28
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Дата. Мить. Філософ і поет

10.10.2020 19:19
Філософський фейлетон Антона Марчинського

Буття поміж

21.11.2020 22:20
Філософський фейлетон Антона Марчинського