Пьотр Ример: На самому початку, коли я натрапив на студію електроакустичної музики, я не мав уявлення про інструменти для створення такої музики. Все, що мені показали на уроці, було для мене новим. Я намагався отримати максимум від кожного програмного забезпечення та сеансу запису, оскільки ми також записували живі інструменти та різні інші звуки. Тому процес створення електроакустичної музики дуже сильно пов’язаний з тими інструментами, з якими я стикався і з якими буду стикатися в майбутньому.
Якщо пишеться для звичайних акустичних інструментів, у нас більш-менш уже є весь запас звуків, які ми можемо використати у творі. Звичайно, ви завжди можете винайти нову техніку, але історія музики дала нам так багато ресурсів, що ми вже маємо досить повний алфавіт, з якого складаємо гармонічні та темброві структури, тощо. Створення електроакустичної музики, у моєму випадку, це набагато більш гетерогенний процес, залежний від доступних мені інструментів і технологій. Під час запису ми записували звуки, наприклад, скрипки, потім пісок, камінь, якісь удари. Мені потрібно було якось перетворити цей сирий, неоднорідний матеріал у ціле, яке для мене має певну когерентність, тобто це не просто зіставлення дивовижних звукових якостей. Ці перші записи були вирішальними для мене, тому що пізніше я пішов шляхом, який ми історично могли б назвати французьким шляхом, похідним від Groupe Recherches de Musique Concrète та конкретної музики П’єра Шеффера. Він створив концепцію звукового об’єкта, яка мене дуже надихає.
Детальніше в репортажі Мирослава Трофимука
