З книги Олеся Обертаса - Український самвидав можемо взнати детальніше про цей рух, також знаю, що цим питанням цікавиться Вахтанг Кіпіані, він колекціонує таку самвидаву пресу. Виставку приватної колекції під назвою «САМВИДАВ: сторінки історії поколінь» він реалізував у Криму в 2010 році.
В Польщі відповідником такого самвидаву є так званий другий обіг - це преса і публікації часто політичного змісту, які публікувалися на противагу першому обігу, тобто пропартійним, антипольським, радянським на той час засобам масової інформації. Та в Польщі присутній ще один субкультурний рівень публікації, які ми називаємо третім обігом. І саме в рамках третього обігу, в медійному просторі виникали друки, які не вписувалися в жоден з двох течій. Зазвичай це були так звані зіни, які тиражувалися на так званих powielaczach, тобто ручних тиражувальних пресах, ксероксах, чи різографах. Такі друки становили базу для комунікації в час Другої світової війни, окупації, та Повстання Варшавського. Фактично так звана Підземна Варшава мала також свою підземну пресу, яка в час радянської окупації не припинила своєї діяльності і мала вагомий вплив на суспільну думку...
Не дивно, що традиція самвидаву глибоко закорінена в щолденному житті поляків натуральним чином перекочувала в молоді протесні рухи панкової культури, на базі яких виникли молодіжні журнали. Оскільки такі видання виникали також у Британії і були пов'язані з фан-контекстом якихось напрямків мистецтва, чи музики, я можу припускати також, що знання про самвидав просочився у польське суспільство опосередковано через британський контекст, хоча б через зв'язок із Польським урядом у вигнанні, який перебував у Лондоні. А тогочасна молодь цікавилася британською музичною культурою і тенденціями, які виникали тоді, тож все це стало передумовою для виникнення самвидавних рухів.
Протягом останніх 10 років, приблизно від 2012 року я спостерігав певний ренесанс самвидаву зокрема у Варшаві, тут відбувалися так звані ЗінеФести і світи паперового і музичного самвидаву перепліталися дуже тісно на базі клубокавярень, в яких звучала імпровізаційна музика, або у публічних просторах, в яких відбувалися різного типу публічні зустрічі, обговорення. Дехто пов'язує такий розквіт самвидаву із розвитком хіпстерської культури, проте виникає враження, що самвидав 2010-х років немає прив'язки до мовних субкультур і з особистого досвіду можу стверджувати, що видання, які виникали в той час окреслювались словом артбук - і майже не містили текстів, це насамперед книги із візуальним матеріалом, із суттєвим акцентом на експериментах із поліграфією.
Важливим тут був підбір паперу, кольору і друкарських технік, зазвичай авторами таких артбуків були випускники поліграфічних спеціальностей чи Академій мистецтв, які володіли такими техніками. Протягом 2022 року я не помітив у Варшаві скупчення таких видань, чи відповідних фестивалів, проте знаю, що Ярмарок незалежних видавництв має відбутися у вересні, 9-10 числа в локації під назвою ADA Puławska і це буде 7 такий ярмарок. Тож у вересні зможемо пересвідчитися на власні очі, як виглядає польский самвидав сьогодні, натомість ми спілкуємося із видавчинями україномовного зіну з підтитулом «вершина айсбергу української творчості», Поліною Максименко, Світланою Ткачук, Софією та Анастасією Михайловими про створення ЗІНУ у Варшаві.
Репортаж Мирослава Трофимука
