Дмитро Лазуткін
Індійський океан
що вона робила
на узбережжі індійського океану?
дивилася як сонце обережно
сідає на хвилі і починає на них гойдатися?
їла солодкі фрукти під пальмами?
ганяла на моторолері?
вигиналася мов змія
лежачи на піску?
курила духмяну траву?
танцювала? медитувала?
фотографувалася зі слонами?
напевно саме так все і було
десять днів світла
десять днів свободи…
поверталася ніна
літаком через варшаву
під час пересадки
встигла поспілкувалася по відеозв’язку з донькою
яка залишилася з її батьками
вдома
у маріуполі
її малій було чотири роки
вона смішно вимовляла окремі слова
особливо нові для себе
наприклад говорячи про ракети
сказала:
мам
а у нас лакети
які лакети?
ну що ти там вже знову вигадуєш?
мам у нас бомби…
так ніна дізналася про початок війни
за кілька хвилин її рейс скасували
як і всі інші рейси у її напрямку
наступного дня стало ясно
що далі буде лише гірше
обстріли посилювалися
почали з’являтися повідомлення
про перших загиблих
і страшні кадри зруйнованих висоток
відстані між телефонними розмовами
ставали нестерпно довгими
коли їхала у мікроавтобусі
до українського кордону
зв’зок з донькою і батьками зник
на сім днів як виявилося згодом
крізь в’язкий час
вповзала у світ весна
абоненти були
поза зоною досяжності
новини що надходили –
заважали їй дихати
повна облога міста
повна облога міста
і де тут взятися повітрю у її легенях?
вона читала про гуманітарні коридори для цивільних
розстріляні російськими солдатами
дзвонила сусідам
питала – коли бачили її доньку востаннє?
перепитувала крізь скрипіння і шерехи у слухавці:
вона жива?
вона жива?
ви мене чуєте? вона жива?
проти її маленької дівчинки
армія путіна використовувала
системи залпового вогню
далекобійну артилерію
авіаційні бомби
тактичні ракети
дуже багато танків
мінометів і стрілецької зброї
постійно:
тремтіння і вібрація
писали що місто зруйноване
на 50 відсотків
потім – на 70
згодом – на 90
безкінечне згарище
мертва земля
до якої
птахи поверталися ніби додому
а побачили – лише спалені гнізда
та й розлетілися назавжди
здивовані
нажахані
розгублені
ніна прорахувала всі можливі варіанти
і на всяк випадок – неможливі
тобто коли їй подзвонили
з незнайомого номера
вона вже була готова до всього
як виявилося
одного дня у їхнє бомбосховище
зайшли люди з автоматами
швидко забрали всіх
і повезли кудись під ростов
частині – дозволили тимчасово залишитися у донецьку
саме звідти й телефонували
ніна слухала незнайомий голос і подумки молилася
почула знайомі – і розридалася
їй вдалося домовитися про все
майже дивом…
вона забрала їх на блокпості
за вікнами автомобіля пропливали
низькі хмари і високі дерева
майже всю дорогу дівчинка
спала на задньому сидінні
вже за перемишлем
прокинувшись від нахабного сонця ранку
раптом запитала:
мамо
мамочко
скажи
ну як тобі індія?
будь-ласка
скажи
як тобі індія?
розмитий горизонт
виїдав очі
коли ця дорога
закінчиться
ми обов’язково
про все поговоримо
Dmytro Łazutkin
Ocean Indyjski
co robiła
na brzegu oceanu indyjskiego?
patrzyła jak słońce ostrożnie
osiada i skacze na falach?
wcinała słodkie owoce pod palmami?
szalała na skuterze?
wiła się jak wąż
na rozgrzanym piasku?
paliła aromatyczne zioła?
tańczyła? medytowała?
trzaskała selfie ze słoniem?
pewnie tak właśnie było
dziesięć dni światła
dziesięć dni wolności…
nina wracała
samolotem przez warszawę
podczas przesiadki
zdążyła odbyć rozmowę wideo z córką
która została z jej rodzicami
w domu
w mariupolu
mała miała cztery lata
zabawnie przekręcała słowa
szczególnie nieznane
chciała powiedzieć o rosyjskich rakietach
a mówiła:
mama
łakiety łakiety
jakie łakiety?
co ty wymyślasz dziecko?
mamo bomby bomby…
tak nina dowiedziała się o wybuchu wojny
po kilku minutach jej lot odwołano
i wszystkie inne w stronę domu
następnego dnia stało się jasne
że będzie tylko gorzej
ostrzał przybierał na sile
pojawiły się informacje
o pierwszych zabitych
i upiorne zdjęcia zrujnowanych wieżowców
dystans między rozmowami telefonicznymi
rozciągał się w nieskończoność
kiedy jechała busem
na ukraińską granicę
straciła łączność z córką i rodzicami
potem okazało się że na siedem dni
przez zawiesinę czasu
wiosna wpełzała do świata
abonenci byli
zupełnie nieosiągalni
docierające wiadomości
tamowały jej oddech
pełne oblężenie miasta
pełne oblężenie miasta
skąd płuca mają czerpać powietrze?
czytała o korytarzach humanitarnych dla cywilów
ostrzelanych przez żołnierzy rosyjskich
dzwoniła do sąsiadów
pytała – kiedy po raz ostatni widzieliście moją córkę?
przedzierała się przez zgrzytanie i trzaski w słuchawce:
żyje?
czy żyje?
słyszycie mnie? żyje?
przeciwko małej dziewczynce
armia putina wytoczyła
wieloprowadnicowe wyrzutnie rakietowe
artylerię dalekiego zasięgu
bomby lotnicze
pociski balistyczne
bardzo wiele czołgów
moździerzy granatników i karabinów
nieustanne
drżenie i wibrowanie
pisali że miasto zrujnowano
w pięćdziesięciu procentach
potem że w siedemdziesięciu
potem że w dziewięćdziesięciu
pogorzelisko jak okiem sięgnąć
martwa ziemia
ptaki wracały tam
jak do domu
lecz na widok spalonych gniazd
odleciały na zawsze
zdziwione
przerażone
zagubione
nina brała pod uwagę wszystkie opcje
niemożliwe – na wszelki wypadek – też
więc kiedy ktoś zadzwonił
z nieznanego numeru
była już gotowa na wszystko
otóż
ostatniego dnia do schronu
weszli uzbrojeni ludzie
prędko wszystkich załadowali
i wywieźli gdzieś do rostowa
niektórym pozwolili tymczasowo pozostać w doniecku
ktoś dzwonił właśnie stamtąd
nina słuchała nieznanego głosu i modliła się w myślach
usłyszała znajome głosy i rozpłakała się
jakimś cudem udało jej się wszystko załatwić…
odebrała ich w punkcie kontrolnym
za oknami samochodu płynęły
niskie chmury i wysokie drzewa
prawie całą drogę dziewczynka
przespała na tylnym siedzeniu
już za przemyślem
zbudziło ją uporczywe poranne słońce
zapytała nagle:
mamo
mamusiu
powiedz
jak było w indiach?
powiedz
płoszę
jak było w indiach?
rozmazany pejzaż
wyżerał oczy
na końcu
tej drogi
o wszystkim
porozmawiamy
przełożył Marcin Gaczkowski
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Мар'яна Кріль і Марцін Ґачковський
МҐ