Українська Служба

Портрет книжки: «Веселий цвинтар» Василя Стуса

03.09.2023 12:30
Василь Стус — поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського дисидентства. За офіційними даними він помер у ніч на 4 вересня 1985 року в совєтському таборі ВС-389/36-1 в селі Кучино (тепер Чусовський район Пермського краю, Росія). У «Портреті книжки» розповідаємо про «Веселий цвинтар» — самвидавну збірку Василя Стуса з 1971 року, останню, яку поет написав, перебуваючи на свободі, вірші з якої дивом збереглися до наших днів.
Аудіо
  • «Веселий цвинтар» Василя Стуса
  (1972, )
Василь Стус (1972, КДБ)Wikipedia \ National Archive of Ukraine (суспільне надбання)

Поштовхом до створення збірки стало вбивство Аллу Горської 28 листопада 1970 року. Всього надруковано 12 примірників — на друкарській машинці. Серед літер "шрифту" не було "є", "і" та "ї".
Стус дарував книжку найближчим друзям, потім — перед першим судом над поетом — КДБ дуже ретельно конфіскувало ті примірники, тож Стус був впевнений, що «Веселий цвинтар» втрачений назавжди. І лише 1979 року його приятель, Генріх Дворко, повідомив, що один примірник зберігається у нього.

Перша сторінка самвидавної збірки «Веселий цвинтар» Перша сторінка самвидавної збірки «Веселий цвинтар»

«Веселий цвинтар» — збірка експериментальна, буває тут традиційна строфіка, але є також вірші зовсім вільні від рим та навіть цілком авангардні, сюрреалістичні твори, що апелюють до гротеску й абсурду. Образність цієї поезії викликає асоціації з малярським мотивом Danse macabre , де скелети танцюють разом з живими представниками усіх суспільних верств. Держава та система — побудовані з мертвих тіл, як і каже Стус в одному з віршів:

Цей корабель виготовили з людських тіл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навіть машинне відділення.
Морока була з обшивкою —
особливо погано держали воду місця,
де попадалися людські голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
діру затикали кимось з екіпажу,
в той час як решта
шукала щасливої пристані
у відкритому морі.

Запрошую послухати передачу в звуковому файлі.

Марцін Ґачковський

Сковорода — «О спокою наш небесний!»

23.01.2023 16:37
3 грудня 2022 року, Україна відзначала 300 років від дня народження Григорія Сковороди —  українського філософа-містика, богослова, поета, педагога, музиканта, творчість якого мала значний вплив на наступні покоління українських літераторів. «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» — барокова збірка метафізичних віршів, написаних Сковородою впродовж 1753–1785-го років староукраїнською мовою й виданих посмертно 1861 року. Сьогодні пропонуємо вашій увазі три пісні із цієї збірки в перекладах: на сучасну українську мову Валерія Шевчука та на польську – Єжи Літвінюка

Портрет книжки: «Мондеґрін» Володимира Рафєєнка

31.01.2023 12:00
«Ви серйозно чи по-вкраїнському?» — цікавилась Тьотя з п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» (прем'єра: 1929). У блискучому романі «Мондеґрін» письменник-переселенець із Донецька Володимир Рафєєнко не вперше заговорив про серйозні речі не зовсім серйозно, але перший раз — українською мовою.

Портрет книжки: «Соняшні кларнети» Павла Тичини

29.01.2023 12:00
Тріумфальний дебют. Ритми космічних сфер, пошуки нової істини, світової гармонії та... передчуття подальших революцій.

Вікторія Амеліна про щоденник Володимира Вакуленка

02.07.2023 12:30
«Поки його читають —  він не переможений». Окупаційні записи вбитого росіянами письменника Володимира Вакуленка з'явилися у вигляді книжки «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші» (Vivat). Авторкою передмови до цього видання є Вікторія Амеліна, яка й знайшла щоденник Вакуленка в саду його батьків у селі Капитолівка біля Ізюму.  Письменниця розповіла Польському радіо для України про щоденник, його зміст, контекст створення та про людей, чиїми зусиллями це посмертне видання побачило світ.

«Niech odejdą z niczym» Григорія Чубая. Розмова з Мацеєм Пьотровським

10.08.2023 20:00
Мацей Пьотровський: «Коли я ще навчався у варшавському університеті, я не знав Чубая. Не чув про нього під час курсу української літератури. Потім я послухав пісні й почав читати його вірші. Це було щось трохи таємне, магічне, невідоме. Зрештою, я відчув цю атмосферу Львова, яку я шукав і прагнув також бути до неї дотичним. Чубай та його товариші декілька років творили  вільне товариство друзів, митців, що цікавляться не політикою, але творчістю. І хочуть просто робити прекрасне. Живуть так, начебто системи нема. На жаль, система їх за це покарала, Ці ідеї товариства Чубая, Рябчука, Морозова були для молодої людини дуже привабливі. Минуло тринадцять років з моменту, коли, бувши ще студентом, я переклав перший вірш».