Портрет книжки: «Веселий цвинтар» Василя Стуса

Василь Стус — поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського дисидентства. За офіційними даними він помер у ніч на 4 вересня 1985 року в совєтському таборі ВС-389/36-1 в селі Кучино (тепер Чусовський район Пермського краю, Росія). У «Портреті книжки» розповідаємо про «Веселий цвинтар» — самвидавну збірку Василя Стуса з 1971 року, останню, яку поет написав, перебуваючи на свободі, вірші з якої дивом збереглися до наших днів.

Василь Стус (1972, КДБ)

Wikipedia \ National Archive of Ukraine (суспільне надбання)

Поштовхом до створення збірки стало вбивство Аллу Горської 28 листопада 1970 року. Всього надруковано 12 примірників — на друкарській машинці. Серед літер "шрифту" не було "є", "і" та "ї".
Стус дарував книжку найближчим друзям, потім — перед першим судом над поетом — КДБ дуже ретельно конфіскувало ті примірники, тож Стус був впевнений, що «Веселий цвинтар» втрачений назавжди. І лише 1979 року його приятель, Генріх Дворко, повідомив, що один примірник зберігається у нього.

Перша сторінка самвидавної збірки «Веселий цвинтар»

«Веселий цвинтар» — збірка експериментальна, буває тут традиційна строфіка, але є також вірші зовсім вільні від рим та навіть цілком авангардні, сюрреалістичні твори, що апелюють до гротеску й абсурду. Образність цієї поезії викликає асоціації з малярським мотивом Danse macabre , де скелети танцюють разом з живими представниками усіх суспільних верств. Держава та система — побудовані з мертвих тіл, як і каже Стус в одному з віршів:

Цей корабель виготовили з людських тіл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навіть машинне відділення.
Морока була з обшивкою —
особливо погано держали воду місця,
де попадалися людські голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
діру затикали кимось з екіпажу,
в той час як решта
шукала щасливої пристані
у відкритому морі.

Запрошую послухати передачу в звуковому файлі.

Марцін Ґачковський