Аріель розе — польський поет, автор двох поетичних збірок, перекладач та ілюстратор. Наталія Бельченко — українська поетка, авторка дев’яти поетичних збірок, перекладачка польської поезії. «Море вночі стає м’язом серця» — інтелектуальна, але не важка поезія, сповнена історичних посилань, поезія, що водночас апелює до нашої, сучасної реальності. З рядків розе промовляють до нас, зокрема, видатні люди культури XX століття та античні герої й відомі літературні персонажі.
Сьогодні пропонуємо Вашій ласкавій увазі три вірші з цієї збірки.
ariel rosé / аріель розе
Tejrezjasz szuka asystenta
A jeśli, pyta Odyseusz, to jest nieodwracalne
i stracę miłość? Trudno jednak się rozstać,
wyspa jest idyllą, w ogrodzie pękają od soku
dojrzałe śliwki. Tejrezjasz odradza, Kalypso
się starzeje, Odys, zresztą nie mogę cię
zatrudnić, jesteś ciągle w rozjazdach,
lepiej wróć do domu, do tamtej kobiety,
patrzycie na to samo morze, tylko z innej
strony. Moim domem jest moja opowieść,
mówi Odys i na odchodnym pozdrawia
psy przewodnie Tejreja, który chce znać
koniec jego historii. Odys staje na brzegu,
zapada zmierzch, księżyc i jego rozkołysane
odbicie tworzą średnik; wszystko być może.
Тіресій шукає помічника
А якщо, запитує Одіссей, це неминуче
і я втрачу кохання? Адже важко розлучатися,
острів — сама ідилія, в саду стікають соком
перестиглі сливи. Тіресій відраджує, Каліпсо
старіє, Одіссею, зрештою я не можу тебе
взяти на роботу, ти весь час у роз’їздах,
краще повернись додому, до тієї жінки,
дивіться на це ж саме море, тільки з іншого
боку. Мій дім – це моя розповідь,
каже Одіссей, і вітає на прощання
собак-поводирів Тіресія, який хоче знати
кінець його історії. Одіссей стоїть на березі,
сутеніє, місяць і його розгойданий
відбиток утворюють крапку з комою; все може бути.
Pieśń Orfeusza
Ładnie śpiewasz, Orfeusz, masz dobry
PR, ale nie potrafisz się sprzedać, mówi bóg
podziemi i wychodzi zeskanować dokumenty.
Chmury zbierają się niczym orkiestra na symfonię
ulewnego deszczu. Wiatr zerwał jabłoniom
naszyjniki jabłek. Orfeusz stoi w ogrodzie
i śpiewa sarnom, ich oczy są nocą zaglądającą
w okna domów. Jelenie uciekają przed nim,
nie chce jego pieśni nawet bury kot, tylko
komar jest mu wierny. Orfeusz nie może
zapomnieć, jak Eurydyka stała na plaży,
I’m so out of shape – mówi ona, a on uwielbia
ten kształt, kształt morza, jego przypływ
i odpływ to wieczna praca piły albo noża.
Пісня Орфея
Гарно ти співаєш, Орфею, добрий у тебе
піар, але не можеш продати себе, каже бог
підземного світу й виходить зісканувати документи.
Хмари збираються немов оркестр на симфонію
зливи. Вітер зірвав з яблунь
намиста яблук. Орфей стоїть в саду
і співає сарнам, іхні очі – це ніч, що зазирає
у вікна будинків. Олені тікають від нього,
не хоче його пісень навіть брунатний кіт, лише
комар вірний йому. Орфей не може
забути, як Еврідіка стояла на пляжі,
I’m so out of shape – говорить вона, а йому подобається
така форма, форма моря, його приплив
і відплив – це вічна робота пилки або ножа.
«Дух і Літера» | промоційні матеріали
Słuchając na Zoomie, jak Ija Kiwa czyta wiersz o wojnie
Wczoraj słuchaliśmy na Zoomie, jak Ija Kiwa
czyta wiersz w Kijowie, gdzie złote
czapki cerkwi nie schowały się do schronu,
słuchaliśmy każdy w swoim
mieszkaniu, prawie każdy, słuchaliśmy,
a byliśmy tylko oczami, jakbyśmy mieli
nic więcej, tylko oczy, jakbyśmy chcieli
ochronić ją oczami, którymi chłonęliśmy
każde słowo, gdy w tle palił się Babi Jar,
ale pamięć nie płonie, ufamy, pamięć jest nierdzewna,
pamięć niczym kret przeczeka, zahibernowana,
chcieliśmy wszyscy, tysiąc osób na Zoomie,
w dwa tysiące oczu trzymać nad Iją
parasol powietrza,
tarczę naszego patrzenia,
gdy skończyła czytać, podniosłam głowę
na stole leżała książka z biblioteki
La tentation d’exister Ciorana
wzgórza trzymały Bergen na kolanach,
zakwitły pierwsze krokusy, wszyscy
cieszyli się na wiosnę.
Слухаючи в зумі, як Ія Ківа читає вірш про війну
Вчора ми слухали в зумі, як Ія Ківа
читає вірш у Києві, де золоті
маківки церкви не сховалися до укриття,
слухали ми, кожний у своєму
помешканні, майже кожний, слухали,
а були ми тільки очима, так, наче в нас не було
нічого більше, тільки очі, так, наче ми хотіли
оборонити її очима, якими вбирали
кожне слово, коли на задньому плані палав Бабин Яр,
але пам’ять не горить, віримо, пам’ять не іржавіє,
пам’ять, мов кріт, перечекає в сплячці,
усі ми хотіли, тисяча осіб у зумі,
у дві тисячі очей тримати над Ією
парасольку повітря,
щит нашого погляду,
коли вона закінчила читати, я підняла голову,
на столі лежала книжка з бібліотеки
La tentation d’exister Чорана,
пагорби тримали Берген на колінах,
розквітли перші крокуси, усі
раділи весні.
переклала Наталія Бельченко
А видавництво «Дух і Літера» запрошує на наступну презентацію книжки: вже 15 лютого о 18 в бібліотеці ім. Ошера Шварцмана на Стрітенській 4 у Києві.
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Тарас Андрухович
МҐ