Posłuchaj | Послухай "Pół na Pół | Пів-на-пів" >>>
13 жовтня відбулася прем'єра книжки «Cztery pory wojny. Opowieści z Ukrainy». Це польськомовна збірка українських есеїв, більшість із яких була опублікована на сторінках журналу dwutygodnik.com після початку повномасштабного російського вторгнення. Про понад чотири роки роботи українського відділу «Двутиґодніка», літературу воєнного часу та майбутнє польсько-українського культурного діалогу говоримо з упорядницею збірки Вірою Балдинюк і головною редакторкою журналу Зофією Круль.
13 października odbyła się premiera książki „Cztery pory wojny. Opowieści z Ukrainy” — polskojęzycznej antologii ukraińskich esejów, z których większość ukazała się wcześniej na łamach dwutygodnik.com, po rozpoczęciu pełnoskalowej rosyjskiej inwazji. O ponad czterech latach działalności ukraińskiego działu, literaturze czasu wojny i przyszłości polsko-ukraińskiego dialogu kulturalnego rozmawiamy z autorką wyboru tekstów Virą Baldyniuk i redaktorką naczelną „Dwutygodnika” Zofią Król.
Простір вільного слова | Przestrzeń wolnego słowa
У березні 2022 року, приблизно два тижні після початку повномасштабного російського вторгнення, редакція dwutygodnik.com вирішила створити окремий відділ «Україна». Ішлося не лише про висвітлення війни для польських читачів. Українські автори мали отримати простір, у якому могли б говорити власним голосом — про те, що вважали важливим, і так, як самі цього хотіли.
Зофія Круль згадує, що від самого початку редакція прагнула забезпечити авторам належні умови співпраці, зокрема гонорари. Тексти публікувалися українською та польською мовами. Це давало можливість польській аудиторії знайомитися з сучасною українською культурою без посередництва усталених політичних і історичних схем.
W marcu 2022 roku, mniej więcej dwa tygodnie po rozpoczęciu pełnoskalowej rosyjskiej inwazji, redakcja dwutygodnik.com postanowiła uruchomić osobny dział „Ukraina”. Nie chodziło wyłącznie o relacjonowanie wojny polskim czytelnikom. Ukraińscy autorzy mieli otrzymać przestrzeń, w której mogliby mówić własnym głosem — o sprawach, które sami uważali za ważne, i w wybrany przez siebie sposób.
Zofia Król wspomina, że od początku redakcji zależało na zapewnieniu autorom odpowiednich warunków współpracy, w tym honorariów. Teksty ukazywały się po ukraińsku i po polsku. Dzięki temu polscy czytelnicy mogli poznawać współczesną kulturę ukraińską bez pośrednictwa utrwalonych politycznych i historycznych schematów.
Чотири сезони, багато облич війни | Cztery pory, wiele oblicz wojny
Підсумком понад чотирирічної співпраці стала книжка «Cztery pory wojny. Opowieści z Ukrainy». До збірки увійшли тексти п'ятнадцяти авторок і трьох авторів. Вступ, вибір і редакцію підготувала Віра Балдинюк, післямови написали Сергій Жадан та Анджей Стасюк.
Книжку поділено на чотири частини: «Przeżyte», «Wypowiedziane», «Przemyślane» та «Przyjęte». Її назва відсилає до есею Вікторії Наріжної про чотири сезони війни. Але пори року тут не лише календарна метафора. З плином часу змінюються переживання авторів, їхні запитання, способи описувати дійсність.
Owocem ponad czteroletniej współpracy jest książka „Cztery pory wojny. Opowieści z Ukrainy”. W antologii znalazły się teksty piętnastu autorek i trzech autorów. Za wybór, wstęp i redakcję odpowiada Wira Baldyniuk, a posłowia napisali Serhij Żadan i Andrzej Stasiuk.
Książka została podzielona na cztery części: „Przeżyte”, „Wypowiedziane”, „Przemyślane” i „Przyjęte”. Jej tytuł nawiązuje do eseju Viktorii Narizhnej o czterech sezonach wojny. Pory roku nie są tu jednak wyłącznie kalendarzową metaforą. Wraz z upływem czasu zmieniają się doświadczenia autorów, zadawane przez nich pytania i sposoby opisywania rzeczywistości.
Про що мовчить література? | O czym milczy literatura?
Чи існують теми, яких українські письменники уникають? Віра Балдинюк зауважує, що відсутність певних історій не обов'язково означає свідоме замовчування. Іноді авторам бракує сил, часу або відчуття безпеки, необхідного для письма. Людина, яка живе під постійною загрозою, не завжди може перетворити власний досвід на літературу.
Зофія Круль звертає увагу на парадокс: щоб описати розпач, іноді потрібно хоча б частково з нього вийти. Досвід найглибшого відчаю може залишатися поза межами мови. На початку вторгнення Андрій Любка писав про те, що війна — не час для літератури. Проте згодом саме література стала одним зі способів осмислення того, що відбувається.
Czy istnieją tematy, których ukraińscy pisarze unikają? Vira Baldyniuk zauważa, że brak pewnych historii nie musi oznaczać świadomego przemilczania. Czasami autorom brakuje sił, czasu albo poczucia bezpieczeństwa niezbędnego do pisania. Człowiek żyjący w nieustannym zagrożeniu nie zawsze jest w stanie przekształcić własne doświadczenie w literaturę.
Zofia Król zwraca uwagę na paradoks: żeby opisać rozpacz, trzeba niekiedy przynajmniej częściowo z niej wyjść. Doświadczenie najgłębszej rozpaczy może pozostawać poza językiem. Na początku inwazji Andrij Lubka pisał o tym, że wojna nie jest czasem na literaturę. Z czasem jednak właśnie literatura stała się jednym ze sposobów rozumienia tego, co się wydarza.
Рожева шубка, Буча і «втома від війни» | Różowe futerko, Bucza i „zmęczenie wojną”
Серед текстів, особливо важливих для Віри Балдинюк, — розповідь Олени Любенко про пережиту російську окупацію Бучі. Авторка переховувалася в підвалі, а написання й публікація цього досвіду потребували часу. Редакторка чекала на текст близько двох років.
Інший приклад — історія Іванни Скиби-Якубової, у якій рожева шубка та червона помада стають несподіваними символами опору, гумору й бажання зберегти себе всупереч обставинам.
Зофія Круль виділяє заключний есей Олени Апчел, присвячений, зокрема, виснаженню війною та складним питанням солідарності. Авторка служить в українському війську. Її погляд нагадує, що війна змінює не лише повсякденність, а й стосунки між людьми, уявлення про близькість, підтримку та відповідальність.
Wśród tekstów szczególnie ważnych dla Viry Baldyniuk jest opowieść Oleny Liubenko o doświadczeniu rosyjskiej okupacji Buczy. Autorka ukrywała się w piwnicy, a opisanie i opublikowanie tego doświadczenia wymagało czasu. Redaktorka czekała na tekst około dwóch lat.
Innym przykładem jest historia Ivanny Skyby-Yakubovej, w której różowe futerko i czerwona szminka stają się nieoczekiwanymi symbolami oporu, humoru i pragnienia zachowania własnej tożsamości mimo dramatycznych okoliczności.
Zofia Król wyróżnia zamykający antologię esej Oleny Apchel, poświęcony między innymi wojennemu wyczerpaniu i trudnym pytaniom o solidarność. Autorka służy w wojsku ukraińskim. Jej perspektywa przypomina, że wojna zmienia nie tylko codzienność, lecz także relacje między ludźmi oraz wyobrażenia o bliskości, wsparciu i odpowiedzialności.
Поза українсько-польською бульбашкою | Poza polsko-ukraińską bańką
Упродовж чотирьох років у відділі «Україна» друкувалися не лише українські, а й польські автори. Однак для книжки редакторки свідомо обрали тільки українські голоси. Антологія мала дати читачам можливість почути безпосередні свідчення, роздуми та літературні інтерпретації людей, для яких війна є щоденною реальністю.
Водночас співрозмовниці наголошують, що польсько-український культурний діалог не повинен обмежуватися колом людей, які й без того цікавляться Україною. Важливо звертатися й до читачів, для яких ця література поки що залишається незнайомою.
Przez cztery lata w dziale „Ukraina” publikowali nie tylko autorzy ukraińscy, ale również polscy. Do książki redaktorki świadomie wybrały jednak wyłącznie głosy ukraińskie. Antologia miała pozwolić czytelnikom poznać bezpośrednie świadectwa, refleksje i literackie interpretacje osób, dla których wojna jest codzienną rzeczywistością.
Rozmówczynie podkreślają zarazem, że polsko-ukraiński dialog kulturalny nie powinien ograniczać się do środowiska ludzi już zainteresowanych Ukrainą. Ważne jest docieranie także do czytelników, dla których ta literatura pozostaje dotąd nieznana.
Заразити цікавістю | Zarazić ciekawością
Віра Балдинюк наголошує, що заразною може бути не лише ненависть, а й цікавість. Саме зацікавлення іншою культурою, іншими людьми та їхнім досвідом може стати початком справжнього діалогу.
Для Зофії Круль важливо також, що «Cztery pory wojny» — це не лише книжка про Україну та війну. Порушені в ній питання стосуються сучасного світу загалом: здатності суспільств реагувати на насильство, меж солідарності, ролі мови та літератури.
Чи зможе книжка зацікавити тих, хто досі не читав українських авторів? Співрозмовниці сподіваються, що так. Адже література здатна не лише розповідати про чужий досвід, а й допомагати знаходити в ньому щось важливе для себе.
Vira Baldyniuk podkreśla, że zaraźliwa może być nie tylko nienawiść, lecz także ciekawość. To właśnie zainteresowanie inną kulturą, innymi ludźmi i ich doświadczeniami może stać się początkiem prawdziwego dialogu.
Dla Zofii Król ważne jest również to, że „Cztery pory wojny” nie są wyłącznie książką o Ukrainie i wojnie. Poruszane w antologii kwestie dotyczą współczesnego świata w ogóle: zdolności społeczeństw do reagowania na przemoc, granic solidarności oraz roli języka i literatury.
Czy książka zdoła zainteresować tych, którzy dotąd nie czytali ukraińskich autorów? Rozmówczynie mają nadzieję, że tak. Literatura potrafi bowiem nie tylko opowiadać o cudzym doświadczeniu, lecz także pomagać odnajdywać w nim coś ważnego dla nas samych.
Posłuchaj | Послухай "Pół na Pół | Пів-на-пів" >>>
***
Tytuł audycji / Назва програми: Pół na Pół | Пів-на-Пів
Przygotowanie i prowadzenie / Автори та ведучі: Яна Стемпнєвич, Marcin Gaczkowski
Gościnie / Гості: Zofia Król, Віра Балдинюк
Data emisji / Дата ефіру: 14.10.2026 12.05