Українська Служба

Сковорода — «О спокою наш небесний!»

23.01.2023 16:37
3 грудня 2022 року, Україна відзначала 300 років від дня народження Григорія Сковороди —  українського філософа-містика, богослова, поета, педагога, музиканта, творчість якого мала значний вплив на наступні покоління українських літераторів. «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» — барокова збірка метафізичних віршів, написаних Сковородою впродовж 1753–1785-го років староукраїнською мовою й виданих посмертно 1861 року. Сьогодні пропонуємо вашій увазі три пісні із цієї збірки в перекладах: на сучасну українську мову Валерія Шевчука та на польську – Єжи Літвінюка
Аудіо
  • Сковорода — «О спокою наш небесний!»
Сад — ілюстраційне фотоPxhere.com - CC0 Domena publiczna

Григорій Сковорода / Hryhorij Skoworoda

Пісня X

 

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур,

Всяхому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

 

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,-

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь…

 

Pieśń X

 

Zwyczaj i prawo mają wsze stany;

Swój rozum każdej głowie jest dany,

Sercu każdemu własne pragnienie,

Własny gust każde ma podniebienie,

A mnie zaprząta jedno na świecie,

A mnie to jedno w głowie się plecie.

 

Dla rang Piotr pańskie kąty wyciera,

Fed'ka trzy skóry z prostaków zdziera,

Ten pałac dźwiga na fundamentach,

Tamten pogrążon w pozwach, procentach,

A mnie zaprząta jedno na świecie,

A mnie to jedno w głowie się plecie.

 

Ten majętności nabywa za nic,

Tamten sprowadza bydło z zagranic,

Ci układają do łowów charty,

Inszych dom niczym karczma otwarty,

A mnie zaprząta jedno na świecie,

A mnie to jedno w głowie się plecie.

 

Gnie prawo jurydyczna wymowa,

Od dysput trzeszczy szkolarska głowa,

Ów się zaprzedał Cyprydzie w jeństwo,

Każdego dręczy własne szaleństwo,

A mnie zaprząta jedno na świecie,

Bym bez rozumu nie pomarł przecie.

 

O, śmierci z kosą swą zamaszystą!

Nie szczędzisz cara między asystą

Ani nie baczysz — chłop czy wielmoża,

Wszystko połykasz jak słomę pożar.

Kto może plunąć na twoje ostrze?

Taki, co wybrał ścieżki najprostsze...

 

Пісня XVIII

 

Гей ти, пташко жовтобоко,

Не клади гнізда високо,

А клади лиш на лужку,

На зеленім моріжку.

Яструб ген над головою

Висить, хоче ухопить,

Вашою живе він кров'ю,

Глянь же! Пазури сталить!

 

Стоїть явір над горою,

Все киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах,

Тут тече потічок близько,

Видко воду аж до дна.

 

Нащо ж думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мені мине все лихо —

Щасний буду чоловік.

 

Pieśń XVIII

 

Hej, ptaszyno z żółtym bokiem,

Nie ściel gniazda pod obłokiem!

Ściel je na zielonej trawie,

Niziuteńko na murawie.

Bo tam jastrząb szpony krzywi

Wypatrując z góry łup,

Waszą, ptacy, krwią się żywi.

Jakiż ostry jego dziób!

 

Na góreczce jawor rośnie,

Kiwa głową bezradośnie.

Wieją wiatry szalejące,

Jaworowi łamią ręce,

A tu rokiciny liście

O spokojnych szumią snach,

Strumyk wije się przejrzyście

I na spodzie świeci piach.

 

A bo mi to wielkie grzechy,

Że wywodzę się spod strzechy?

Niech ten sobie mózgi suszy,

Co się w górę pnie i puszy.

Ja tu będę na nizinie

Swojej doli skromnej strzegł,

Zło wszelakie mnie ominie,

Bo szczęśliwy ze mnie człek.

 

Пісня XXIV

 

О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?

Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.

 

За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,

Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі.

 

За тобою марширують, палять, знищують міста,

Цілий вік бомбардирують, а чи зможе хто дістать?

 

Мабуть, там живуть печалі, де велично-пишний дім,

А в малому менше жалю, як є все потрібне в нім.

 

Невдовольні нічим ми - то печалей джерело!

Помислами повні злими - ось бунтарства де зело!

 

Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік!

Не шукай край знаменитий! Будеш також чоловік.

 

Бо ж печаль ускрізь літае, по землі та по воді,

Швидше блискавок ширяє, знайде i в добрі, й біді.

 

Жартом треба смуток бити, будь в житті, як Бог подав,

Годі червам нас точити - час до того не настав.

 

Славні прикладом repoї, та побиті на полях,

Довго хто живе в спокої, той стражда в старих літах.

 

Одарив вас Бог грунтами — це пропасти може, знай.

Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай

 

Pieśń XXIV

 

O, pokoju z niebios błogi!

Dokąd zniknąłeś nam z oczu?

Wszem wobec zostawasz drogi,

w jakim cię znaleźć uboczu?

 

Dla ciebie wiatr wzdyma żagiel

i konopne pręży liny,

Iżby cię mogły korabie

z zamorskiej przywieźć krainy.

 

Dla ciebie wojska mustrują

i burzą miasto po mieście,

Przez wiek cały bombardują,

ale czy cię znajdą wreszcie?

 

Im bardziej pałac wspaniały,

tym gorętsze niepokoje.

Spokojniej trwa domek mały,

jeśli uszanuje swoje.

 

Nas nie zadowoli niczym —

oto frasunku przyczyna!

Ufamy chęciom zwodniczym —

z nich to zamęt się zaczyna!

 

Pomiarkujmy duch niesyty!

Krótką chwałą się nie łudźmy!

Co nam da ów kraj obfity?

I tak zostaniemy ludźmi.

 

Bo wszędy doleci troska,

i na lądzie, i na wodzie.

Jak piorun jej moc czartowska

w każdej ściga nas przygodzie.

 

Utrzymujmy smutki w ryzie,

radujmy się bożym darem,

Niechaj robak nas nie gryzie,

bowiem każdy ma swą czarę.

 

Bohatyry legli w boju,

darmo sława dzwoni wszędzie,

A kto długo żył w pokoju,

od starości cierpieć będzie.

 

Bóg dał wam ziemię i złoto,

ale mocen je odebrać,

A ja choć między biedotą

mądrości nie muszę żebrać.

 

Nihil est ab omni parte beatum — „każdy ma swoją czarę”.


переклав Валерій Шевчук / przełożył Jerzy Litwiniuk

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі — читають Тарас Андрухович і Марцін Ґачковський.


Чеслав Мілош — «Іншого кінця світу не буде»

01.10.2022 17:33
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів два вірші Чеслава Мілоша — «Пісенька про кінець світу» та «У Варшаві» — в польському оригіналі та українських перекладах Сергія Жадана. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Чеслав Мілош (1911–2004) — польський поет, автор прозових творів — романів, есеїв, 1980 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури

Збіґнєв Герберт — «Рапорт з міста в облозі»

08.10.2022 20:00
У нашій постійній рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів вірш «Рапорт з міста в облозі» Збіґнєва Герберта в польському оригіналі та українському перекладі Валерія Бутевича. Оригінальний текст читає Марцін Ґачковський, переклад – Антон Марчинський. Збіґнєв Герберт (1924—1998) — польський поет, есеїст, драматург. У 1980-х роках він вважався поетичним прапором польської антикомуністичної опозиції.

Розмовляю з тобою тихо — Рафал Воячек

25.11.2022 20:03
У рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» три вірші легендарного польського поета Рафала Воячека в перекладах Дмитра Павличка. Рафал Воячек (1945–1971) — культовий автор, зразковий «проклятий» поет, один з найбільш таємничих польських поетів двадцятого століття: провокатор і скандаліст, життя закінчив передчасно, залишаючи тексти виняткової експресивності. Воячек народився у містечку Міколові, вчився на філологічному  факультеті Ягеллонського університету, згодом переїхав до Вроцлава, де працював техніком на станції обслуговування автомобілів. Як поет дебютував 1965 року. Автор чотирьох поетичних збірок, дві з яких вийшли посмертно.

Антонич — «Народився бог на санях»

24.12.2022 15:29
Сьогодні у нашій рубриці «Українсько-польські поетичні діалоги» — зимовий, казковий, різдвяний світ Богдана-Ігора Антонича в оригіналі та чудових польських перекладах Адама Поморського