«Я ніколи не вірив, що поезія може щось змінити. Головне, щоб вірш намагався назвати те, що мене хвилює, що мене обурює, що робить мене безпорадним. Бо вірш — це, як казав Пауль Целан, лист у пляшці, який шукає свого адресата. Тобто того, з ким можна поділитися своєю тривогою чи відкриттям» — каже Ришард Криницький, легенда польської поезії.
Народжений 28 червня 1943 року. Поет покоління 1968 — «Нової хвилі».
Один з основоположників незалежної видавничої справи в комуністичній Польщі, він брав активну участь в опозиційному русі, тож його вірші опинились під забороною.
У демократичній Польщі став лауреатом численних літературних премій, продовжує поетичну, видавничу та перекладацьку діяльність (з німецької мови він перекладав, зокрема твори Пауля Целана).
Ryszard Krynicki / Ришард Криницький
Gołębie
W napisanym na krótko przed śmiercią
wierszu Ostatnie słowa
Zbigniew Herbert wspomina
poetę Miroslava Holuba
który karmiąc gołębie
z okna VI piętra
runął w dół
Czeski błąd?
Czytałem przecież w gazecie
że to Bohumil Hrabal
wypadł z okna szpitala,
kiedy karmił gołębie.
(Co okazało się zresztą
piękną legendą
wymyśloną przez media).
Nie wiem, czy Herbert czytał Hrabala.
Nie wiem,
czy łagodny surrealista Holub
(spotkałem go kiedyś w Malmö)
lubił gołębie.
Ale pamiętam, jak Herbert
karmił synogarlicę
na parapecie kuchennego okna
swoim mieszkaniu
przy Promenady
w lutym 1982 roku.
(Trwała wciąż mroźna zima
i stan wojenny).
Herbert. Holub. Hrabal.
Trzy różne losy.
Trzy siwe gołębie i jeszcze jedna
sowia zagadka.
Голуби
У написаному незадовго до смерті
вірші Останні слова
Збіґнєв Герберт згадує поета
Мирослава Голуба
який, годуючи голубів
з вікна V поверху,
впав униз
Чеська помилка?
Адже я читав у газеті,
що це Богуміл Грабал
випав з вікна лікарні,
коли годував голубів.
(Що виявилося врешті
красивою легендою,
вигадкою преси.)
Не знаю, чи Герберт
читав Грабала.
Не знаю,
чи ніжний сюрреаліст Голуб
(я зустрів його колись у Мальме)
любив голубів.
Але я пам’ятаю, як Герберт
годував горлицю
на підвіконні кухонного вікна
в своїй квартирі
біля Променад
в лютому 1982 року.
(Була якраз морозна зима
і воєнний стан.)
Герберт. Голуб. Грабал.
Три різні долі.
Три сиві голуби
і ще одна
совина загадка.
Moja ukochana
Moja ukochana, jeszcze przed chwilą
szłaś w swojej ulubionej czarnej sukience
pod słońce, wyświetlające
cienie zmiennych trójkątów
(czytelnych nawet dla mnie, który nigdy
nie byłem dobrym znawcą geometrii):
rośnie, zbliża się dal,
nieubłagana linia prosta
przeszywa moje serce,
pomiędzy nami nawet nie dym
odjeżdżającego przed laty pociągu
lecz ta bliska odległość
w labiryntach pieczęci,
zasieków i granic
swoją kolczastą snuje sieć.
(Paryż, IX 1977)
Моя найдорожча
Моя найдорожча, тільки мить тому
ти йшла в своїй улюбленій чорній сукенці
під сонце, що висвітлювало
тіні мінливих трикутників
(зрозумілих навіть мені, який ніколи
добре не вчив геометрію):
зростає, наближається далина,
невблаганна пряма лінія
прошиває моє серце,
між нами навіть не дим
потяга, який від’їжджає роками,
але певна близька відстань
в лабіринтах відбитків,
огорож і кордонів
плете свою колючу сіть.
11:34 Ришард Криницький: «Не вірш, а зізнання»
Na kruchych rękopisach
Na kruchych rękopisach starego poety
widać ślady popiołu, liczne dziurki
po papierosach, plamy po kawie, rzadko
po czerwonym winie, i niekiedy
ledwo czytelne odciski
kocich łapek, ginące
w czasoprzestrzeni.
(2001)
На крихких рукописах
На крихких рукописах старого поета
помітні сліди попелу, численні дірки,
пропалені цигарками, плями від кави, зрідка
від червоного вина, і часом
ледь можна розібрати відбитки
котячих лапок, що зникають
у часопросторі.
(2001)
Jak zwykle, inaczej
Najpierw muszę przywołać próg dzieciństwa,
żeby znaleźć kierunek. Na wprost jest wschód,
południe po prawej, północ po lewej ręce, reszta
za plecami. Jak zwykle inaczej,
niż myślę.
Зазвичай інакше
Спочатку я мушу пригадати поріг дитинства,
аби визначити напрям. Попереду – схід,
південь – праворуч, північ – з лівого боку, все інше –
за спиною. Зазвичай інакше,
ніж я думаю.
Niewiele
Nasi biedni zmarli
patrzą na nas swoimi
pustymi oczami
i widzą wszystko, co nas jeszcze spotka –
lecz nawet oni nie mogą nam pomóc
ani nas ostrzec,
skoro i wojna, i pokój
niewiele nas nauczyły.
Небагато
Наші горопашні померлі
дивляться на нас своїми
порожніми очима
і бачать усе, що з нами ще трапиться –
але навіть вони не можуть ні допомогти нам,
ні застерегти нас,
оскільки і війна, і мир
небагато нас навчили.
Nie wiersz, lecz wyznanie
Sprawiłem zawód, gdy przestałem bawić
grą słów, bezradną mimiką
niewoli.
Słyszałem śmiech żelazny
i śmiech z ołowiu. W krtani
rósł skrzep niemoty. Niemy,
słyszałem niemy śmiech,
który już tylko
boli.
Не вірш, а зізнання
Яке було розчарування, коли я перестав розважатися
грою слів, безпорадною мімікою
несвободи.
Чув я сміх залізний
і сміх з олова. В гортані
ріс згусток німоти. Німий,
чув я німий сміх,
який вже тільки
болить.
***
Wracając do domu
zobaczyłem małą rudą wiewiórkę
przebiegającą przez ulicę.
Umknęła przed samochodem
i błyskawicznie wspięła się
na jesion przy parku.
Cóż mogło mnie dzisiaj
spotkać lepszego?
(10 IX 2009)
***
Повертаючись додому
я побачив маленьку руду білку
яка перетинала вулицю.
Вона ухилилася від машини
і миттєво опинилася
на ясені біля парку.
Хіба могло статися зі мною сьогодні
щось краще?
(10 IX 2009)
Переклад: Наталія Бельченко
Запрошуємо послухати вірші в звуковому файлі — читають Марцін Ґачковський і Яна Стемпнєвич.
МҐ
