Ія Ківа: «Навіщо вірші»

Після 24 лютого дуже часто виринає питання про сенс та роль культури під час війни. Ми неодноразово могли переконатись, що культура взагалі та література, зокрема, нагадують про найважливіші сенси та творять нові, надають можливість дистанціюватись від війни, але й постійно працюють з воєнним досвідом. Тема війни присутня у творчості Ії Ківи, української поетки, перекладачки та журналістки з Донецька. 27 липня 2024 року Ія Ківа виступила на IV Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера» в місті Луцьку. Вона взяла участь у події  «Навіщо вірші». Як поетка відповіла на це запитання? Пропонуємо послухати

Юлія Фєдорчук та Ія Ківа (Луцьк, 28 липня 2024)

Фото: Микола Цимбалюк | Фронтера

Ія Ківа:

«Мабуть, вірші й справді є тим невидимим повітрям, що робить легені українців наповненими, рухи — сильними, а кроки — упевненими. Або скажу інакше: поезія — це чорнозем української культури, її важливий родючий шар.

Тож люди продовжують писати вірші. Люди продовжують читати вірші. Люди продовжують виводити цитати з віршів українських поетів та поеток на стінах зруйнованих і вцілілих будинків — від Харкова до Львова. Адже, попри все, люди продовжують хотіти бути людьми — людьми, які не зменшені до мішеней російських військових, до життя під обстрілами та в бомбосховищах, до нав’язаних ролей біженців і внутрішньо переміщених осіб, як і до героїчних, проте також вимушених ролей тих, хто боронить сьогодні українську державу. В той час, коли війна намагається знецінити людське життя, поезія повертає людям повагу до самих себе і право на свідчення. Назвати те, що відбувається, на ім’я, означає повернути собі владу над реальністю, яку війна щоденно вибиває з-під ніг, привласнити її собі, олюднити».

(...)

Ija Kiwa

Zdaje się, że wiersze rzeczywiście są tym niewidzialnym powietrzem, które wypełnia płuca Ukraińców, przydaje ich ruchom siły, a krokom pewności. Albo inaczej: poezja jest czarnoziemem kultury ukraińskiej, jej warstwą urodzajną.

Więc ludzie nadal piszą wiersze. Nadal czytają wiersze. Nadal umieszczają cytaty z ukraińskich poetek i poetów na murach zburzonych i ocalałych budynków – od Charkowa do Lwowa. Przecież, mimo wszystko, ludzie nadal chcą być ludźmi – ludźmi niezredukowanymi do tarcz, w które mierzą żołnierze rosyjscy, do życia pod ostrzałem i w schronach, do narzuconej roli uchodźcy i osoby relokowanej i do innych, heroicznych, lecz równie narzuconych ról tych, którzy bronią dziś państwa ukraińskiego. W czasie, kiedy wojna usiłuje zdeprecjonować ludzkie życie, poezja przywraca ludziom szacunek do samych siebie i prawo do dawania świadectwa. Nazywać zdarzenia po imieniu to przywracać sobie władzę nad rzeczywistością, którą wojna co dzień wypycha spod nóg, objąć ją w posiadanie, uczłowieczyć.

(...)

przełożył Marcin Gaczkowski

24:56 Ія Ківа: «Навіщо вірші»

 

 

Запрошуємо послухати текст промови Ії Ківи у звуковому файлі — читають Яна Стемпнєвич і Марцін Ґачковський

МҐ