Українська Служба

«Про сумне не згадаю» — Володимир Сосюра

16.09.2022 20:00
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів три ранні вірші Володимира Сосюри в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського та Марціна Ґачковського. Українські тексти читає Антон Марчинський, переклади – Марцін Ґачковський. Володимир Сосюра (1897–1965)  – письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, епічних віршованих поем, роману «Третя Рота» та інших творів.
Аудіо
  • Три вірші Володимира Сосюри
Ілюстраційне фотоFoto: Pxhere.com - CC0 Domena publiczna

Володимир Сосюра / Wołodymyr Sosiura

 

І пішов я тоді до Петлюри,

бо у мене штанів не було.

Скільки нас, отаких, попід мури

од червоної кулі лягло.

Ми пройшли золотими ланами,

крізь огонь і синяву пройшли,

та навіки, навіки за нами

оселедець, погони та шлик.

Може, серце порвали — не знаю;

може, серце порвали в бою...

Як заграють "Ви жертвою палі...",

головою об мури я б'юсь...

І підходе товариш до мене,

мов дитину, під руки бере...

О моя Революція, нене,

може, син твій од болю умре!

 

1924

 

Zaciągnąłem się więc do Petlury,

kiedy step się gromami rozdzwonił.

Iluż takich jak ja nas pod murem

kulą gdzieś powalili czerwoni.

Szliśmy w zboże, przez złote zagony,

szli przez ogień i wodę jak święci:

osełedec i szłyk, i pagony –

to na zawsze zostało w pamięci.

Może serce ten poryw nam spalił,

może w boju spłonęło sterane...

Niech zagrają Wy żertwoju pali –

a już waliłbym głową o ścianę...

Wtedy zbliży się ktoś z towarzyszy,

dłoń uściśnie... O matko rodzona,

Rewolucjo, czy słyszysz, czy słyszysz,

chyba z bólu twój syn dzisiaj skona!

 

1924

 

przełożył Adam Pomorski

 

* * *

 

Дитина порізала пальчик

і дивиться так ніяково.

На ранку подує і плаче,—

ніяк не спинить йому крови.

 

Синява сніжинками повна,

така невимовно байдужа...

Небесна стелеться вовна,

лягає покірно в калюжі...

 

Ні тата, ні мами немає,

дитина в розпуці — на землю...

Хтось мимо: він часу не гає,

чужий і далекий... ой леле!..

 

Ніхто не підніме, не скаже:

«Ходім, мій маненький, додому».

І сипле з небесної чаші

сніжинки рука невідома.

 

1923

 

 * * *


Zacięło się w palec pacholę,

Zdziwione spogląda na niego.

Płacze, na ranę chucha –

nie mija krwotok od tego

 

A tłem dla tragedii owej –

Bezduszna, mroźna szaruga…

I płatki waty cukrowej,

Zimnego powietrza struga

 

I nie opatrzy nikt, nie pocieszy

Pacholę na ziemię pada…

Ktoś obok – bardzo się śpieszy

daleki i obcy… oj biada!...

 

Nie przyjdzie mama, nie powie:

„Syneczku, chodźmy, do domu”.

Tylko puch sypie po głowie

Ręka nieznana nikomu.

 

1923

 

przełożył Marcin Gaczkowski

 

* * *

 

Підіймається місяць над містом,

заглядає до мене в вікно.

Випливає крізь віти, крізь листя,

що було й промайнуло давно.

Поцілунки і крики «до зброї»,

розцвітало й гуло з вишини,

де село, й біля церкви старої

од зорі золотило тини.

Про сумне не згадаю — не варто,

кожний знає про долю таку.

В Кам’янці юнакам я на варті

груші рвав у Петлюри в садку.

На мою на замурзану музу

що ж я можу тепер обмінять?..

Біля річки пекли кукурудзу

і на муштру ходили щодня.

Далі: рейки, холодні вагони,

та з піснями нам тепло було.

Далі: море і вітер солоний,

де кохання моє розцвіло.

Гей, ви, вітер, і сонце, і ранки,

мабуть, так вас не любить ніхто.

В полоненого синя познанка,

у кишені партійний квиток.

А тепер я один. І над містом

підіймається місяць у синь,

і тремтить, і хитається листя

од його золотої сльози.

 

1924

 

* * *

 

Wzeszedł księżyc nad miastem i szkliście

w moje okno wpatruje się z nieba.

Przez gałęzie majaczy, przez liście

to, co było, a czego już nie ma.

Pocałunki, wołanie: „do broni!”,

coś rozkwita i huczy coś nocą,

wieś i stara cerkiewka – koło niej

nocne cienie od gwiazdy się złocą.

Smutnych spraw nie wspominam – nie trzeba,

każdy wie. Jedno wraca uparcie:

kadet, gruszki zrywałem tam z drzewa –

u Petlury w Kamieńcu na warcie.

Idźże teraz, gdzie nogi powiodą –

na cóż Muzę zamienić zbrukaną?...

Piekliśmy kukurydzę nad wodą

i na musztrę chodzili co rano.

Potem: nieogrzewane wagony,

ale grzały nas śpiewki i pieśni.

Potem: morze, wiatr rześki i słony,

który miłość obudził mi w piersi.

Nikt nie kochał tak w takiej wędrówce

wiatru, świtu, słonecznych promieni.

Jeniec w szaroniebieskiej polówce,

z partii, z legitymacją w kieszeni.

A dziś sam jestem. Gapi się szkliście

i wpatruje się w miasto z wysoka

złoty księżyc w błękicie. Drżą liście,

kiedy stoczy się łza z jego oka.

 

1924

przełożył Adam Pomorski

 


Володимир Сосюра був поетом суперечливої долі. Народився на Донбасі, у дитинстві зазнав злиднів та голоду. У добу визвольних змагань служив у Армії УНР, пізніше в Червоній армії. Сосюра, який згодом став одним з найуспішніших радянських письменників, дружив з багатьма представниками «розстріляного відродження» та – хоча зміг уникнути репресії – часто вважається одним із його представників.

Переклади Адама Поморського вийдуть друком у збірці «Antologia poezji ukraińskiego modernizmu. Od Łesi Ukrainki do Bohdana-Ihora Antonycza». Висловлюємо вдячність Видавництву КЕВ за дозвіл на публікацію.

Przekłady Adama Pomorskiego ukażą się w tomie „Antologia poezji ukraińskiego modernizmu. Od Łesi Ukrainki do Bohdana-Ihora Antonycza». Dziękujemy Wydawnictwu KEW za zgodę na publikację.


Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.

Марцін Ґачковський / Marcin Gaczkowski

Михайль Семенко. Тричі «Місто»

02.09.2022 19:13
Цього разу в рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів три урбаністичні вірші Михайла Семенка в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського та Марціна Ґачковського. Українські тексти читає Антон Марчинський, переклади – Марцін Ґачковський. Михайль Семенко (1892–1937)  – поет-футурист, сміливий експериментатор та провокатор, творчість якого посіла надзвичайно важливе місце в авангардних тенденціях української літератури 1920-х років XX століття. Він загинув під час сталінського терору в одній з київських в’язниць, розділяючи трагічну долю більшості представників «розстріляного відродження».  

Чеслав Мілош — «Іншого кінця світу не буде»

01.10.2022 17:33
У рубриці «Поетичні діалоги» ми пропонуємо увазі слухачів два вірші Чеслава Мілоша — «Пісенька про кінець світу» та «У Варшаві» — в польському оригіналі та українських перекладах Сергія Жадана. Оригінальні тексти читає Марцін Ґачковський, переклади — Антон Марчинський. Чеслав Мілош (1911–2004) — польський поет, автор прозових творів — романів, есеїв, 1980 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури

Олена Теліга — «Безсмертне»

23.09.2022 20:00
Три вірші Олени Теліги в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського. Українські тексти читає Євгенія Мотрич переклади – Марцін Ґачковський. Олена Теліга (1906–1942) – поетка, публіцистка, літературна критикиня, борець за незалежність України, розстріляна нацистами в Бабиному Яру.