Володимир Сосюра / Wołodymyr Sosiura
І пішов я тоді до Петлюри,
бо у мене штанів не було.
Скільки нас, отаких, попід мури
од червоної кулі лягло.
Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами
оселедець, погони та шлик.
Може, серце порвали — не знаю;
може, серце порвали в бою...
Як заграють "Ви жертвою палі...",
головою об мури я б'юсь...
І підходе товариш до мене,
мов дитину, під руки бере...
О моя Революція, нене,
може, син твій од болю умре!
1924
Zaciągnąłem się więc do Petlury,
kiedy step się gromami rozdzwonił.
Iluż takich jak ja nas pod murem
kulą gdzieś powalili czerwoni.
Szliśmy w zboże, przez złote zagony,
szli przez ogień i wodę jak święci:
osełedec i szłyk, i pagony –
to na zawsze zostało w pamięci.
Może serce ten poryw nam spalił,
może w boju spłonęło sterane...
Niech zagrają Wy żertwoju pali –
a już waliłbym głową o ścianę...
Wtedy zbliży się ktoś z towarzyszy,
dłoń uściśnie... O matko rodzona,
Rewolucjo, czy słyszysz, czy słyszysz,
chyba z bólu twój syn dzisiaj skona!
1924
przełożył Adam Pomorski
* * *
Дитина порізала пальчик
і дивиться так ніяково.
На ранку подує і плаче,—
ніяк не спинить йому крови.
Синява сніжинками повна,
така невимовно байдужа...
Небесна стелеться вовна,
лягає покірно в калюжі...
Ні тата, ні мами немає,
дитина в розпуці — на землю...
Хтось мимо: він часу не гає,
чужий і далекий... ой леле!..
Ніхто не підніме, не скаже:
«Ходім, мій маненький, додому».
І сипле з небесної чаші
сніжинки рука невідома.
1923
* * *
Zacięło się w palec pacholę,
Zdziwione spogląda na niego.
Płacze, na ranę chucha –
nie mija krwotok od tego
A tłem dla tragedii owej –
Bezduszna, mroźna szaruga…
I płatki waty cukrowej,
Zimnego powietrza struga
I nie opatrzy nikt, nie pocieszy
Pacholę na ziemię pada…
Ktoś obok – bardzo się śpieszy
daleki i obcy… oj biada!...
Nie przyjdzie mama, nie powie:
„Syneczku, chodźmy, do domu”.
Tylko puch sypie po głowie
Ręka nieznana nikomu.
1923
przełożył Marcin Gaczkowski
* * *
Підіймається місяць над містом,
заглядає до мене в вікно.
Випливає крізь віти, крізь листя,
що було й промайнуло давно.
Поцілунки і крики «до зброї»,
розцвітало й гуло з вишини,
де село, й біля церкви старої
од зорі золотило тини.
Про сумне не згадаю — не варто,
кожний знає про долю таку.
В Кам’янці юнакам я на варті
груші рвав у Петлюри в садку.
На мою на замурзану музу
що ж я можу тепер обмінять?..
Біля річки пекли кукурудзу
і на муштру ходили щодня.
Далі: рейки, холодні вагони,
та з піснями нам тепло було.
Далі: море і вітер солоний,
де кохання моє розцвіло.
Гей, ви, вітер, і сонце, і ранки,
мабуть, так вас не любить ніхто.
В полоненого синя познанка,
у кишені партійний квиток.
А тепер я один. І над містом
підіймається місяць у синь,
і тремтить, і хитається листя
од його золотої сльози.
1924
* * *
Wzeszedł księżyc nad miastem i szkliście
w moje okno wpatruje się z nieba.
Przez gałęzie majaczy, przez liście
to, co było, a czego już nie ma.
Pocałunki, wołanie: „do broni!”,
coś rozkwita i huczy coś nocą,
wieś i stara cerkiewka – koło niej
nocne cienie od gwiazdy się złocą.
Smutnych spraw nie wspominam – nie trzeba,
każdy wie. Jedno wraca uparcie:
kadet, gruszki zrywałem tam z drzewa –
u Petlury w Kamieńcu na warcie.
Idźże teraz, gdzie nogi powiodą –
na cóż Muzę zamienić zbrukaną?...
Piekliśmy kukurydzę nad wodą
i na musztrę chodzili co rano.
Potem: nieogrzewane wagony,
ale grzały nas śpiewki i pieśni.
Potem: morze, wiatr rześki i słony,
który miłość obudził mi w piersi.
Nikt nie kochał tak w takiej wędrówce
wiatru, świtu, słonecznych promieni.
Jeniec w szaroniebieskiej polówce,
z partii, z legitymacją w kieszeni.
A dziś sam jestem. Gapi się szkliście
i wpatruje się w miasto z wysoka
złoty księżyc w błękicie. Drżą liście,
kiedy stoczy się łza z jego oka.
1924
przełożył Adam Pomorski
Володимир Сосюра був поетом суперечливої долі. Народився на Донбасі, у дитинстві зазнав злиднів та голоду. У добу визвольних змагань служив у Армії УНР, пізніше в Червоній армії. Сосюра, який згодом став одним з найуспішніших радянських письменників, дружив з багатьма представниками «розстріляного відродження» та – хоча зміг уникнути репресії – часто вважається одним із його представників.
Переклади Адама Поморського вийдуть друком у збірці «Antologia poezji ukraińskiego modernizmu. Od Łesi Ukrainki do Bohdana-Ihora Antonycza». Висловлюємо вдячність Видавництву КЕВ за дозвіл на публікацію.
Przekłady Adama Pomorskiego ukażą się w tomie „Antologia poezji ukraińskiego modernizmu. Od Łesi Ukrainki do Bohdana-Ihora Antonycza». Dziękujemy Wydawnictwu KEW za zgodę na publikację.
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.
Марцін Ґачковський / Marcin Gaczkowski