Олена Теліга — «Безсмертне»

Три вірші Олени Теліги в оригіналі та польських перекладах Адама Поморського. Українські тексти читає Євгенія Мотрич переклади – Марцін Ґачковський. Олена Теліга (1906–1942) – поетка, публіцистка, літературна критикиня, борець за незалежність України, розстріляна нацистами в Бабиному Яру.

Ілюстраційне фото

Pxhere.com - CC0 Domena publiczna

***

 

Ніч була розбурхана і тьмяна,

Вітер грав і рвав напнуті струни.

Я пила самітно, аж до рана,

Темну розпач – найгіркіший трунок!

 

А над ранком, зором помертвілим,

Розгорнувши спопелілий морок –

Віднайшла я непоправний вилом

На землі, на небі і в просторах.

 

Та в душі, як день слабий і сірий,

Прокидалась втіха блідолиця,

Що навчать мене нової віри:

У житті нічому не молиться.

 

***

 

Ciemność była mętna, skotłowana,

Huczał wiatr, napiętą targał strunę.

Piłam w samotności aż do rana

Rozpacz – upijałam się piołunem!

 

W ziemi i na niebie martwym okiem,

Gdy nad ranem wreszcie wzrok podniosłam,

Wypatrzyłam pod zetlałym mrokiem

Wyrwy ślad, nieodwracalny rozłam.

 

Radość zaś jak dzień bezsilny, szary

Blada się budziła i w ukryciu

Niosła mi pociechę nowej wiary:

Nigdy o nic się nie modlić w życiu.

 

Grudzień 1933

 

 

* * *

 

Махнуть рукою! Розiллять вино!

Хай крикне хтось — хай буде завiрюха, —

Ах, як я хочу вiднайти вiкно

У сiрiм мурi одностайних рухiв!

 

А в тiм вiкнi нехай замерехтить

Чиєсь обличчя — вперте i смiливе,

Щоб знов життя — надовго чи на мить —

Розколихалось хвилею припливу.

 

 

Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,

Переплеснувся найсвiтлiшим плином,

Де очi iнших, очi ворогiв

Не домiшали яду чи полину.

 

I в душнiй залi буде знов рости

Така дитинна й божевiльна мрiя:

Що задля мене хтось зумiє йти

Крiзь всi зневаги — так, як я умiю!

 

* * *

 

Wino do szklanek! Reszta – machnąć ręką!

Niech ktoś zawoła – powitajmy burzę!

Ach, jakbym chciała znaleźć choć okienko

W wiecznie tych samych gestów szarym murze.

 

A w tym okienku – choćby tylko tyle –

Niech mignie czyjaś twarz uparcie śmiała,

By fala życia – czy na jedną chwilę,

Czy też na długo – przypływem wezbrała.

 

By w czyichś oczu przelał się spojrzenie,

Płonące światłem, dekokt czarowniczy,

Żeby nikt inny – wróg – niepostrzeżenie

Nie dodał doń trucizny ni goryczy.

 

I z urzeczeniem dziecinnie wesołym

Niech w dusznej sali radość mi rozbłyska:

Że ktoś koło mnie z podniesionym czołem

Jak ja iść umie wśród urągowiska.

 

Grudzień 1934

 

Безсмертне

 

Упало світло ліхтарів

На день конаючий і тихий,

Та перед смертю він зустрів

Посмертні свічі дивним сміхом.

 

І мабуть кожен з нас відчув

Той сміх, як переможну силу,

Як перенесену свічу

                            за межі схилу.

 

І це тому я, мов у сні,

Пішла серединою вулиць

І очі зустрічні, ясні,

Не глянули, а розчахнулись!

 

Та я минала всі вогні,

Мов світло не своєї брами,

Бо чула: ждане довгі дні

Вже йде з безсмертними дарами.

 

Nieśmiertelność

 

Upadło pierwsze światło latarń

Na dzień, co gaśnie na tym świecie,

Lecz on, nim skończył się i zatarł,

Śmiechem śmiertelne przyjął świece.

 

I w uszach brzmiał, i był nam wszystkim

Ów śmiech jak nadmiar siły w piersi,

Jak świeca, która przeszła błyskiem

                            Granicę śmierci.

 

Jak we śnie, wiedząc, co się stanie,

Środkiem ulicy poszłam pewnie,

A oczy jasne na spotkanie

Otwarły się, nie wbiły we mnie.

 

Jak w obcą bramę w światło świata

Wchodziłam, wiedząc, że to wszystko,

Na co czekało się przez lata,

W nieśmiertelności jest już blisko.

 

Czerwiec 1935

 

Переклади Адама Поморського вийдуть друком у збірці «Antologia poezji ukraińskiego modernizmu. Od Łesi Ukrainki do Bohdana-Ihora Antonycza». Висловлюємо вдячність Видавництву КЕВ за дозвіл на публцікацію.

Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.

Марцін Ґачковський / Marcin Gaczkowski