* * *
Тепер уже точно ніщо цьому не завадить.
Світ привітний і добрий, він розбризкує
щедре сонячне сяйво –
цього разу
ти знатимеш всі потрібні слова,
й тепла не забракне.
Цілують там, де болить. Коли
не знаєш, де саме –
цілують пам’ять, беруть за руку
дитинство,
обіймають самотність.
Дощ заплутався в найпершому листі,
з мокрої землі випорпується трава,
і сила її нездоланна,
хоча й така тимчасова –
ні, тепер тобі нічого боятися,
все, чуєш, буде заради тебе.
Бездомний собака довго за нами біг,
але відволікся, пам’ятаєш – ми купили
дешевого сиру, і ніде
не могли потім його знайти, скільки не кликали –
сутінки впали важкі і сині.
Але більше ти не знатимеш стільки провини.
Чашу, з якої ти вип’єш, не надщербило,
для тебе буде усього вдосталь.
Небеса
розгортають для тебе свої найцінніші сувої,
хрусткі, відпрасовані,
бездоганні.
Цього разу
тебе нарешті любитимуть.
* * *
Teraz już nic nie stoi na przeszkodzie.
Życzliwy świat
nie skąpi słonecznego blasku.
Tym razem
znajdziesz właściwe słowa,
ciepła ci nie zabraknie.
Całują, gdzie boli.
Ale jak całować pamięć?
Złap dzieciństwo za rękę,
przytul samotność.
Deszcz zaplątał się wśród pierwszych liści.
Z mokrej ziemi wyrywa się trawa –
niezłomna,
a łamliwa.
Nie, nie masz już czego się bać,
świat legnie u twoich stóp.
Bezdomny kundel długo biegł za nami,
a potem został w tyle. Pamiętasz?
Kupiliśmy mu kostkę sera,
nigdzie nie mogliśmy go znaleźć, wołaliśmy
i wołaliśmy, aż zapadł fioletowy zmrok.
Nie odczujesz już winy.
Niczego nie uronisz
z czary wypełnionej po brzegi.
Rozwiną się przed tobą
zwoje nieba,
delikatne, kruche,
uprasowane.
Tym razem
ktoś cię pokocha.
* * *
Все гаразд, послухай, все насправді гаразд.
По зимі міста – ніби бідні двори працьовитих ґазд,
де коліна голі і зелень, а решта все не як слід,
але груша цвіте, а за нею сливка і глід,
і на тому триває рід.
Все триває – встають тумани, ідуть дощі і стоять доми.
Ну хіба що ті, хто не перебрів цієї зими,
зачіпаються пір’ям з крил за електричні дроти,
і в останніх посмішках кривлять тоскно німі роти –
ніби кажуть, забудь, пусти.
Все тримає – тремтять міські золоті світла уночі,
і люди одне одному залишають свої ключі,
і разом пригадують або це, або те, і сміються через пусте.
І різні музики випливають на вулиці із осель.
І навіть якщо душа твоя – найпустельніша із пустель,
то і з неї щось проросте.
* * *
Jest dobrze, słyszysz? Jest naprawdę dobrze.
Nasze miasto po zimie to schludne podwórze,
z którego co dzień wymiatamy brud.
Zakwitną grusze, potem śliwy, głóg.
Ziemia się kręci.
Obrót – domy stoją, mgły nad dachami.
Są i tacy, co zimy pokonać nie zdołali.
Na drutach elektrycznych osiadają pióra,
usta, które wykrzywia tęsknota ponura,
mówią: zapomnij o wszystkim.
Obrót – złota noc migocze,
ktoś głupawo się śmieje, ktoś wręcza ci klucze,
zupełnie obcy człowiek wita cię radośnie.
Skrzypnęły drzwi, muzyka płynie ulicami.
Choć twoje serce już dawno obrosło chwastami –
z ciebie też
coś wyrośnie.
przełożył Marcin Gaczkowski
Вірші відредагував Мілош Валіґурський. Висловлюємо вдячність Вроцлавському будинкові літератури за дозвіл на використання творів.
Wiersze zredagował Miłosz Waligórski. Dziękujemy Wrocławskiemu Domowi Literatury za zgodę na publikację.
МҐ
Запрошуємо послухати передачу в звуковому файлі.